Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №465/3337/21 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/3337/21

Провадження 2/465/873/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27.01.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

з участю секретаря судових засідань Лозинського Т.-Р.А.

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом правонаступника позивача ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , правонаступника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа ОСОБА_3 про витребування квартири, -

встановив:

правонаступник позивача звернувся до суду із позовом до відповідачів, з участю третьої особи, про витребування квартири.

Позовні вимоги обґрунтовує наступними обставинами. 15.06.2010 згідно договору купівлі – продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І.Р. за реєстровим №2648, ОСОБА_10 придбав у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . 05.03.2012 року державний реєстратор Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Труба О.М. зареєструвала право власності на вищезазначену квартиру на ОСОБА_6 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №33389948 від 05.03.2012 року. 22.11.2012 року рішенням Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_10 виселено та знято з реєстрації із зазначеної квартири без надання іншого житла, що протирічить ст. 109 ЖК УРСР. 19.02.2013 року згідно договору купівлі – продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н.В., реєстраційний номер 96, ОСОБА_6 , продала квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5 . 17.12.2019 року заочним рішенням Франківського районного суду м.Львова у задоволенні позову ОСОБА_10 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_11 про скасування державної реєстрації права власності на квартиру відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного суду від 30.07.2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_10 – ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Заочне рішення Франківського районного суду м.Львова від 17.12.2019 року, залишено без змін. 07.04.2021 Верховний Суд постановив позов ОСОБА_10 задоволити, скасувати рішення реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Труби О.М. від 05.03.2012 року щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, прийнятого у зв`язку із заявою ОСОБА_6 та договору іпотеки від 11.08.2011 року, реєстраційний №926. Відповідно є незаконним право власності на зазначену квартиру у ОСОБА_5 , набуте ним на підставі договору купівлі – продажу квартири від 19.02.2013 року з ОСОБА_6 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н.В., реєстраційний №96. Просить позовні вимоги задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 30.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду суддею Ванівським Ю.М. та призначено підготовче засідання.

25.01.2022 представником ОСОБА_10 – Шевчуком М.М. подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , укладений у м.Львові 19.02.2013 року і посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н.В. згідно реєстру №96, визнати недійсним. Скасувати державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 та визнати право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8974346101).

02.05.2023 правонаступником позивача ОСОБА_4 подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , укладений у м.Львові 19.02.2013 року і посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н.В. згідно реєстру №96, визнати недійсним. Скасувати рішення №64617889 від 27.08.2022 року реєстратора Белзької міської ради Львівської міської ради Львівської області Лободинець Н.І. про об`єднання об`єктів нерухомого майна квартир АДРЕСА_3 . Зобов`язати ОСОБА_9 за рахунок Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» і ОСОБА_6 привести у попередній стан квартиру АДРЕСА_1 . Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за правонаступником ОСОБА_10 – ОСОБА_4 .

03.09.2023 ОСОБА_4 подано на адресу суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , укладений у м.Львові 19.02.2013 року і посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н.В., згідно реєстру №96 та договір купівлі – продажу цієї ж квартири між ОСОБА_5 і ОСОБА_9 , укладений у м.Львові 05.11.2021 і посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., згідно реєстру №3610, а також договори дарування між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , укладені у м.Львові 03.07.2023 року і посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антонів М.Р., взнати недійсними. Скасувати рішення №64617889 від 27.08.2022 року реєстратора Белзької міської ради Львівської міської ради Львівської області Лободинець Н.І. про об`єднання об`єктів нерухомого майна квартир АДРЕСА_3 . Зобов`язати ОСОБА_8 за рахунок ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» і ОСОБА_6 привести у попередній стан квартиру АДРЕСА_1 . Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за правонаступником ОСОБА_10 – ОСОБА_4 .

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 30.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

19.11.2025 року представником ОСОБА_4 – адвокатом Квак В.М. подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що на даний час існують судові рішення, які набрали законної сили, згідно яких державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 від 19.02.2013 визнана законною і у задоволенні позову про її скасування відмовлено. А отже, якщо державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 визнано законною і не скасована судом, то законним є і договір купівлі – продажу спірної квартири, укладений 05.11.2021 між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задоволити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Інші учасники в судове засідання не з`явились.

Заслухавши пояснення сторін та учасників справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 655 цього Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 215, 216 цього Кодексу вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом встановлено, що заочним рішенням Франківського районного суду м.Львова від 17.12.2019 у справі №465/7960/18 у задоволенні позову ОСОБА_10 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_6 , ОСОБА_5 третя особа: ОСОБА_11 про скасування державної реєстрації права власності на квартиру відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30.07.2020 заочне рішення Франківського районного суду м.Львова від 17.12.2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №465/7960/18-ц заочне рішення Франківського районного суду м.Львова від 17.12.2019 та постанову Львівського апеляційного суду від 30.07.2020 в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_10 про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 , скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині.

Позов ОСОБА_10 задоволено. Скасовано рішення реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Труби Оксани Михайлівни від 05 березня 2012 року щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, прийнятого у зв`язку із заявою ОСОБА_6 та договору іпотеки від 11 серпня 2011 року, реєстраційний номер 926. Стягнуто з Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 судовий збір по 1 585,80 грн. із кожного.

Крім цього, рішенням Франківського районного суду м.Львова від 22.11.2012 року у справі №2-1326/237/2012 зобов`язано ОСОБА_10 , ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_6 перешкоди в користування квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_10 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано ВГіРФО Франківського РВ ГУМВС України у Львівській області зняти ОСОБА_10 , ОСОБА_3 з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_10 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про припинення договору іпотеки, відмовлено.

Згідно Витягу про державну реєстрацію прав №27530784 від 05.10.2010, право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі – продажу №2648 від 15.06.2010 зареєстровано за ОСОБА_10 .

Згідно Витягу про державну реєстрацію прав №33389948 від 05.03.2012, право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі – продажу №926 від 11.08.2011 зареєстровано за ОСОБА_6 .

Згідно договору купівлі – продажу квартири від 15.06.2010 року ОСОБА_12 , ОСОБА_13 передали у власність ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1 .

19.02.2013 року було укладено договір купівлі – продажу №96, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н.В., згідно якого ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №255408175 право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі – продажу від 19.02.2013 року №96 зареєстровано за ОСОБА_5 .

Згідно договору купівлі – продажу від 05.11.2021 року №3610, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_9 купив квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі – продажу квартири від 11.11.2021 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 передали у власність покупця ОСОБА_9 , а покупець зобов`язався прийняти квартиру АДРЕСА_5 та сплатити за неї обумовлену грошову суму відповідно до цього договору.

На виконання ухвали суду від 03.07.2025 року про витребування доказів, Інспекцією державного архітектурно – будівельного контролю 01.08.2025 подано на адресу суду лист про неможливість подання доказів, з огляду на те, що звернень щодо надання (отримання, реєстрації) документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, що закінченого будівництвом об`єкта, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта що квартири АДРЕСА_3 до Інспекції не надходило, а відтак документи на підставі яких ОСОБА_9 здійснив об`єднання квартир АДРЕСА_3 , відсутні.

Згідно договору дарування квартири від 03.07.2023 року №778, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антонів М.Р., ОСОБА_9 передав безоплатно у власність своїй дружині – ОСОБА_8 , а ОСОБА_8 прийняла в дарунок квартиру АДРЕСА_6 .

Згідно договору дарування квартири від 03.07.2023 року №780, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антонів М.Р., ОСОБА_9 передав безоплатно у власність своїй дружині – ОСОБА_8 , а ОСОБА_8 прийняла в дарунок квартиру АДРЕСА_5 .

Як вбачається з Висновку Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №2672-з від 15.08.2022 року, за технічними характеристиками можливе об`єднання квартир АДРЕСА_3 , які можуть використовуватись як два самостійні об`єкти, а саме: квартира АДРЕСА_7 , що належить ОСОБА_9 в цілому (загальною площею 40,3 кв.м., житловою площею 12,0 кв.м.), сарай площею 20,0 кв.м. по АДРЕСА_8 . Квартира АДРЕСА_9 , що належить ОСОБА_9 , в цілому загальною площею 43,6 кв.м., житловою площею 14,2 кв.м.) по АДРЕСА_8 .

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25.01.2024 №52, дозволено ОСОБА_5 за власні кошти здійснити перепланування в квартирі АДРЕСА_1 , згідно з ескізним проектом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі №465/7960/18-ц зазначив наступне: «також у своєму позові ОСОБА_10 просив скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 . Разом з тим матеріали справи та інвентаризаційної справи не містять жодного доказу про реєстрацію спірної квартири за ОСОБА_5 , а отже, у задоволені такої вимоги суд відмовляє за недоведеністю».

Відтак, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності за ОСОБА_5 не скасована, тобто є законною, а відтак підстави для визнання недійсними договорів купівлі – продажу від 19.02.2013 та 05.11.2021 відсутні.

Також правонаступник позивача у заяві про збільшення позовних вимог від 03.09.2025 вказує, що відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, ОСОБА_4 має право витребувати це майно у набувача, оскільки зазначена квартира її покійного батька, вибула не з його волі і це встановлено Верховним Судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як неодноразово зазначала у свої постановах Велика Палата Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

При цьому обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Так, положення ч. 1 ст. 387 ЦК України уповноважує власника витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 ЦК України деталізовано визначає умови, за яких пред`явлений позов потенційно може бути задоволений.

Так, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19 зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Наведена вище позиція знаходить логічне продовження і в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 638/3866/18, згідно із якою у добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав - визнання договору недійсним є неправильним.

Отже, можна констатувати, що належним способом захисту прав позивача є віндикація, яка не повинна поєднуватися із вимогами про визнання недійсними договору купівлі – продажу квартири та договору дарування квартири.

Так, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Суд звертає особливу увагу на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі No922/3537/17) (пункти 43, 48 постанови).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 вказано, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Також, у даній постанові, Велика Палата Верховного Суду висновує, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (пункт 6.53 постанови).

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронт і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джейм та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Шокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об?єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов?язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не трунтується на розумних підставах. Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судом добросовісності / недобросовісності набувача.

На момент укладання договору купівлі-продажу від 19.02.2013 та договору дарування від 05.11.2021 будь-які правові обмеження в контексті укладання договорів, або обтяження на нерухомому майні, що стало предметом договорів, були відсутні.

Зважаючи на все викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні

позовних вимог правонаступника позивача ОСОБА_10 – ОСОБА_4 у повному обсязі.

Позовні вимоги про скасування рішення №64617889 від 27.08.2022 реєстратора Белзської міської ради Львівської міської ради Львівської області Лободинець Н.І. про об`єднання квартир АДРЕСА_3 ; зобов`язання привести у попередній стан квартиру АДРЕСА_1 та визнання права власності на спірну квартиру за правонаступником ОСОБА_10 – ОСОБА_4 є похідними та оскільки у позовній вимозі про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними судом відмовлено, то і похідні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, представником відповідача заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Суд, перевіривши обставини по справі наданими сторонами доказами, оцінивши їх в сукупності, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, а отже в позові належить відмовити по суті позовних вимог, а не з причин пропуску позовної давності звернення до суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходячи з положень ст.141ЦПК України та з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, суд не вбачає підстав для відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

у задоволенні позову правонаступника позивача ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , правонаступника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа ОСОБА_3 про витребування квартири – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 січня 2026 року.

Суддя Ванівський Ю.М.