Вирок від 01 лютого 2026 р. у справі №127/27738/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/27738/25

Провадження №11-кп/801/181/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисників обвинуваченого - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 12025020000000152, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 25.08.2025 за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Вінниці, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 28 ч. 2, 111? ч. 4 КК України,-

Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.

Вироком Вінницького міського районного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 28 ч. 2, 111? ч. 4 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 10 000 (десяти тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в дохід держави, що складає 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень із позбавленням права обіймати посадив суб`єктах господарювання будь-якої форми власності, що пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 10 (десять) років та із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 96? КК України застосовано спеціальну конфіскацію щодо мобільних телефонів «Samsung 315 F/DS, s/n НОМЕР_2 » та «Samsung 721 B/DS, s/n НОМЕР_9», які конфісковано в дохід держави.

Вирішено питання про забезпечення заходів кримінального провадження у виді арешту майна та долю речових доказів.

Судом установлено, що починаючи з 19 лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією частини території України. Зважаючи, що забезпечення підтримки окупаційного режиму на тимчасово окупованих територіях України, утримання незаконних утворень, участі у безпосередніх бойових діях з метою зміни меж території або державного кордону України потребує значних людських та матеріальних ресурсів, вищим військово-політичним керівництвом РФ вирішено здійснювати їх у тому числі шляхом залучення підрозділів Федеральної служби виконання покарань російської федерації (ФСВП РФ) - федерального органу виконавчої влади Росії, який здійснює функції з контролю і нагляду у сфері виконання кримінальних покарань щодо засуджених, функції з утримання осіб, підозрюваних або обвинувачених у скоєнні злочинів, і підсудних, що перебувають під вартою, їхньої охорони та конвоювання, а також функції з контролю за поведінкою осіб, звільнених умовно-достроково від відбування покарання, умовно засуджених та засуджених, яким судом надано відстрочку від відбування покарання, та з контролю за перебуванням осіб, підозрюваних або обвинувачених у скоєнні злочинів, і засуджених, яким судом надано відстрочку від відбування покарання, і з контролю за перебуванням осіб, підозрюваних або обвинувачених у скоєнні злочинів.

Не дивлячись на визначення законодавством РФ чітких завдань і покладених на вказаний орган виконавчої влади, його працівники широко залучались до безпосередніх бойових дій проти сил оборони України, незаконному утриманню під вартою та катуванню полонених військовослужбовців Збройних Сил України в установах підпорядкованих ФСВП РФ.

Громадянин України ОСОБА_10 після здійснення російськими військами окупації території Автономної Республіки Крим, прийняв рішення про отримання в порушення законодавства України громадянства Російської Федерації та ведення підприємницької діяльності на окупованих територіях України та росії спільно з найманим працівником - особою, щодо якої досудове розслідування здійснюється у іншому кримінальному провадженні, та іншими невстановленими особами.

З вказаною метою 08.12.2014 ОСОБА_10 зареєструвався відповідно до вимог російського законодавства як індивідуальний підприємець у сфері оптової торгівлі кавою, чаєм, какао і прянощами (ОГРНИП НОМЕР_10 от 08.12.2014, ИНН НОМЕР_11).

Також, з метою провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, ОСОБА_10 , перебуваючи у м. Вінниці, незважаючи на вищезазначені обставини триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, факт окупації території Автономної Республіки Крим та частини Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, під час дії воєнного стану в України, протистояння Збройних Сил України та всього Українського народу державі-агресору, вчинив умисні дії спрямовані на отримання прибутків від ведення господарської діяльності у взаємодії із державою-агресором.

Внаслідок окупації території АР Крим, державою-агресором з метою поглиблення окупаційних процесів було внесено ряд змін до власного законодавства, зокрема, федеральним законом РФ від 29 червня 2015 р. N 189-ФЗ внесені зміни у статтю 13.1 федерального закону від 18 грудня 2006 р. N 231-Ф3 "Про введення в дію частини четвертої Цивільного кодексу Російської Федерації" та викладено її у наступній редакції: «На території Російської Федерації визнається чинними виключні права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, а також на товарні знаки і знаки обслуговування (далі - товарні знаки) та найменування місць походження товарів, що підтверджені офіційними документами України, які діяли станом на день прийняття до складу Російської Федерації Республіки Крим та утворення в складі РФ нових суб`єктів, за умови державної реєстрації відповідного винаходу, корисної моделі, промислового зразку, товарного знаку, найменування місця походження товару та виключного права на таке найменування на підставі поданої до федерального органу виконавчої влади з питань інтелектуальної власності заяви правовласника - фізичної особи, яка є громадянином російської федерації відповідно до статті 4 Федерального конституційного закону від 21 березня 2014 року № 6-ФКЗ "Про прийняття до складу Російської Федерації Республіки Крим та утворення в складі РФ нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя", або юридичної особи, яка подала заяву у порядку, передбаченому статтею 19 Федерального закону від 30 листопада 1994 року № 52- ФЗ "Про введення в дію частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації».

З метою провадження господарської діяльності ОСОБА_10 , перебуваючи на тимчасово окуповані території АР Крим, звернувся 24.06.2014 до федеральної служби по інтелектуальній власності Російської Федерації (далі Роспатент) і заявкою про визнання виключного права на території РФ товарного знака для продукції власного підприємства - «ІНФОРМАЦІЯ_2» (номер НОМЕР_12) та отримав від федеральної служби свідоцтво Роспатенту на товарний знак «ІНФОРМАЦІЯ_2» № НОМЕР_3 від 12.11.2015, дійсне до 23.10.2022.

У аналогічний спосіб ОСОБА_10 24.06.2014 звернувся до федеральної служби по інтелектуальній власності Російської Федерації та зареєстрував торгові знаки «ІНФОРМАЦІЯ_3» (зображення торгового знаку та назви) за російським законодавством та отримав від Роспатенту відповідні свідоцтва НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 24.02.2015.

В подальшому, у невстановлений час, але до 01.09.2022 р., перебуваючи у м. Вінниці, здійснюючи дистанційне управління господарською діяльністю індивідуального підприємства, що діяло під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на тимчасово окупованих територіях АР Крим, ОСОБА_10 , діючи умисно, з метою отримання прибутків від господарської діяльності, провадження якої було організовано у взаємодії із державою-агресором, організував подачу заявки про продовження строку дії свідоцтва № НОМЕР_3 від 12.11.2015.

За результатами розгляду заявки ОСОБА_10 01.09.2022 Роспатентом продовжено строк дії названого свідоцтва до 23.10.2032.

Відповідні заявки ОСОБА_10 також подав до Роспатенту про продовження строку дії свідоцтва на торгові знаки «ІНФОРМАЦІЯ_3» (зображення торгового знаку та назви) № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 від 24.02.2015. За результатами розгляду названих заявок Роспатентом продовжено строк дії зазначених свідоцтв з 11.10.2021 до 15.11.2031 (назва торгового знаку) та з 01.09.2022 до 01.11.2032 (зображення торгового знаку) відповідно.

Для оптимізації комерційної діяльності, ОСОБА_10 організував роботу підприємства через веб-сайт «ІНФОРМАЦІЯ_3» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5, на якому розміщено продукцію підприємства, актуальні прайс-листи, форми замовлень та доставки, контактні відомості, серед яких і номер «директора»: НОМЕР_6 - яким користується особисто ОСОБА_10 .

Водночас, у відомостях про спосіб оплати продукції підприємства, як отримувача коштів зазначено батька ОСОБА_10 - ОСОБА_12 та його розрахунковий рахунок № НОМЕР_7 , відкритий у ПАТ «Російський національний комерційний банк» м. Сімферополь.

При цьому, з метою приховання факту ведення господарської діяльності у взаємодії із державою-агресором, 22.02.2024 ОСОБА_10 за власною заявою офіційно припинив діяльність як суб`єкт індивідуальної підприємницької діяльності на окупованій території АР Крим, проте, перебуваючи на підконтрольній державній владі України території - м. Вінниці, зберіг контроль за діяльністю даного підприємства і його працівниками як «директор».

Таким чином, ОСОБА_10 , продовжуючи реалізовувати ефективне управління та контроль за працівниками індивідуального підприємства, що діє на тимчасово окупованій території України під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи явно злочинний характер своїх дій, їх суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, розуміючи неприпустимість вчинення злочинів проти основ національної безпеки України в умовах збройного протистояння Українського народу державі-агресору, порушуючи ст. 17 та ст. 65 Конституції України, прийняв рішення про провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та передачу в межах своєї господарської діяльності матеріальних ресурсів воєнізованим формуванням держави-агресора, які безпосередньо шляхом ведення збройної агресії порушують територіальну цілісності України в межах установлених кордонів та її суверенітет.

Так, 04.03.2025 до ОСОБА_10 як директора індивідуального підприємства, що діє під торгівельною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», шляхом надсилання повідомлення через інтернет-месенджер «Телеграм», що зареєстрований за номером телефону НОМЕР_6 , звернувся з приводу закупівлі продукції підприємства громадянин Російської Федерації ОСОБА_13 , який займає посаду заступника начальника Федерального Казенного закладу «Виправна колонія № 4 Головного управління Федеральної служби виконання покарань по Краснодарському краю».

Того ж дня, ОСОБА_10 надав ОСОБА_14 контакти бухгалтера підприємства - особи, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, та вказав, що з нею необхідно зв`язатись для отримання більш детальної інформації.

Продовжуючи спільну протиправну діяльність, на виконання управлінських рішень ОСОБА_10 06.03.2025, перебуваючи на окупованій території АР Крим, використовуючи інтернет-месенджер «Телеграм», зареєстрований на номер НОМЕР_8 , особа, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, достовірно знаючи, що ОСОБА_15 представляє інтереси установи виконання покарань ФСВП Росії, надала останньому вичерпну інформацію про умови укладення договору (публічної офорти), а саме: способу, замовлення, вартості, оплати та доставки продукції підприємства - трав`яних чаїв торгівельних марок «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_2».

В подальшому, діючи відповідно до спільного злочинного умислу направленого на матеріальне забезпечення установи ФСВП Росії, з корисливих мотивів, 10.04.2025 особа, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, надіслала через інтернет-месенджер «Телеграм» актуальний прайс-лист на фіточаї торгівельних марок «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Після отримання замовлення, 11.04.2025 особа, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, надіслала через інтернет-месенджер «Телеграм» ОСОБА_14 рахунок на оплату товарів торгівельних марок «ІНФОРМАЦІЯ_4» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» № ЦБ-67 від 11.04.2025 р. продукції підприємства на загальну суму 10800 російських рублів, де отримувачем матеріальних цінностей зазначено Федеральний Казенний заклад «Виправна колонія № 4 Головного управління Федеральної служби виконання покарань по Краснодарському краю».

Завершуючи спільну протиправну діяльність, направлену на матеріальне забезпечення воєнізованих підрозділів держави-агресора, дії яких спрямовані на ведення агресивної війни проти України, умисно, в межах ефективного управлінського контролю з боку ОСОБА_10 , 19.04.2025 особа, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження організувала передачу на адресу співробітника ФСВП росії ОСОБА_16 продукції торгівельних марок «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_2», про що направила йому через інтернет-месенджер «Телеграм» транспортну накладну № СМФАРВ0118982660.

Ці дії ОСОБА_10 суд кваліфікував за ст. 28 ч. 2, 111? ч. 4 КК України як передача матеріальних ресурсів воєнізованим формуванням держави-агресора та провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що їх подала.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 ставиться питання про скасування вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Просить в цій частині ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за покарання за висунутим обвинуваченням у виді у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади в суб`єктах господарювання будь-якої форми власності, що пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 10 (десять) років, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при призначенні покарання суд без урахування конкретних обставин кримінального правопорушення, вчиненого проти основ національної безпеки України, та без урахування даних про особу винного, призначив найменш суворий вид покарання (штраф) з-поміж альтернативних, передбачених санкцією частини статті про кримінальну відповідальність. Разом з тим, на переконання прокурора, призначення більш суворого виду покарання (позбавлення волі), із призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади та займатись певною діяльністю з одночасним звільненням від відбування основного покарання з випробуванням у сукупності з заходами, спрямованими на корекцію поведінки, цілком здатні забезпечити виправлення і перевиховання особи та досягнути мети кримінального покарання.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній та просила задовольнити її в повному об`ємі.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисники - адвокати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи вирок місцевого суду законним і обґрунтованим.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора з доповненнями підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Як убачається з оскаржуваного вироку, суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Даний висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та належним чином перевірених судом доказах, які в апеляційній скарзі не заперечуються і перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.

Доводи ж апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, а також роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до роз`яснень, що містяться у зазначеній постанові Пленуму Верховного Суду України, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) виснував, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_10 у вчинені ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 111-1 КК України, разом з тим при призначенні покарання судом першої інстанції безпідставно призначено більш м`який вид покарання з-поміж альтернативних, визначених санкцією частини статті КК України,

Так, призначаючи покарання у виді штрафу суд зазначив, що діями обвинуваченого не було заподіяно нікому шкоди. Однак такі висновки є неспроможними, оскільки вчинене ОСОБА_7 діяння заподіяло шкоду основам національної безпеки України, і сам факт вчинення таких дій свідчить про ступінь суспільної небезпечності діяння, притаманний злочинам. Також суд мав оцінити твердження обвинуваченого про те, що він продовжував вести господарську діяльність на тимчасово окупованій території Криму, не маючи іншого вибору. Однак починаючи з 2014 року багато українських громадян опинились в складних життєвих ситуаціях внаслідок окупації українських територій, коли їм доводилось вибирати між втратою майна, єдиного житла і навіть життя і принципами та громадською позицією. Більшість з них здійснили свій вибір, не порушуючи закон і зберігаючи чисте сумління. 3 обставин, встановлених в судовому засіданні вбачається, що перед ОСОБА_10 внаслідок незаконної окупації Криму також був вибір, який останній зробив добровільно і свідомо.

Разом з тим суд врахував, що ОСОБА_10 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та стійкі соціальні зв`язки, має хронічні захворювання, а тому вправлення перевиховання ОСОБА_10 можливе без ізоляції від суспільства, і покарання необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів буде штраф у максимальному розмірі, передбаченому ч. 4 ст. 111-1 КК України.

При цьому з аналізу мотивів суду викладених у вироку випливає, що суд першої інстанції вважає покарання у виді штрафу більш суворим видом покарання в порівняння з позбавленням волі з випробуванням.

Отже судом першої інстанції не враховано, що основним критерієм розмежування видів покарань, які можуть бути застосовані судом до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, є місце прав людини, втручання в які передбачає заходів загальновизнаній ієрархії людських цінностей. Право особи на свободу й особисту недоторканність має вищу цінність порівняно з правом власності й іншими речовими права. Виходячи із зазначеного ціннісного орієнтиру, перелік видів покарання, встановлений у ст. 51 КК України, побудований за принципом «сходів», згідно з яким кожному виду покарання відведено відповідний щабель на шляху від менш до більш суворого. Зокрема серед видів покарань штраф є найбільш м`яким серед інших видів покарання, зокрема обмеження чи позбавлення волі.

Призначення покарання і звільнення від його відбування, попри нерозривний взаємозв`язок з точки зору правових наслідків для засудженого, мають різну юридичну природу і є окремими заходами, які послідовно застосовуються судом у разі прийняття відповідного рішення. При цьому вирішення питання про обрання особі виду покарання передує вирішенню питання про звільнення від його відбування з випробуванням, що убачається зі змісту положення ч. 1 ст. 75 КК України.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 (справа № 617/775/20) викладено правовий висновок про те, що зміна за результатами розгляду апеляційної касаційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого.

Так, особа, засуджена за вчинення кримінального проступку, відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 89 КК України вважається такою, що не має судимості, одразу після виконання будь-якого з призначених їй покарань, у тому числі у виді штрафу. Натомість у разі звільнення від відбування більш суворих заходів примусу з випробуванням судимість згідно з п. 1 цієї норми погашається лише після закінчення іспитового строку, якщо впродовж цього терміну особа не вчинить нового кримінального правопорушення і рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших передбачених законом підстав.

Водночас, у разі злочину строки погашення судимості диференційовано законодавцем залежно від його тяжкості, проте й у цих випадках покарання у виді штрафу в разі його повного та своєчасного виконання має більш сприятливі для особи правові наслідки, оскільки погашення судимості, на відміну від випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням, пов`язується з виконанням засудженим будь-яких додаткових умов, невиконання яких або ж вчинення нового кримінального правопорушення може мати наслідком реальне відбування особою призначеного судом покарання.

Враховуючи викладене та кваліфікацію вчиненого кримінального правопорушення, ступінь його небезпечності, а також особу обвинуваченого ОСОБА_10 суд вважає, що призначене судом першої інстанції покарання у виді штрафу є несправедливим і недостатнім для його виправлення.

Зокрема призначаючи ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції у вироку зазначив про суспільну небезпечність скоєного ОСОБА_10 злочину, про можливості, які мав обвинувачений з 2014 року щодо припинення здійснення ним господарської діяльності на окупованій РФ території, разом з тим призначив йому найм`якіший вид покарання передбачений ст. 51 КК України, що є недостатнім для виправлення засудженого.

Водночас, є можливим застосування судом ст. 75 КК України, оскільки згідно із ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Призначення ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі з випробуванням буде відповідати принципу необхідності і достатності для його виправлення, що випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, а також відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Таке неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 414 КПК України є підставою для скасування вироку місцевого суду в частині призначення покарання та ухвалення нового вироку у цій частині судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 12025020000000152, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 25.08.2025 по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 28 ч. 2, 111? ч. 4 КК України скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Визнати винуватим ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 28 ч. 2, 111? ч. 4 КК України та призначити покарання у виді у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади в суб`єктах господарювання будь-якої форми власності, що пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 10 (десять) років, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_10 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Покласти на ОСОБА_10 обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до суду Касаційної інстанції (Касаційного кримінального Суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 КПК України роз`яснити обвинуваченому, його захисникам право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові заперечення.

Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді: