Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №947/34286/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2014/26

Справа № 947/34286/24

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Коновалової В.А.

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

відповідач - ОСОБА_4

представник відповідача - Гузь Григорій Васильович

розглянули у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гузь Григорія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Куриленко О.М., у приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання договору позики, стягнення заборгованості,-

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

24 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив ухвалити рішення, яким розірвати Договір позики №1 від 01.03.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики №1 від 01.03.2023 року у загальному розмірі 141 364,53 дол. США, з яких 123 978,00 дол. США - заборгованість за основним боргом та 17 386,53 дол. США - нараховані та не сплачені відсотки.

Свої вимоги мотивував тим, що 01.03.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики №1 від 01.03.2023 року.

За умовами договору позики позивач надала відповідачу в борг грошові кошти в сумі 123 978 дол. США. Грошові кошти передані позичальнику до підписання Договору позики (п.1 Договору позики). За умовами договору позики, відповідач зобов`язався повернути грошові кошти в повному обсязі до 31.12.2024 року. За користування грошовими коштами, відповідач зобов`язався сплачувати позивачу відсотки в розмірі 10% річних від неповернутої суми (п.1 Договору позики), які повинні сплачуватись щомісячно до 31 числа кожного наступного місяця. Зазначає, що наприкінці травня 2023 року (точної дати позивач не пам`ятає) відповідач передав позивачу грошові кошти в сумі 3000 дол. США, в якості сплати відсотків за 3 місяці, про що позивачем була надана розписка відповідачу. Після зазначеної сплати, яка відбулася в травні 2023 року, відповідач не здійснював ані повернення тіла позики, ані сплати відсотків, чим порушив умови п.1 Договору позики.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав умови договору, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задоволено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначає, що на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача - ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики №1 від 01.03.2023 року у розмірі 134 314,88 дол. США.

Доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2025 року в частині стягнення суми боргу, а саме: стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 березня 2023 року №1 в розмірі 4 612 819,44 грн. (111 878 доларів США), в іншої частині в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, що є підставою для його зміни.

Зазначає, що суд розгляну справу без участі сторони відповідача, однак необхідність участі ОСОБА_4 викликано тим, що ОСОБА_1 відмовилася надавати відповідь на питання, що були надані в порядку ст. 93 ЦПК України; надає завідомо недостовірну інформацію, фальсифікує документи.

Суд першої інстанції позбавив ОСОБА_4 можливості приймати участь у судовому засіданні, у дослідженні доказів, надавати пояснення та обґрунтування. Зазначені порушення вимог процесуального права привело до винесення судом першої інстанції рішення, яким з ОСОБА_4 стягнуто значно більшу суму боргу, ніж він фактично має.

Суд першої інстанції в порушення обов`язків по перевірки усіх наданих доказів сторонами, не турбуючись взяв до уваги розрахунки ОСОБА_1 , не приймаючи до уваги доводи ОСОБА_4 , що привело до помилки.

За березень 2023 року ОСОБА_1 та суд першої інстанції не мали права нараховувати проценти за неповернену частину боргу, оскільки необхідно рахувати з 31 числа наступного місяця, тобто тільки з 30 квітня 2023 року.

ОСОБА_4 не мав можливості виплачувати проценти, оскільки ОСОБА_1 не погодила кожний місяць суму процентів, що підлягає виплаті, згідно умов договору позики. Навпаки, ОСОБА_1 зникла, ховалася від ОСОБА_4 , щоб не надавати розписки взагалі.

Разом з відзивом на позовну заяву ОСОБА_4 надав переписку між ним та ОСОБА_1 , з якої бачимо як остання ухиляється від зустрічі, узгодження розрахунків та суми боргу.

В зв`язку з чим, ОСОБА_4 не мав права сплачувати проценти за борг, оскільки сума процентів не була узгоджена сторонами. Сторони зобов`язані виконувати обов`язки згідно умов договору.

Тому виходить, що ОСОБА_4 сплатив на погашення боргу, а не процентів 12 100 доларів США (4 100 + 5 000 + 3 000), Тому заборгованість за договором, підтверджена розписками та визнанням частини погашення боргу, складає 111 878 доларів США (123 978 доларів США - 12 100 доларів США), що в гривнях складає 4 612 819,44 грн..

Зазначені доводи ОСОБА_4 підтверджуються матеріалами справи, а саме: перепискою, розписками, вимогами позовної заяві, заяви про зменшення позовних вимог та іншими.

Встановити зазначені обставини в судовому засіданні ОСОБА_4 був позбавлений, т.к. суд першої інстанції незаконно позбавив його права приймати участь у судовому засіданні

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Вказує, що рішення є законним, обґрунтованим та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо явки сторін.

24 січня 2025 року від представника відповідача - адвоката Гузя Г.В. надійшло клопотання про виклик свідка ОСОБА_6 та відкладення розгляду справи, в обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що випадково зустрів ОСОБА_6 на вулиці, яка погодилась бути свідком подій які відносяться до справи, а також враховуючи зайнятість адвоката в іншому судовому засіданні, просив відкласти розгляд справи.

Однак, розглянувши вищезазначені клопотання, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та вважає, що у задоволенні клопотань слід відмовити, з огляду на наступне.

Щодо клопотання про виклик та допит свідка.

Пунктом 6 частини першої статті 365 ЦПК України визначено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.

Положеннями пункту 6 частини першої статті 365 ЦПК України передбачено право, а не обов`язок апеляційного суду щодо вирішення питання про виклик свідків.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність та допустимість доказів), які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або можуть бути перевіреними судом апеляційної інстанції доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку (наприклад, із порушенням порядку допиту свідків).

У разі надання для дослідження нових доказів, заявлення клопотання про виклик свідків, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші учасники процесу мають право висловити свою думку щодо цих доказів у засіданні суду апеляційної інстанції.

Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.

Враховуючи викладене, підстави для виклику та допиту свідка у апеляційного суду відсутні, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Отже, порушено вимоги стадійності та підстав для задоволення заявленого клопотання відсутні.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно із ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга адвоката Гузя Г.В. на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2025 року тривалий час знаходиться в провадженні Одеського апеляційного суду, а саме з 25 березня 2025 року, тому сторона відповідача мала достатньо часу, в разі необхідності та достатньої зацікавленості в розгляді справи, надати суду додаткові докази чи клопотання, мала можливість реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї правової позиції по справі.

ОСОБА_4 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язаний цікавитись відомим йому провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

Колегія суддів, враховує, що перше судове засідання по вказаній справі було призначено 21.10.2025, однак не відбулося у зв`язку із надходженням заяви адвоката Гузя Г.В. про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою ОСОБА_4., який бажає брати участь у розгляді апеляційної скарги, та відкладено на 27.01.2026.

24.01.2026 повторно адвокатом Гузь Г.В., у своїй заяві про відкладення зазначено, що він не може приймати участь у розгляді справи, оскільки він бере участь у кримінальній справі, розгляд якої призначено на 12:00 у Доброславському районному суді Одеської області, однак адвокатом не наведено причин неможливості взяти участь у вказаному судовому засіданні, зокрема у режимі відеоконференції, яке призначено на 10:00 год..

Крім того, представником відповідача не надано будь якої інформації неможливості прибуття самого ОСОБА_4..

Необхідними передумовами ефективного судочинства є добросовісне використання учасниками справи процесуальних прав (недопущення зловживання цими правами), добросовісне виконання встановлених законом обов`язків, дотримання всіма суб`єктами судового провадження етичних норм. Здійснюючи свою діяльність на професійній основі судді та адвокати зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти процесуальної поведінки.

Вказане відповідає Правилам організації ефективного цивільного судочинства, що розроблені на підставі ст. ст. 1, 3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, ст. 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суддями пілотних судів Одеської області, адвокатами Ради адвокатів Одеської області та прокурорами прокуратури Одеської області в рамках міжнародного проекту «Суд, громадяни, суспільство, держава: співпраця заради змін».

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за повторної відсутності відповідача, який належним чином повідомлені про дату судового засідання.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Судовою колегією встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.03.2023 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір позики №1 від 01.03.2023 року.

За умовами договору позики позикодавець надала позичальнику в борг грошові кошти в сумі 123 978 дол. США. Грошові кошти передані позичальнику до підписання Договору позики (п.1 Договору позики). За умовами договору позики, позичальник зобов`язався повернути грошові кошти в повному обсязі до 31.12.2024.

За користування грошовими коштами позичальник зобов`язався сплачувати позикодавцю відсотки в розмірі 10% річних від неповернутої суми (п.1 Договору позики), які повинні сплачуватись щомісячно до 31 числа кожного наступного місяця.

У пункті 12. Договору сторони визначили, що у разі, коли позикодавець не може прийняти часткову, або відсотки, або повну суму позики від позичальника з будь-яких приводів, для якісного виконання вимог цього договору позичальником встановлюється довірена особа ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документ, що посвідчує особу, паспорт № НОМЕР_1 від 11.02.2019, виданий 5116, яка вправі діяти в рамках цього договору на користь позикодавця.

Відповідно до Розписки від 26.03.2023 ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 4100 дол. США відповідно до договору №1 від 1 березня 2023 року.

Відповідно до Розписки від 09.06.2023 ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 5000 дол. США в якості погашення боргу перед ОСОБА_1 за договором №1 від 1 березня 2023 року.

В подальшому відповідач не здійснював ані повернення тіла позики, ані сплати відсотків, чим порушив умови п.1 Договору позики.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача - ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики №1 від 01.03.2023 року у розмірі 134 314,88 дол. США.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про будь-які інші виплати на користь позивача, оскільки на їх підтвердження не надано жодного доказу.

Суду не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 відмовлялась надавати розписку про отримання коштів і винна в порушенні умов договору. Відповідач у відзиві називає розпискою складений ним акт взаєморозрахунків, який доданий до відзиву під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Вказаний документ не є належним доказом, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування. З вказаного документу не вбачається, що він стосується укладеного між сторонами Договору позики №1 від 01.03.2023, він містить перелік платежів за 2022 рік, тобто ще до укладання договору позики, відтак, не стосується предмету доказування та взагалі ніким не підписаний.

Проєкт розписки, наданий відповідачем не є доказом здійснення цих платежів за договором від 01.03.2023 року.

Згідно з ч. 4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Позивачем надано розрахунок заборгованості, згідно якого: дата укладання договору позики - 01.03.2023 року, розмір позики - 123 978,00 дол. США. ррВідповідно до пункту 1. Договору позики позичальник щомісячно (до 31 числа кожного наступного місяця) виплачує позикодавцю 10% річних від неповернутої суми боргу. Відповідно до розписки від 26.03.2023 року позичальник повернув позикодавцю грошові кошти у розмірі 4100 дол. США. Відтак, неповернута сума боргу зменшилась до 119 878,00 дол. США (123 978,00 дол. США - 4100 дол. США).

У період з 01.03.2023 р. по 31.05.2023 р. позичальник мав сплатити відсотки у розмірі 3 021,58 дол. США із розрахунку 119 878,00 х 10 % х 92 : 365 : 100.

Відповідно до розписки від 09.06.2023 року позичальник повернув позикодавцю грошові кошти у розмірі 5000 дол. США. Відтак, позичальником сплачено нараховані відсотки у період з 01.03.2023 року по 31.05.2023 року у розмірі 3 021,58 дол. США та частково повернуто основну суму заборгованості у розмірі 1 978,42 дол. США (5000 дол. США - 3 021,58 дол. США).

Таким чином з 01.06.2023 року розмір основної заборгованості складає 117 899,58 дол. США (119 878,00 дол. США - 1 978,42 дол. США).

Будь-яких інших погашень боргу позичальник не здійснював.

Таким чином, у період з 01.06.2023 року по 21.10.2024 року позичальник мав сплатити відсотки за користування позикою у розмірі 16 415,30 дол. США, а саме: у період з 01.06.2023 року по 31.12.2023 рік позичальник мав сплатити відсотки у розмірі 6 912,47 дол. США із розрахунку 117 899,58 х 10 % х 214 : 365 : 100; у період з 01.01.2024 року по 21.10.2024 рік позичальник мав сплатити відсотки у розмірі 9 502,83 дол. США із розрахунку 117 899,58 х 10 % х 295 : 366 : 100.

Враховуючи наведене, станом на 21.10.2024 рік, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором позики складає 134 314,88 дол. США, з яких 117 899,58 дол. США - заборгованість за основним боргом та 16 415,30 дол. США - нараховані та не сплачені відсотки.

Станом на дату розрахунку - 21.10.2024 рік, згідно курсу НБУ (1 дол. США =41,2308 грн), розмір заборгованості у гривневому еквіваленті складає 5 537 909,95 грн., з яких 4861094,00 грн. - заборгованість за основним боргом та 676815,95 грн. - нараховані та не виплачені відсотки.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із рішенням суду без будь-якого конкретного посилання на норми матеріального та процесуального права, які суд першої інстанції неправильно застосував або порушив.

Відповідач не заперечував факт укладання між сторонами Договору позики №1 від 01.03.2023, за умовами якого позивач надала відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 123 978,00 дол. США.

Під час розгляду справи було встановлено, що на виконання договору позики відповідач сплатив позивачу 9100 дол. США, а не 3000 дол. США, як було зазначено у позові, у зв`язку з чим, позивач зменшив позовні вимоги.

В матеріалах справи містяться наступні докази здійснених розрахунків за договором позики: розписка від 26.03.2023, відповідно до якої ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 4100 дол. США відповідно до договору №1 від 1 березня 2023; розписка від 09.06.2023, відповідно до якої ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 5000 дол. США в якості погашення боргу перед ОСОБА_1 за договором №1 від 1 березня 2023 року.

Твердження відповідача про будь-які інші виплати на користь позивача не підтвердженні жодним доказом.

Відповідно до пункту 1. Договору позики позичальник щомісячно (до 31 числа кожного наступного місяця) виплачує позикодавцю 10% річних від неповернутої суми боргу.

Скаржник помилково вважає, що відсотки нараховуються з 31 числа наступного місяця після отриманням позики. Оскільки відсотки нараховуються за весь період користування позикою, а сплачуються до 31 числа наступного місяця.

Скаржник зазначає, що через хворобу його та його представника не міг взяти участь у декількох судових засіданнях, проте на підтвердження вказаного будь яких доказів до суду першої інстанції та апеляційної не надає.

Відповідач із своїм адвокатом неодноразово брали участь у підготовчому судовому засіданні, будь-яких нових доводів чи пояснень, які не були оцінені судом першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Скаржник безпідставно посилається на те, що позивач ухилилась від надання відповіді на поставлені у відзиві запитання, оскільки 02.12.2024. до матеріалів справи надано копію заяви свідка ОСОБА_1 у порядку ст. 93 ЦПК України.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Жодних доказів на підтвердження своїх доводів скаржник не надав та будь яких клопотань не заявляв.

Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Гузь Григорія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова