Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №465/10411/25 — Франківський районний суд м. Львова

465/10411/25

2/465/1764/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

30.01.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Баран О.І.,

з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 44127243, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 10)

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

17 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» до Франківського районного суду м. Львова надійшла указана позовна заява, у якій представник позивача, адвокат Андрущенко М.В. просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 21 840,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Підставою позову є порушення прав позивача, який свої зобов`язання виконав повністю, надавши відповідачу кредит у розмірі 8 000,00 грн на 360 днів із встановленням строку повернення тіла кредиту 31.05.2026, із встановленням одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 1 200,00 грн, із стандартною процентною ставкою 1% в день та строків її сплати кожні 30 днів, згідно із графіком платежів. Однак, відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив. За таких обставин утворилась заборгованість, яка станом на час підготовки позовної заяви до суду становила 21 840,00 грн, із яких:

8 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

12 640,00 грн заборгованість за процентами;

1 200,00 грн заборгованість за комісію.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.11.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 68-71).

Крім цього, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.11.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у АТ «А-Банк» (ЄДРПОУ 14360080) документи, які становлять банківську таємницю.

Витребувані у АТ «А-Банк» документи надійшли на адресу суду 01.12.2025 (вх.№ЕП-5944/25) (а.с. 84-93).

Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судові засідання у справі призначалися неодноразово: 11.01.2026 та 30.01.2026.

У чергове судове засідання, призначене на 30.01.2026, сторони повторно не з`явились.

У прохальній частині позову, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 6).

Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, скерованим за його зареєстрованим місцем проживання (штрихкодовий ідентифікатор ПАТ «Укрпошта» R067049094121). Однак, таке повернулося на адресу суду без вручення у зв`язку із відсутністю адресата за указаною адресою (а.с. 65-67, 94-96).

Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява №73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.

Для належного повідомлення відповідача про час і місце судових засідань, призначених на 11.01.2026 та 30.01.2026 суд також вжив заходів для направлення йому повідомлення на відому суду електронну адресу відповідача « ІНФОРМАЦІЯ_2 », які йому доставлено завчасно (а.с. 80-83).

Відтак, судом виконано покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд та створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов`язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до положень ч. 1, 2ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що 05.06.2025 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання грошових коштів у кредит № 8448720625 (надалі - Договір) (а.с. 20-32).

Відповідно до п. 2.1. Договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через веб-сайт. Ідентифікація позичальника здійснюється при вході позичальника в особистий кабінет, в порядку передбаченому Договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону позичальника, вказаний позичальником при вході та/або протягом періоду обслуговування в Товаристві (в т.ч через месенджери) (а.с. 21).

Відповідно до п. 2.18. Договору, перед його укладенням Товариством була здійснена електронна ідентифікація позичальника для входу в Особистий кабінет, відповідно до п. 2.1. Договору та був використаний наступний спосіб ідентифікації та верифікації Позичальника (в тому числі здійснений з метою укладення попередніх правочинів між Сторонами), з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.

Товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п. 2.2 Договору).

Сторони також погодили:

суму кредиту (загальний розмір): 8 000 гривень (п. 2.3. Договору);

тип кредиту - кредит (п. 2.4. Договору);

строк кредиту (строк дії Договору) - 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів.

Детальні терміни (дати) повернення кредиту, сплати комісії за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання Кредиту) та процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для Позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору (а.с. 2.5. Договору) (а.с. 21 - 21 зворот);

тип процентної ставки - фіксований, встановивши стандартну процентна ставка в день, що застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору, та становить:

- 1% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору; та

- 0.87% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (п. 2.6.1. Договору);

комісію за надання кредиту - 15% від суми наданого кредиту, що нараховується у день надання кредиту (п. 2.7. Договору);

мету отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби (п. 2.8. Договору).

Відповідно п.3.1 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_2 (а.с. 22).

Сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього Договору. Дата надання кредиту: 05.06.2025 або наступний за ним календарний день (п. 3.2. Договору).

Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 3.1. Договору (п. 3.4. Договору).

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".

Пунктом 4.2. Договору погоджено, що до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається перша дата сплати процентів, вказана в Графіку платежів. У випадку якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.

У п. 6.1. Договору Сторони домовились, що повернення кредиту, сплата комісії за надання Кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання кредиту) та процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в п. 6.3. Договору

Графіком платежів (Додатком №1) визначено дату сплати комісії 05.07.2025, дату повернення тіла кредиту у розмірі 8000,00 грн - 31.05.2026, а також чергові платежі із сплати процентів за користування кредитом: 05.07.2025, 04.08.2025, 03.09.2025, 03.10.2025, 02.11.2025, 02.12.2025, 01.01.2026, 31.01.2026, 02.03.2026, 01.04.2026, 01.05.2026, 31.01.2026 (а.с.31 - зворот - 32 зворот).

Договором також визначено право товариства вимагати:

5.1.1. Вимагати від позичальника повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання кредиту), процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, встановлених Договором;

5.1.4. Вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати комісії за надання кредиту (якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за надання кредиту), процентів за користування кредитом в разі виявлення недостовірної, неповної або помилкової інформації у Заявці на отримання кредиту, та/або отримання негативної інформації про позичальника в Бюро кредитних історій, та/або в разі дострокового припинення надання Товариством фінансових послуг.

5.1.11. Вимагати дострокового повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав в повному обсязі у порядку та випадках , передбачених в п. 6.4. Договору.

6.4. У разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або комісії за надання кредиту та/або процентів за користування кредитом, щонайменше на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту (в тому числі і всіх платежів передбачених даним Договором), строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Вимога надсилається в Особистий кабінет Позичальника та/або у вигляді електронного листа на електронну адресу позичальника, зазначену в Договорі (або окремо надану позичальником Товариству) та/або шляхом СМС-повідомлення на номер телефону позичальника зазначений в Договорі або в його Особистому кабінеті та/або відправки повідомлення в месенджер та/або шляхом направлення повідомлення в спосіб передбачений цим пунктом Договору на додаткові контактні дані позичальника, вказані в цьому Договорі (або окремо повідомлені позичальником або зазначені ним в Особистому кабінеті). Моментом отримання позичальником повідомлення є момент отримання Товариством електронного підтвердження про таке направлення.

В даному випадку позичальник повинен здійснити повне дострокове повернення кредиту, комісії за надання кредиту та процентів (в тому числі і всіх платежів передбачених Договором) протягом 30 календарних днів, з дня отримання від Товариства повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов Договору, така вимога Товариства втрачає чинність. При цьому, в даному випадку вважається, що позичальник усунув порушення умов Договору, якщо на 31-й день, з дня отримання від Товариства вищезазначеної вимоги (повідомлення), у позичальника буде відсутня будь-яка прострочена заборгованість за Договором, в тому числі заборгованість, що зумовила направлення позичальнику повідомлення (вимоги) та/або заборгованість, що виникла після направлення такої вимоги (повідомлення). В іншому разі, вимога залишається дійсною, а позичальник зобов`язаний не пізніше 30-го дня, з дня одержання вимоги (повідомлення), повернути в повному обсязі кредит, сплатити проценти та інші платежі передбачені Договором.

Пунктом 10.2. Договору встановлено, що він вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, вказаного в п. 2.5. Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання позичальником зобов`язань за ним (а.с. 27-28).

Відповідно до п. 10.9. Договору, підписуючи цей Договір, позичальник підтверджує, що: перед його укладенням йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та розміщена на веб-сайті, а також інші документи та інформацію, які позичальник запросив у кредитодавця до моменту укладення Договору.

Невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Веб-сайтіТовариства: https://finsfera.ua/ (п. 10.10 Договору).

Відповідно до п.10.11. Договору всі повідомлення між Сторонами здійснюються у письмовій формі (в т.ч. електронній), або через Особистий кабінет.

У розділі Договору «Реквізити та підписи сторін» вказано такі дані позичальника: ОСОБА_1 , паспорт: НОМЕР_3 , дата видачі: 03.11.2015, орган що видав: Франківський РВ в м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел.: НОМЕР_4 , електронний платіжний засіб: НОМЕР_2 (а.с. 31). Такі ж дані зазначено у Анкеті клієнта, ідентифікацію та верифікацію якого здійснено через систему BankID НБУ (а.с. 9).

Договір підписано відповідачем 05.06.2025 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «8393» (а.с. 31, 32 зворот). Відтак, Договір укладено в електронному вигляді та підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Також відповідачем підписано Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) (а.с. 46-48 зворот).

На підтвердження отримання відповідачем коштів за Договором надано копію квитанції до платіжної інструкції № 20244-1354-224319666 ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім», відповідно до якої 05.06.2025 о 23:47 здійснено успішний переказ 8 000,00 грн отримувачу ОСОБА_1 , ІD операції 1618898763 (а.с. 35).

Указане також підтверджується даними Акціонерного товариства «Акцент-Банк», наданими на виконання ухвали про витребування доказів. При цьому, банком підтверджено не лише зарахування указаних коштів 05.06.2025 о 23:47:09 у сумі 8 000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_5 , але й належність указаної банківської картки ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 (а.с. 85-91).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за Договором, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10.11.2025 становить 21 840,00 грн і складається із:

8 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту;

12 640,00 грн заборгованості за процентами, нарахованими за період 05.06.2025 - 10.11.2025, без включення першої дати сплати процентів, вказаної в Графіку платежів (158 днів х 1%);

1 200,00 грн заборгованості з комісії (а.с.12-14).

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано. Так само не надано доказів скерування позивачем відповідачу вимоги про повернення кредиту, строк виплати якого в повному обсязі ще не настав.

Оцінка суду.

Щодо укладення кредитного договору

Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію позивача, відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ним грошових коштів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та позивачем не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір з додатком (Графіком платежів) та Паспортом споживчого кредиту підписані відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник всі умови кредитування цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Оскільки вказаний договір є чинними, у встановленому законом порядку недійсним в цілому чи в частині його окремих умов не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Щодо заявленої суми стягнень

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в письмовій формі з використанням особистого підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право -обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц.

Суд вважає доведеним факт надання позивачем грошових коштів (кредиту) відповідачу.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком відповідача, як позичальника, а не позивача, чого зроблено при розгляді даної справи не було.

Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі або хоча б частково погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.

Відтак, відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним заборгованості та спростування доводів представника позивача про її наявність.

Перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, суд дійшов висновку щодо його відповідності вимогам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% та умовам кредитування, включно з п. 4.2. Договору про те, що до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається перша дата сплати процентів, вказана в Графіку платежів. Відтак, вимоги про стягнення 12 640,00 грн заборгованості за процентами, нарахованими за період 05.06.2025 - 10.11.2025, без включення першої дати сплати процентів, вказаної в Графіку платежів становить 158 днів (158 х 1%) є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова про нарахування одноразової комісії за надання кредиту не є нікчемною. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Щодо стягнення тіла кредиту

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Частиною 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час укладення Договору) встановлено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Суд враховує, що строк кредитування за Договором становить 360 днів та сторони узгодили порядок повернення кредиту і відсотків за користування ним шляхом здійснення щомісячного платежу зі сплати відсотків кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів сторони правочину визначили в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить графік внесення щомісячних платежів, що є Додатком № 1 до цього Договору (п. 2.5 Договору).

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц виснувала, що:

- визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16) (п. 18 постанови від 26.05.2020);

- звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (п. 21 постанови від 26.05.2020);

- наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту (п. 24-25 постанови від 26.05.2020).

У постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23, звернено увагу на таке:

«Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

У позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21) щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи вказане вище, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову банку та стягнення з відповідачів поточної заборгованості за кредитом та процентами, розмір якої відповідачами не оспорювався.

Доводи касаційної скарги з посиланням на висновок Верховного Суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 639/1230/18 (провадження № 61-2620св21), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у вказаній справі № 639/1230/18 позичальник не оскаржувала судові рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості, а питання щодо обов`язку банку у досудовому порядку звернутися до позичальника з відповідною вимогою судом не переглядалось.

При цьому, враховуючи правовідносини, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України, застосовуючи норми права, правильно врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються виконання банком обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а враховуючи те, що кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 та банком, є споживчим, вказаний висновок підлягає застосуванню під час вирішення заявлених позовних вимог у цій справі».

Як убачається з умов Договору, укладеного між сторонами справи, кредит є споживчим.

Відтак, кредитні правовідносини, які виникли між сторонами за цим кредитним договором, мають споживчий характер.

Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.

Указане додатково підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Як слідує із позовної заяви та підтверджується матеріалами справи, підставою звернення до суду стало прострочення виконання відповідачем зобов`язань за черговими платежами, визначеними у Графіку платежів (додаток № 1 до Договору).

Водночас із умов Договору та Графіку платежів, узгодженого сторонами встановлено, що строк кредитування ще не сплив.

Однак, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, при зверненні до суду з позовом позивач не надав доказів направлення відповідачу вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, а також отримання такої відповідачем, у разі невиконання якої позивач мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

При цьому суд звертає увагу, що умовами Договору визначений такий порядок.

Отже, враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вручення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», то суд дійшов висновку, що у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення суми грошових коштів за Договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було направлено відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та така відповідачем отримана.

З огляду на викладене підстави для дострокового стягнення коштів за договором відсутні.

Отже, позов підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 13 840,00 грн, з яких:

12 640,00 грн заборгованості за процентами;

1 200,00 грн заборгованості за комісію.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 422,40 грн. судового збору (а.с. 62, 64).

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 13 840,00 грн, що становить 63,37 % (13 840,00 х 100 % : 21 840,00), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 1 535,07 грн потрібно покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-ФІНАНС» 13 840 (тринадцять тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок заборгованості за Договором № 8448720625 від 05.06.2025.

У задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-ФІНАНС» 1 535 (одну тисячу п`ятсот тридцять п`ять) гривень 07 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення у справі №465/10411/25 складено 02.02.2026.

Суддя: Баран О.І.