Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №2-1276/10 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.01.2026 Справа № 2-1276/10

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 2-1276/10 Головуючий у 1-й інстанції: Салтан Л.Г.

Провадження № 22-ц/807/260/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" на додаткову ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року у справі за заявою ТОВ «Діджи Фінанс», заінтересовані особи: ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (первісні стягувачі), ОСОБА_1 (боржник), про заміну стягувача,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" Федоров Д.А. сформував в системі «Електроний суд» заяву про заміну стягувача, просив суд замінити стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" по справі № 2-1276/2010.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2025 року у задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс», заінтересовані особи: ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (первісні стягувачі), ОСОБА_1 (боржник), про заміну стягувача відмовлено.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, просила суд стягнути з ТОВ «Діджи Фінанс» на її користь понесені судові витрати, що пов`язані з витратами на професійну правничу допомогу, у розмірі 9000 грн.

Додатковою ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року доповнено ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2025 року по справі ЄУН 2-1276/10, провадження № 6/337/2/2019, за заявою ТОВ «Діджи Фінанс», заінтересовані особи: ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (первісні стягувачі), ОСОБА_1 (боржник), про заміну стягувача.

Стягнуто з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи, 9000 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" Міньковська А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткову ухвалу та залишити заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат без розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при розгляді заяв для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, положення статей 133, 141 ЦПК України не застосовуються, оскільки сторін на такому етапі цивільного судочинства немає.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 755/3829/18.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 270 ЦПК України, оскільки ухвала від 12.09.2025 року, якою було залишено без задоволення заяву про заміну стягувача, не є судовим рішенням по суті спору, а лише процесуальним актом у межах стадії виконання рішення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що додаткове рішення ухвалюється лише у справах, де суд вирішує спір по суті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/5730/18, від 09.10.2019 у справі № 916/1092/18). Отже, в даному випадку положення ст. 270 ЦПК не підлягали застосуванню, а суд мав відмовити у прийнятті заяви як такої, що подана поза межами предметного регулювання зазначеної норми.

Також, ОСОБА_1 не дотрималася вимог ч. 3 ст. 246 ЦПК України, тому у суду були відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до ст. 270 ЦПК України.

Всупереч імперативної вимоги ч. 3 ст. 137 ЦПК України матеріали справи не містять детального опису послуг, наданих адвокатом у зв`язку з розглядом справи.

Звертає увагу, що заявник наполягає на тому, що ним вже понесено витрати на правничу допомогу, а не буде понесено в майбутньому. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що витрати будуть сплачені в майбутньому та проігнорувати необхідність доведення факту оплати за надані послуги. Отже, суд зобов`язаний дослідити докази оплати за надані послуги. Однією з головних умов документального підтвердження факту оплати за надані послуги є наявність первинних бухгалтерських документів. Проте, заявником не надано будь-яких доказів понесення судових витрат, зокрема платіжних доручень, квитанцій, касових ордерів, тощо. Довідка про отримання коштів, яка складена особисто адвокатом, не є первинним документом, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не може бути прийнята судом в якості доказу. Будь-яких належних доказів оплати за надані послуги матеріали справи не містять.

Крім іншого, боржник вказує, що ним понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. Дані витрати є неспівмірними з обсягом послуг, наданих боржнику, та є очевидно завищеними та не відповідають критерію «неминучості» з огляду на наступне:

- ознайомлення з матеріалами справи вартість 3000,00 грн. Правонаступником стягувача було подано заяву про заміну сторони обсягом 3 сторінки, 2 договори про відступлення прав вимоги та правовстановлюючі документи. Вивчення та аналіз даних документів не може тривати більше 20 хвилин.

- складання та подання до суду заперечень на заяву про заміну стягувача вартістю 6 000,00 грн. В даному випадку передбачена підготовка процесуального документа незначного об`єму (3 сторінки), у типовому спорі незначної складної, у спорі щодо розгляду малозначної заяви. Також, підготовка даного документу не вимагала дослідження судової практики, оскільки такі правовідносини є сталими та загальновідомими. Об`єктивно необхідна тривалість для виконання даної роботи становить близько 20 хвилин.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/789/21 вказав, що послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу охоплюється не лише його складення, а також послуги з вивчення касаційної скарги, аналізу судової практики та позицій Верховного Суду, визначених у касаційній скарзі.

Застосовуючи дану позицію до спірних правовідносин треба звернути увагу суду, що опис послуг містить ознайомлення з матеріалами справи, що входить до складу послуги із підготовки процесуального документу.

Вважає, що витрати на правову допомогу, заявлені боржником є безпідставними, а їх розмір є завищеним та необґрунтованим.

Підсумовуючи викладене, вказує, що суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу: безпідставно застосував ст. 141 та ст. 270 ЦПК України; розглянув заяву з порушенням строків; прийняв як належні недоведені докази витрат; не дотримався принципів розумності, пропорційності та співмірності витрат.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Вишнякова Д.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін; стягнути з ТОВ «Діджи фінанс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження, у розмірі 6 000 грн.

Зазначає, що вимогу про стягнення судових витрат було заявлено ОСОБА_1 в запереченнях на заяву про заміну стягувача та безпосередньо під час судового засідання.

Також, надані адвокатом довідка про отримання грошових коштів за надання правничої допомоги разом із договором про надання правничої допомоги та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) є належними доказами для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що сума, що стягнута додатковою ухвалою, є співрозмірною, враховуючи складність даної судової справи. Право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є беззаперечним.

Вважає, що суд в додатковій ухвалі вірно зазначив, що відповідно до ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Таким чином, твердження заявника, що ухвала не є рішенням, що ОСОБА_1 було пропущено строк на звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення, що витрати на професійну правничу допомогу є недоведеними, є неспроможними.

Щодо посилання заявника на постанову Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі № 755/3829/18, зазначає, що предметом даної постанови були зовсім інші вихідні процесуальні дані. В даній постанові Верховний Суд зазначив, що «Аналізуючи вказані норми, слід дійти висновку про те, що при розгляді заяв для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень (зокрема, заяви про видачу дубліката виконавчого листа), положення статей 133, 141 ЦПК України не застосовуються, оскільки сторін на такому етапі цивільного судочинства немає», боржниця вважає за необхідне з цього приводу зазначити, що таке формулювання є дивним, оскільки, якщо немає сторін, то немає й судового провадження, як такого.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість додаткової ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Вказаним вимогам закону додаткова ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Ухвалюючи додаткову ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що сума витрат на професійну правничу допомогу обумовлена сторонами у договорі про надання правничої допомоги від 30 вересня 2024 року, підтверджена Актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги від 02.10.2025 року, і належить до судових витрат; застосувавши принцип пропорційності, співмірності, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, враховуючи, що ТОВ «Діджи Фінанс» належним чином не спростований розмір понесених витрат, суд вважав, що заява підлягає задоволенню, та дійшов висновку щодо стягнення з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 понесених нею судових витрат у розмірі 9 000 грн., вважаючи, що такий розмір понесених витрат є співмірним з предметом спору, реальним та розумним, а тому витрати підлягають стягненню.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надано: договір про надання правової допомоги від 30 вересня 2024 року; Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги від 30 вересня 2024 року, що датований 02 жовтня 2025 року на суму 9000 грн., з переліком наданих послуг та зазначенням їх вартості; довідку адвоката Вишнякова Д.О. про отримання грошових коштів в розмірі 9000 грн. від 02 жовтня 2025 року.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша та друга статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Стаття 141 ЦПК України регулює відносини щодо розподілу судових витрат, визначених у статті 133 ЦПК України, та оперує такими поняттями: сторони (відповідач, позивач) та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, пункт 6 частини першої статті 264 ЦПК України вказує на обов`язок суду вчинити розподіл судових витрат під час ухвалення рішення.

Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм процесуального права свідчить про те, що під час розгляду заяв для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень (зокрема, заяв про видачу дубліката виконавчого листа), положення статей 133, 141 ЦПК України не застосовуються, оскільки сторін на такому етапі цивільного судочинства немає.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 3 квітня 2024 року у справі № 755/3829/18 (провадження № 61-10271св23), на яку посилається заявник в апеляційній скарзі.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, у жовтні 2025 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн., пов`язаних з розглядом заяви ТОВ «Діджи Фінанс», поданої на стадії виконання судового рішення.

Проте, суд першої інстанції не врахував вказаного, тому дійшов помилкового висновку щодо застосування статей 133, 141 ЦПК України і, відповідно, можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу на стадії виконання судового рішення, у даному випадку, - під час розгляду заяви про заміну сторони (стягувача).

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 1001/1095/2012, провадження № 61-12169св24, які є релевантними до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» знайшли своє підтвердження під час під час апеляційного перегляду додаткової ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що додаткова ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.

Відтак, апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» слід задовольнити частково.

Щодо решти аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів не зазначає мотиви їх прийняття або відхилення, оскільки апеляційний суд скасовує судове рішення та відмовляє у задоволенні заяви ОСОБА_1 з вищенаведених у цій постанові підстав.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо судових витрат.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в апеляційному порядку переглядалася додаткова ухвала Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року, якою вирішувалося питання розподілу судових витрат, встановлених статтею 141 ЦПК України, підстав для нового розподілу судових витрат, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" задовольнити частково.

Додаткову ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30 січня 2026 року.

Головуючий: Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко