Рішення від 17 грудня 2025 р. у справі №203/7892/24 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 203/7892/24

Провадження № 2/204/4146/25

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року до суду надійшла цивільна справа, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 35 400 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000 грн. та судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 23.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 3744721, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 8 000 грн., строком на 10 днів, тобто до 08.12.2021 року, під проценти, вказані в п. 1.5.1, 1.5.2, 1.6 Договору, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором. 26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено, Договір факторингу № 26-07/2024 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 3744721 від 23.11.2021 року, позичальник за яким виступає ОСОБА_1 . Відповідач належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань щодо повернення суми кредиту та сплати нарахованих відсотків та комісії, внаслідок чого станом на 06.12.2024 року за період 26.07.2024 по 06.12.2024 року утворилась заборгованість в загальній сумі 35 400 грн., яка складається: з заборгованості за тілом кредиту – 8 000 грн., заборгованості за нарахованими процентами – 25 800 грн. та заборгованість за комісією – 1600 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також відшкодувати судові витрати по справі.

17.02.2025 року представник відповідача адвокат Лабовкін О.О. надав письмові пояснення, згідно яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що відповідач ОСОБА_1 договору про надання банківських послуг за № 3744721 від 23.11.2021 року не підписував ані в електронний спосіб, ані письмовій формі, та не надавав своєї згоди на його укладання в жоден інший спосіб, жодних коштів не отримував. Відповідно до обвинувального акту, який був складений 01.01.2022 року відносно ОСОБА_2 встановлено, що 23.11.2021 року приблизно о 05 год. 10 хв., ОСОБА_2 з невстановленою особою , нанесли середньої тяжкості тілесні ушкодження ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 вихопив мобільний телефон «iPhone 12 pro max 256 GB» вартістю 35 810 грн. 25 коп., тим самим спричинив матеріальну шкоду ОСОБА_1 на сказану суму. Заявка на тримання кредиту була подана в електронному вигляді 23.11.2021 року о 10 год. 52 хв., тобто тоді коли у ОСОБА_1 , був відсутній телефон, який на той час знаходився у ОСОБА_2 та іншої невстановленої особи, а одноразовий ідентифікатор про надання кредиту був направлений на його особистий номер НОМЕР_1 .

25.05.2025 року представник позивача Сердійчук Я.Я. надав до суду заперечення на письмові пояснення представника відповідача, в якому зазначив, що посилання відповідача, щодо не укладання договору № 3744721 від 23.11.2021 року є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи, оскільки вказаний договір відповідачем підписано (акцептовано) оферту) одноразовим ідентифікатором U69615. Посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази укладення договору є надуманими, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом (одноразовий ідентифікатор є видом Електронного підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис»), що у свою чергу додатково підтверджуєтеся довідкою про ідентифікацію, яка міститься в матеріалах справи. Отже, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання кредитного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику. При цьому, договір та його умови в судовому порядку не оскаржувався, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Крім того, вказує, що єдиним допустимим доказом вчинення кримінального правопорушення є вирок суду, що набрав законної сили.

Ухвалою суду від 18 серпня 2025 року справу прийнято до свого провадження від Центрального районного суду міста Дніпра та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 18.08.2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що 23.11.2021 року ТОВ «Мілоан» уклало з ОСОБА_1 договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3744721.

Як передбачено п.п. 1.1-1.4 п. 1 договору про споживчий кредит № 3744721 від 23.11.2021 року кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений у п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. Сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 23.11.2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 08.12.2021 року.

Комісія за надання кредиту: 1600 грн., яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 1800 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3 цього договору.

Відповідно до п.п. 2.2.2 п. 2.2 договору про споживчий кредит № 3744721 від 23.11.2021 року нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.

Як зазначено у п. 6 договору про споживчий кредит № 3744721 від 23.11.2021 року, цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

На підтвердження укладення кредитного договору, позивач долучив Анкету-заяву на отримання кредит № 3744721 від 23.11.2021 року, паспорт споживчого кредиту № 3744721.

Судом встановлено, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 8 000 грн., що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Елаєнс», згідно якої 23.11.2021 проведено успішно платіж на суму 8 000 грн. на картку № НОМЕР_2 .

У подальшому, 26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу № 26-07/2024, у відповідності до умов якого, ТОВ «Мілоан» відступив ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 3744721 від 23.11.2021 року.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» є правонаступником ТОВ «Мілоан» та стало новим кредитором у зобов`язанні за кредитним договором, який укладений з ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з позичальника суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 35 400 грн., яка складається: з заборгованості за тілом кредиту – 8 000 грн., заборгованості за нарахованими процентами – 25 800 грн. та заборгованість за комісією – 1600 грн.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики банк має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Договір укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Договір був укладені шляхом його безпосереднього підписання позичальником електронним цифровим підписом.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ст. 10 Закону України "Про електронну комерцію", електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частина 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вищевказаний кредитний договір № 3068208 від 11.12.2021 року підписаний відповідачем електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Також, частиною 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Тобто, підписуючи кредитний договір, у якому зазначені сума кредиту, строки його повернення а також вказані відсотки за користування кредитом, відповідач погодився із вказаними умовами договору та розміром відсоткової ставки, тому зобов`язаний його виконувати в повному обсязі.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суму кредиту) не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми кредиту у розмірі 8 000 грн.

Доказів того, що відповідач сплатив заборгованість за кредитним договором, а також щодо неправомірності здійснення розрахунку заборгованості за наданим кредитом чи нарахування заборгованості за порушення грошового зобов`язання, суду не надано, також не надано спростування наданого позивачем розрахунку.

Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту по вказаному договору становить 8 000 грн., а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, то суд зазначає наступне.

Позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку. При цьому позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 договору.

Проте, суду не надано належних доказів продовження (пролонгації) строку дії договору.

Аналізуючи наведені умови договору щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, суд приходить до висновку, що у договорі відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору.

Отже, слід виходити з того, що сторони не узгодили належним чином відповідальність за прострочення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України у виді сплати процентів за неправомірне користування кредитом.

Згідно Договору позики надається строком на 15 днів з 23.11.2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 08.12.2021 року. Комісія за надання кредиту: 1600 грн., яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 1800 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відтак з закінченням 15-ти днів, з дня укладення цього Договору у кредитора припинилося право нараховувати передбачені договором позики проценти та інших платежів за цим договором. Доказів, що сторони продовжили строк Договору позивач не надав, і матеріали справи таких відомостей не містять.

Тому, заявлена позивача вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками понад передбачений за кредитним договором № 3744721 від 23.11.2021 року, строк є безпідставною та не підлягає до задоволення.

З урахуванням викладеного, а саме що розмір заборгованості, у тому числі й процентів, було сторонами погоджено 23.11.2021 року (Додаток № 1 до договору про споживчий кредит) у розмірі 1800 грн., суд вважає що вимоги про стягнення процентів підлягають частковому задоволенню у розмірі – 1800 грн., згідно графіку платежів.

Що стосується вимог позивача про стягнення комісії за надання кредиту в сумі 1600 грн., то суд зазначає наступне.

Оскільки, судом встановлено, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У розумінні положень чинного законодавства України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому, суд вважає за необхідне в частині позовних вимог про стягнення комісії, відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтями 76, 77 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, який повинен виконуватися, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору.

Заперечуючи укладення кредитного договору та отримання коштів, представник ОСОБА_1 надав Обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 внесеному в ЄРДР за №12021041640001096 від 23.11.2021 року (а.с. 78-79), відповідно до якого за його заявою до реєстру внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186, ч.1 ст. 125 КК України, зокрема за фактом того, що 23.11.2021 року приблизно о 05 год. 10 хв., ОСОБА_2 з невстановленою особою , нанесли середньої тяжкості тілесні ушкодження ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 вихопив мобільний телефон «iPhone 12 pro max 256 GB» вартістю 35 810 грн. 25 коп., тим самим спричинив матеріальну шкоду ОСОБА_1 на зазначену суму.

Доказів погашення заборгованості за кредитним договором № 3744721 від 23.11.2021 року первісному кредитору ТОВ «Мілоан» суду не надано, клопотання про витребування відповідних доказів суду не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

При цьому суд враховує, що відповідач не звертався в суд із вимогами про недійсність/нікчемність такого договору та не спростував належними доказами підписання договору кредиту в електроний спосіб та отримання грошових коштів на банківську карту за цим договором. Крадіжка телефона не є належним та допустимим доказом, який спростовує підписання кредитного договору.

Посилання відповідача на безпідставність вимог позивача у зв`язку із тим, що несанкціонований доступ до його особистих даних було отримано ОСОБА_2 з невстановленою особою шляхом викрадення його телефону, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

В той же час, жодних відомостей щодо результатів вказаного кримінального провадження, суду не надано.

Сама по собі наявність обвинувального акту у кримінальному провадженні №12021041640001096 від 23.11.2021 року, не може свідчити про те, що кредитний договір укладено від імені відповідача іншою особою (особами) за відсутності його волевиявлення, оскільки такі обставини можуть бути встановлені лише обвинувальним вироком суду, а також не може бути підставою для звільнення позичальника від обов`язку належного виконання кредитного зобов`язання і виконання умов договору, в разі настання певних обставин, передбачених ними.

Крім цього, відповідач під час судового розгляду не повідомив суд, звідки особи, які викрали телефон, могли знати його особисті дані, які могли бути повідомлені лише особисто позичальником при укладенні кредитного договору.

Суд зазначає, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від відповідача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим.

Крім того, слід наголосити, що сторона відповідача не заперечує, що відомості, вказані в договорі, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, є коректними.

Суд, звертає увагу на те, що ухвалою суду від 05.05.2025 року було задоволено клопотання представника позивача щодо витребування інформації, надано інформацію від АТ «ПУМБ» від 07.05.2025 року, які підтверджують не лише факт належності банківської карти, на яку було перераховано кошти відповідачу первісним кредитором, але й факт їх зарахування на користь відповідача (а.с. 134-144).

Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.

Крім того, суд зауважує, що номер телефону, який було вказано в кредитному договорі, відповідач самостійно зазначає і в процесуальних документах у цій справі як такий, що ним використовується, а також зазначає адресу проживання для листування, ідентичну тій, що вказана ним у договорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Таким чином, суд обґрунтовано вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором.

Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України, передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України, регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем було надано: договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг Партнерс» (як клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги № 196 від 01.01.2025 року вартістю 13 000 грн.; витяг з Акта № 2 про надання юридичної допомоги від 29.11.2024 року.

Будь-яких інших доказів на підтвердження наданої правової допомоги, зокрема документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, суду надано не було.

За таких обставин, враховуючи, що витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а також той факт, що позивач у справі належним чином документально не підтвердив такі витрати, то підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за надання професійної правничої допомоги суд не вбачає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 526, 610, 611, 626, 628, 638, 639, 1046, 1048-1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 000 грн., заборгованість по відсоткам у розмірі 1800 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп., а всього суму у розмірі 12 222 грн. 40 коп.

В задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська