Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №680/453/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року

м. Київ

справа № 680/453/21

провадження № 51-3201км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги:

захисника ОСОБА_6 на вирок Новоушицького районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2025 року;

прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2025 року, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мала Стружка Новоушицького району Хмельницької області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 2861 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Новоушицький районний суд Хмельницької області вироком від 25 лютого 2025 року засудив ОСОБА_7 за частиною другою статті 2861 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку,16 травня 2021 року близько 01:30 ОСОБА_7 , керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем марки ВАЗ-21093, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , по пров. Зеленому в с. Мала Стружка зі швидкістю близько 15 км/год, всупереч вимогам пункту 12.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 106 (далі - ПДР), виявивши перешкоду, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, навпроти домоволодіння № 8 здійснив наїзд на потерплого ОСОБА_8 , який лежав на проїзній частині. Внаслідок наїзду пішохід отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог підпункту «а» пункту 12.9., пункту 12.3. ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_8 .

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 21 липня 2025 року змінив вирок суду першої інстанції, виключив з мотивувальної частини вказівку про порушення вимог підпункту «а» пункту 12.9. ПДР та перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння.

Перекваліфікував дії ОСОБА_7 із частини другої статті 2861 на частину другу статті 286 КК і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, й узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі, захисник підкреслює, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, адже суд не взяв до уваги низку доказів, у судовому рішенні не вказав, чому зважив на одні докази й відкинув інші, а висновки, наведені у вироку, містять суперечності.

Зазначає, що показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вибірково викладені у вироку, а показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 в частині, що стосується проведення слідчого експерименту, взагалі не враховано, тому акцентує на недопустимості даних протоколу слідчого експерименту.

Крім того, суд безпідставно відхилив долучену стороною захисту письмову відповідь потерпілого, відомості, що містяться в постанові у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_7 , з якої випливає, що відсутні належні докази події дорожньо-транспортної пригоди.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у перевірці того, чи технічно можливо переїхати тіло людини автомобілем зі зменшеними заводськими параметрами кліренсу; з урахуванням цих параметрів автомобіля такий слідчий експеримент не проведено.

Між тим зауважує, що суд не надав оцінки відсутності в потерпілого на спині будь-яких ушкоджень від дії передньої частини автомобіля чи коліс, адже зафіксоване у протоколі слідчого експерименту положення статиста вказує на те, що удар автомобілем мав бути завданий в спину.

Тому виявлені в потерпілого тілесні ушкодження свідчать про зовсім інший механізм їх заподіяння, ніж той, який вказано в обвинувальному акті та судових рішеннях, і суд дійшов хибного висновку про утворення тілесних ушкоджень виключно від переїзду, оскільки у висновку експерта визначено два механізми заподіяння тілесних ушкоджень, у тому числі від удару частинами легкового автомобіля.

Крім того, зауважує, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував клопотання сторони захисту про необхідність призначення і проведення судово-біологічної експертизи, оскільки на досудовому розслідуванні жодна експертиза речовин бурого кольору, вилучених з місця події та автомобіля, не здійснена, що спростовує твердження про належність крові саме потерпілому.

Наполягає, що судовий розгляд проведений неповно, у тому числі через те, що місцевий суд неодноразово відмовляв стороні захисту в огляді автомобіля обвинуваченого, допиті експерта, який склав висновок від 23 червня 2021 року № 45, а також у проведенні відповідної судової експертизи.

Стверджує про недоведеність вини ОСОБА_7 , адже жодні належні та допустимі докази його вини відсутні.

Втім сторона захисту вважає, що всі наведені вище порушення, допущені місцевим судом, не були усунуті в ході апеляційного перегляду, зокрема суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і неповноти судового розгляду, не здійснив їх повної та всебічної оцінки, формально погодившись із висновками суду першої інстанції в частині винуватості ОСОБА_7 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, захист вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без дотримання положень статей 370, 419 КПК і підлягають скасуванню.

Прокурор ОСОБА_14 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, в касаційній скарзі вказує, що матеріали справи містять достатньо доказів скоєння ОСОБА_7 дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп`яніння, тому перекваліфікація його дій із частини другої статті 2861 на частину другу статті 286 КК є безпідставною.

Такі доводи обґрунтовує тим, що апеляційний суд, всупереч вимогам безпосередності дослідження доказів, змінив правову кваліфікацію дій ОСОБА_7 , не дослідивши низки доказів, на які послався в ухвалі, зокрема, не допитав свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та потерпілого і надав їх показанням іншу правову оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції.

На думку прокурора, апеляційний суд не мотивував, чому з-поміж суперечливих показань ОСОБА_7 та його дружини, наданих у суді першої інстанції, узяв до уваги саме ті, які спростовують вживання алкоголю увечері події; зважив на категоричне заперечення цих осіб у подальших судових засіданнях раніше озвученої версії та їх твердження, що ОСОБА_7 взагалі не вживав алкогольних напоїв.

Також прокурор вважає, що вживання ОСОБА_7 спиртних напоїв після дорожньо-транспортної пригоди не підтверджується жодним допустимим доказом, крім його та його дружини первинними поясненнями, наданими працівникам поліції, від яких відмовилися.

Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону за доводами прокурора перешкодило апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, призвело до неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність. Як наслідок, ОСОБА_7 було призначено явно м`яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Захисник просив задовольнити його касаційну скаргу. Засуджений погодився з позицією захисника, просив скасувати судові рішення стосовно нього.

Прокурор просила задовольнити касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, вважав, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційних скарг, Суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Таким чином, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій вимог КПК, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели ці суди належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

Згідно із частиною другою статті 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому відповідно до частини четвертої статті 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його скоєнні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як з тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та обставин, встановлених на їх підставі, лише через суперечність версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. Якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого.

Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції встановив, що засуджений ОСОБА_7 в стані сп`яніння своїми діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, вчинив злочин, передбачений частиною другою статті 2861 КК.

Під час судового розгляду сторона захисту просила визнати недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 17 травня 2021 року, складений за результатом слідчої дії, яку проведено за участі ОСОБА_7 .

Так, сторона захисту стверджувала, що під час слідчого експерименту ОСОБА_7 був свідком і що результатами слідчої дії спростовано наїзд на потерпілого, оскільки на спині останнього не виявлено тілесних ушкоджень. Також захисник наголошував, що виявлені в потерпілого тілесні ушкодження вказують на інший механізм їх заподіяння.

Місцевий суд зазначені доводи сторони захисту відхилив. На обґрунтування такого рішення суд лише вказав, що інформація, отримана від ОСОБА_7 під час слідчого експерименту, не є показаннями в розумінні статей 84, 95 КПК, а є складовою слідчого експерименту, який проведено за його згодою, з роз`ясненням статті 63 Конституції України, статей 66, 67 КПК з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_7 відомостей стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди, а експертизу, за якою встановлено, що дії ОСОБА_7 призвели до суспільно негативних наслідків, було проведено після слідчого експерименту.

У свою чергу сторона захисту, не погоджуючись зі встановленими судом першої інстанції обставинами, в апеляційній скарзі наголошувала, що в рішенні суду першої інстанції містяться суперечливі фактичні дані, показання свідків відрізняються в тих технічних нюансах, які мають значення для справи. Сторона захисту акцентувала на тому, що ні на місці дорожньо-транспортної пригоди, ні на автомобілі слідів крові потерпілого не виявлено.

Крім того, захисник зазначав, що місцевий суд залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які під час слідчого експерименту заперечували положення статиста.

Отже, захисник в апеляційній скарзі вказував на невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи та суперечливість цих висновків, водночас мотивував свої доводи з посиланням на конкретні докази, з оцінкою яких не погоджувався. На ці доводи суд апеляційної інстанції не дав умотивованих відповідей.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Законність рішення - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Якість судового рішення є одним з основних критеріїв якості правосуддя.

Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як передбачено статтею 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.

У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.

Проте зазначених вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з апеляційної скарги, захисник просив повторно дослідити всі письмові докази, повторно допитати потерпілого, всіх свідків і судового експерта й під час апеляційного розгляду навів аргументи щодо необхідності повторного дослідження доказів, вважаючи, що суд першої інстанції не спростував доказів, які виправдовують ОСОБА_7 . Разом з тим, вирішуючи це питання, апеляційний суд визнав доцільним повторно дослідити письмові докази лише в частині перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння.

Так, оцінивши пояснення свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , постанову Новоушицького районного суду Хмельницької області від 9 червня 2021 року № 680/358/21, показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_17 , потерпілого ОСОБА_8 та врахувавши те, що ОСОБА_7 оглянутий на стан сп`яніння більше ніж через п`ять годин після часу вчинення дорожньо-транспортної пригоди і забір біологічного матеріалу крові проведено лише о 10:25 16 травня 2021 року, тоді як дорожньо-транспортна пригода сталася о 01:30 того ж дня, апеляційний суд дійшов висновку, що стан алкогольного сп`яніння на момент вчинення кримінального правопорушення в ході судового розгляду не доведено і сторона обвинувачення не спростувала вживання обвинуваченим алкогольних напоїв після події, адже він перебував удома та мав можливість вжити алкоголь.

Із цих підстав апеляційний суд змінив вирок Новоушицького районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2025 року, виключив з його мотивувальної частини вказівки про порушення ОСОБА_7 вимог підпункту «а» пункту 2.9 ПДР і перебування його в стані алкогольного сп`яніння, що знижує увагу та швидкість реакції, перекваліфікував дії із частини другої статті 2861 на частину другу статті 286 КК та зменшив розмір призначеного судом першої інстанції як основного, так і додаткового покарання.

З указаного випливає, що апеляційний суд, дослідивши письмові докази в цій частині, дійшов іншого висновку, ніж суд першої інстанції, про вчинення ОСОБА_7 злочину в стані алкогольного сп`яніння, однак потерпілого ОСОБА_8 і свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_17 не допитав, розбіжності в їх показаннях не спростував.

Однак, враховуючи таку засаду кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (пункт 16 частини першої статті 7, стаття 23 КПК), апеляційний суд не вправі встановлювати інші обставини кримінального провадження, ніж ті, що були встановлені судом першої інстанції, без безпосереднього дослідження доказів у порядку передбаченому статтею 404 КПК процедури. До цього спонукають завдання кримінального провадження та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності винуватості.

Всупереч викладеному, виключивши з вироку місцевого суду підпункт «а» пункту 2.9 ПДР та перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння, що знижує увагу швидкість реакції, апеляційний суд спростував висновки суду першої інстанції в частині встановлених вироком фактичних обставин кримінального провадження щодо стану алкогольного сп`яніння і надав цим обставинам іншу оцінку, ніж місцевий суд, безпосередньо не дослідивши всіх доказів, на яких ґрунтувалися відповідні висновки суду першої інстанції, чим порушив принцип безпосереднього дослідження показань, речей і документів.

Разом з тим, спростовуючи доводи апеляційної скарги, що виявлені в потерпілого тілесні ушкодження свідчать про інший механізм їх заподіяння, ніж встановлено в ході слідчого експерименту, апеляційний суд вказав, що спричинення тілесних ушкоджень підтверджується висновком експерта від 23 червня 2021 року № 45, з якого також вбачається, що вони могли утворитися як від ударів частинами легкового автомобіля, так і під час можливого переїзду через тіло потерпілого.

При цьому апеляційний суд не повною мірою звернув увагу на те, що згідно із зазначеним висновком виявлено тілесні ушкодження у вигляді політравми; численних переломів ребер справа та зліва; порушення каркасності грудної клітки; двобічного пневмотораксу; закритої черепно-мозкової травми; забою головного мозку середнього ступеня тяжкості; перелому і вивиху правого ліктьового суглоба; забійних ран правої завушної ділянки.

Тому порушене в апеляційній скарзі питання про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, з урахуванням наявності клопотання щодо повторного дослідження доказів, спонукало апеляційний суд детально перевірити матеріали провадження в межах вимог апеляційної скарги щодо основних аргументів і дослідити ту сукупність доказів, з огляду на особливості правозастосування статті 286 КК.

Замість цього апеляційний суд фактично обмежився згодою з наведеним експертним дослідженням, яке не проаналізував у взаємозв`язку з іншими доказами, що порушує гарантоване право на об`єктивний, неупереджений розгляд справи.

Отже, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність й обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

Беручи до уваги, що доводи апеляційної скарги захисника стосувалися очевидної неузгодженості обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, і сукупності ключових доказів, покладених в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , наведене апеляційним судом обґрунтування підстав, з яких ці доводи були відхилені, не є достатнім і таким, що переконливо виключає сумніви у винуватості засудженого.

З огляду на викладене Суд вважає, що апеляційний суд, навівши численні доводи апеляційної скарги захисника, здебільшого послався на докази з вироку суду першої інстанції щодо сукупності доказів, викладених у ньому, без їх аналізу та оцінки, фактично не дав ніякої оцінки доводам, наведеним у апеляційній скарзі, про суперечливість доказів, а також необґрунтованість і невмотивованість висновків суду першої інстанції.

Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги захисника, а саме недотримання статті 419 КПК, що вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в розумінні статті 412 цього Кодексу.

Суд повторює, що підставою для скасування чи зміни рішення апеляційного суду є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність або невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, з обов`язковим урахуванням фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи прокурора про неправильну кваліфікацію діяння апеляційним судом, викладені лише у касаційній скарзі, без належного аналізу доказів і встановлених фактичних обставин, не можуть автоматично слугувати підставою для скасування рішення, і такі висновки вважаються передчасними, якщо вони не підтверджені матеріалами справи.

Водночас суд апеляційної інстанції є судом факту та права і в межах своїх повноважень має можливість безпосередньо досліджувати фактичні обставини, докази й надавати їм власну оцінку. З урахуванням цього Суд дійшов висновку, що допущені судом першої інстанції істотні порушення КПК, на які посилається сторона захисту, та істотні порушення, які допустив апеляційний суд апеляційної процедури, можливо усунути в ході нового апеляційного розгляду.

З огляду на це касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, підлягають частковому задоволенню.

Оскільки ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового апеляційного розгляду, у зв`язку з чим вирок суду першої інстанції не набрав законної сили, а запобіжний захід щодо обвинуваченого раніше не обирався, тому правові підстави для подальшого тримання його в установі виконання покарань відсутні.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і за наявності відповідних підстав, у порядку, передбаченому КПК, перевірити обставини кримінального провадження, дати вичерпні відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями376, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ЗвільнитиОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з установи виконання покарань.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3