Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №347/709/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/709/24

Провадження № 22-ц/4808/24/26

Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представника осіб, які подали апеляційну скаргу, відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвоката Семків-Тачинської О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу,за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Крилюк М.І. 16 липня 2025 року в м. Косів Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, 27.08.2021 року відповідач в справі ОСОБА_1 позичив у нього для сімейних потреб грошові кошти в розмірі 5850 доларів США, які обіцяв повернути через три місяці, а саме до 27.11.2021 року, на підтвердження чого склав розписку, оригінал якої зберігається у ОСОБА_3 .

Також в момент передачі коштів в приміщенні нотаріальної контори була присутня і ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_1 , яка не заперечувала проти отримання коштів і в забезпечення належного виконання цього зобов`язання фактично залишила йому у заставу автомобіль марки Peugeot 207, 2011 року випуску з кузовним номером № НОМЕР_1 та склала на нього доручення з правом продажу та переоформлення цього автомобіля.

27.11.2021 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_3 , що не має можливості повернути грошові кошти і просив дати йому додатково до двох місяців часу, на що ОСОБА_3 надав свою згоду.

24.02.2022 року в день повномасштабного вторгнення до ОСОБА_3 зателефонував ОСОБА_1 та повідомив, що йому терміново потрібний автомобіль, щоб евакуювати своїх родичів та майно з центральної частини України, на що він також погодився та віддав йому автомобіль.

На день подання позову відповідач не повернув йому а ні частину боргу, а ні автомобіль, який був фактичним забезпеченням належного виконання його боргового зобов`язання. Неодноразові спроби ОСОБА_3 зв`язатись з відповідачами не призвели до позитивного результату.

Прострочення існує з 28.11.2021 року (день наступний від дня коли мав бути повергнутий борг) по дату звернення до суду 13.03.2024 року, тобто строк прострочення складає 837 дні (2 роки 3 місяці 15 днів) 5850 доларів США (сума боргу) /365 (кількість днів у році) /100 (для визначення 1 відсотку) * 3% (розмір визначений ст. 625 ЦК України) * 837 (кількість днів прострочення) = 402 дол. США.

Окрім того для обчислення ОСОБА_3 взята дата звернення до суду з заявою про збільшення позовних вимог від 18.11.2024 року, тобто строк прострочення складає - 1086 дні. (2 роки 11 місяців 3 дні) - 5850 доларів США (сума боргу) /365 (кількість днів у році) /100 (для визначення 1 відсотку) * 3% (розмір визначений ст. 625 ЦК України) * 1086 кількість днів прострочки) = 522 дол. США.

Таким чином, три проценти річних від простроченої суми за весь період заборгованості становить 522 дол. США.

З врахуванням наведеного, просив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 5850 доларів США та відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми в розмірі 402 доларів США, а разом 6252 долари США.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 6372 доларів США (шість тисяч триста сімдесять два долари США), що складає: 5850 доларів США заборгованості та 522 долари США - три проценти річних від простроченої суми.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не погодившись з рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області, подали апеляційну скаргу у якій зазначили, що вважають це рішення незаконним та таким що підлягає скасуванню.

Апелянти вважають, що судом першої інстанції неповно та однобічно досліджено обставини справи, не враховано те, що кошти фактично повернуті ОСОБА_3 , що може підтвердити свідок. Тобто на момент подання позову, зобов`язання відповідача вже було виконано, що вказує на відсутність підстав для подання позову.

Зазначили, що подання позову після фактичного виконання зобов`язання є зловживанням процесуальними правами у розумінні ч.3 ст. 13 ЦПК України та суперечить принципу добросовісності, що закріплено ст. 3, 509 ЦК України.

Вважають, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦПК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай встановлені.

Оскільки відповідачем ОСОБА_1 належно виконано зобов`язання у повному обсязі та у розумний строк, це виключає можливість стягнення коштів повторно.

Враховуючи наведене, просили скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2025 року та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

Позиція учасників справи

ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу у якому зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово затягувався розгляд справи та не було надано аргументованих доводів на заперечення його вимог.

Вважає, що відповідачі свідомо зловживають своїми процесуальними правами з метою затягування вирішення спору.

Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відповідь на відзив на апеляційну скаргу у якій з твердженнями ОСОБА_3 щодо зловживання процесуальними правами та щодо відсутності підстав для скасування рішення не погодилися, вважають їх безпідставними виходячи з наступного.

Крім того, судом не встановлено за яких обставин складена боргова розписка. ОСОБА_3 не підтвердив жодними доказами той факт, що неодноразово телефонував до відповідачів, хоча стверджує протилежне.

Просили визнати безпідставними доводи ОСОБА_3 зазначені у відзиві, а апеляційну скаргу задовольнити.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Представник осіб, які подали апеляційну скаргу, відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвокат Семків-Тачинська О.Л., у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з мотивів, викладених у ній.

Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився. Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника осіб, які подали апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 , 27.08.2021 року позичив у ОСОБА_3 5850 доларів США, які зобов`язався повернути до 27.11.2021 року, що підтверджується розпискою (а.с. 4).

Відповідачка ОСОБА_2 , як дружина ОСОБА_1 , надала згоду на отримання її чоловіком грошей у позику в сумі 5850 доларів США для сімейних потреб на строк у три місяці у ОСОБА_3 , яка оформлена письмово (а.с.4 зворот).

На підтвердження факту застави автомобіля, про яку зазначено у борговій розписці, до матеріалів справи долучено копію довіреності від 27.08.2021 року посвідченої приватним нотаріусом Штефюк Н.В. (а.с.5) . Довіреність видана позивачу в справі ОСОБА_3 терміном на 3 роки.

27.12.2023 року ОСОБА_3 в порядку досудового врегулювання спору направив засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяву щодо виконання зобов`язання та повернення 5850 доларів США (а.с.7).

Застосовані норми права

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі за № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі за № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі за № 6-996цс17, постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа № 359/1227/16-ц, провадження № 61-12412св18).

При цьому у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов`язком наступного повернення.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

З розписки повинно вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов`язанням повернення, певної грошової суми, так і дата її отримання.

Вказані правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 346/3978/15-ц, (провадження №61-910св18), від 16 серпня 2018 року, (справа № 516/97/16-ц, провадження № 61-25512св18), від 21 березня 2018 року, (справа № 757/27533/15-ц, провадження № 61-8055св18).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц, провадження № 61-33891св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №712/14562/17-ц, провадження № 61-26174ск18).

Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від просроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що грошові кошти отримані відповідачем ОСОБА_1 від позивача в інтересах сім`ї, відповідачка ОСОБА_2 підтвердила цей факт у своїй письмовій заяві та надала згоду на отримання коштів у позику, тому є солідарним боржником..

Дії відповідачки ОСОБА_2 свідчать про визнання нею правочину та підтверджують належність спірних грошових коштів до спільної сумісної власності подружжя.

Доводи відповідачів щодо повернення позивачу грошових коштів спростовуються відсутністю у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт такого повернення. Долучені до матеріалів справи докази не спростовані відповідачами, що дає підстави апеляційну суду вважати висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Не є допустимими доказами у грошових зобов`язаннях показання свідків, тому позиція апелянтів не прийматься судом щодо показань свідка про повернення грошових коштів позивачу.

Апелянтами не оспорюється факт наявності у позивача боргової розписки.

Повернення транспортного засобу відповідачці не свідчить про повернення боргу та не є допустимим доказом, оскільки наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, закону та є обґрунтованим. Порушень норм процесуального права, які могли б стати підставою для зміни або скасування рішення судом апеляційної інстанції не виявлено.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: І.О. Максюта

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови складено 30.01.2026 року