Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №686/24065/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року

м. Київ

справа № 686/24065/23

провадження № 61-14814св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новікова Люцина Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Костенка А. М.,

Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В., від 16 жовтня 2025 року і ухвалив таку постанову.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новікова Л. В., про визнання договору дарування недійсним.

2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона до 18 травня 2023 року була власником 2/3 частки квартири

АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована та проживає. Вказана квартира була отримана у власність внаслідок приватизації житла. Згідно з повідомленням 739505 від 27 березня 2023 року Хмельницьким бюро технічної інвентаризації перевірено наявність права власності на нерухомість згідно з даними архіву та встановлено, що кожному члену сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 належить 1/3 частка квартири, підставою набуття права власності є свідоцтво (приватизація). Після смерті свого чоловіка - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона успадкувала його 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 за законом та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 2937 від 03 травня 2023 року.

3. Позивачка зазначала, що після смерті свого чоловіка деякий час вона проживала самостійно, але через свій похилий вік не могла самостійно здійснювати догляд за собою та потребувала стороннього догляду (утримання). Від попереднього (першого) шлюбу в неї був син - ОСОБА_5 , який помер у 2021 року, а ОСОБА_2 є її онучкою, тобто рідною дочкою старшого сина. У травні 2023 року вони досягли згоди зі своєю онучкою ОСОБА_2 про те, що остання бере на себе зобов`язання утримувати або доглядати за бабусею довічно. Натомість вона брала на себе зобов`язання передати іншій стороні (набувачеві) - у власність свою частку у вказаній квартирі.

4. 18 травня 2023 року, за попередньою взаємною згодою, вони мали намір у приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу - Новікової Л. В. здійснити укладення та нотаріальне посвідчення договору довічного утримання. Принаймні саме так вона розуміла цей факт і мала намір реалізувати попередню домовленість. Надалі сторони у нотаріуса надали свої особисті та необхідні правовстановлюючі документи на квартиру і після зачитування нотаріусом проєкту договору вголос, здійснили підписання тексту договору. Натомість, суть договору, який насправді було підписано того дня, а саме договір дарування, не відповідав її справжній волі та реальному наміру на вчинення правочину.

5. ОСОБА_3 посилалася на те, що вона, будучи особою похилого віку (повних 88 років), маючи суттєві труднощі зі станом здоров`я, фактично здійснила помилкове дарування належної їй частки в квартирі відповідачці ОСОБА_2 . Насправді вона мала на меті виключно забезпечення безтурботної старості, а саме: взамін на догляд за собою з боку онучки передбачити передачу їй у власність свого майна, що мало б бути передбачено умовами договору довічного утримання. Укладаючи договір, позивачка мала на меті отримати від онуки ( ОСОБА_2 ) саме необхідну допомогу та догляд в обмін на свою власність, проте не мала жодного наміру просто дарувати квартиру. Договір дарування у цій ситуації є вкрай невигідним для неї та не відповідає її внутрішній волі, оскільки жодного іншого житлового приміщення, придатного для проживання, у неї немає, тому жодної логіки в безоплатній та безумовній передачі у власність інших осіб єдиного свого житла немає. Вказувала, що ключову роль у помилковому розумінні правової природи/змісту договору з її боку відіграла саме фізіологічна причина поганого стану здоров`я останньої, а саме - критичний рівень її слуху, який фактично не дав їй можливість почути текст оголошеного нотаріусом проєкту договору. Водночас, дещо незрозумілою щодо внутрішнього ставлення до підписаної угоди є позиція відповідачки, яка також чітко знала та усвідомлювала, що сторонами укладається (має бути укладено) саме договір довічного утримання. Проте позивачка не здійснює звинувачення іншої сторони (відповідачки) в обмані чи завідомо незаконних діях і вважає, що така позиція відповідачки була зумовлена виключно відсутністю з її боку глибокого (додатного) правового розуміння різниці між договором дарування та довічного утримання та не усвідомленням, що такі договори не ідентичні або не взаємозамінні.

6. Таким чином, в силу свого похилого віку та суттєвого зниження слуху ОСОБА_3 не розуміла який насправді документ вона підписує, оскільки не чула зміст договору, що зачитував нотаріус, а самостійно такий документ вона не читала.

7. Підписуючи договір дарування у нотаріуса, ОСОБА_3 , вважала, що підписує саме договір, про який попередньо сторони домовлялись, тобто договір довічного утримання. У зв`язку з цим, довіряючи своїй онуці, позивачка поставила свій підпис у договорі дарування 2/3 (двох третин) часток квартири від 18 травня 2023 року, однак як наслідок, сторони уклали договір дарування, замість договору довічного утримання.

8. Також, під час укладення договору позивачка страждала і на інші захворювання, які перешкоджали їй в повній мірі усвідомлювати суть договору. Через деякий час після укладення договору, а саме 06 липня 2023 року, її було поміщено на стаціонарне лікування до КП «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради. Згідно з випискою № 03521 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 18 липня 2023 року: основними діагнозами є злоякісне новоутворення правового яєчника, злоякісне новоутворення щитовидної залози та інші супутні захворювання.

9. Позивачка зазначала, що одразу після виписки, ОСОБА_2 забрала її до свого будинку фактичного місця проживання, за адресою:

АДРЕСА_1 , та повідомила позивачку про те, що буде її доглядати, але вже менш ніж за півтора місяця відповідачка різко та кардинально змінила своє ставлення до неї. В результаті навіть такого нетривалого спільного проживання ставлення до неї з боку ОСОБА_2 стало різко негативним та навіть частково ворожим, хоча для цього не було жодних обґрунтованих обставин. В результаті таких подій, 01 вересня 2023 року відповідачка фактично вигнала (вивезла) її, без жодних пояснень і зрозумілих причин, зі свого будинку та змусила ОСОБА_3 повертатись до квартири, в якій вона раніше проживала. Протягом півтора місяця догляду та спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 забирала у неї всю пенсію (біля 5 000 грн в місяць), яку, з її слів, використовували на спільні потреби.

10. З урахуванням зазначеного ОСОБА_3 просила позов задовольнити, визнати недійсним договір дарування 2/3 (двох третіх) часток квартири

АДРЕСА_1 , який був укладений 18 травня 2023 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3658.

11. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

12. 07 жовтня 2024 року в ході розгляду справи судом залучено до участі в справі, як правонаступника померлої позивачки - ОСОБА_1 , який підтримав позовні вимоги ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 04 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новікова Л. В., про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним, оскільки позивачем під час розгляду справи не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування квартири від 18 травня 2023 року. Надані позивачем докази не є достатніми для висновку, що з моменту укладення спірного договору ОСОБА_3 помилялася стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним.

15. Доводи позивача та надана суду медична документація, є безпідставними, оскільки такі докази, самі по собі, не підтверджують помилку ОСОБА_3 при укладенні спірного договору 18 травня 2023 року та не містять висновку, що ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду на час укладення спірного договору. Те, що ОСОБА_3 після укладення спірного дарування квартири продовжила проживати у вказаній квартирі, не свідчить про недійсність відповідного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов`язано з відсутністю волі дарувальника чи помилки щодо природи спірного правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Худняком В. А., задоволено.

17. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

18. Визнано недійсним договір дарування 2/3 (двох третіх) часток квартири

АДРЕСА_1 , який був укладений 18 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Л. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 3658.

19. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

20. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки встановлені обставини щодо віку ОСОБА_3 , її стану здоров`я на момент укладення договору дарування, а також відсутності іншого житла, відсутності факту передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження ОСОБА_3 проживати в спірній квартирі після укладення договору, свідчить про наявність помилки у діях ОСОБА_3 під час підписання договору дарування, яка мала намір укласти договір довічного утримання.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 19 листопада 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року і залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року.

22. Підставами касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, від 06 жовтня 2021 року

у справі № 447/2297/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що усі висновки апеляційного суду базуються лише на наданих позивачем доказах, зокрема, на показах свідків, які перебувають у родинних відносинах із стороною позивача. Натомість вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином проаналізував та врахував покази усіх свідків та надав їм належну правову оцінку у сукупності з іншими доказами у справі. Пояснення свідків отримали належну та об`єктивну оцінку суду першої інстанції, яким було проведено ретельний аналіз свідчень у сукупності з усіма іншими письмовими доказами.

24. Заявниця звертає увагу, що встановлені у справі обставини доводять те, що проблеми зі слухом у ОСОБА_3 були не настільки серйозними, щоб вона не розуміла того, що відбувається навколо, оскільки сама розмовляла постійно по мобільному телефону з родичами та знайомими. Після об`єктивного аналізу наявних у справі доказів, наданих обома учасниками справи, суд першої інстанції цілком правомірно і обґрунтовано зазначив, що надані позивачем докази не є достатніми для висновку, що у момент укладення спірного договору

ОСОБА_3 помилялася стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним. Доводи позивача та надана суду медична документація, є безпідставними, оскільки такі докази, самі по собі, не підтверджують помилку ОСОБА_3 при укладенні спірного договору 18 травня 2023 року та не містять висновку, що ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду на час укладення спірного договору.

25. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_3 не навела обставин, передбачених статтями 229, 230 ЦК України, які б свідчили про відсутність волевиявлення на укладення саме договору дарування, який був укладено під впливом помилки, або того, що вона не розуміла природи та наслідків укладення договору дарування. Укладений договір дарування відповідав внутрішній волі дарувальника. Спірний договір дарування не порушував жодних інтересів ОСОБА_3 , оскільки вона залишалася проживати у подарованій онучці квартирі, а під час укладення договору ОСОБА_3 розуміла значення своїх дій.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/24065/23 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

27. У січні 2026 року справа № 686/24065/23 надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

28. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник позивача

ОСОБА_1 - Худняк В. А. посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі. Позивач зазначає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 при укладенні договору дарування помилилася щодо правової природи правочину, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, а не безоплатного дарування.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. ОСОБА_3 на праві приватної власності належало 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 .

30. 18 травня 2023 року ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), онучка дарувальника, уклали договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_3 , за яким дарувальник передала у власність обдарованої безоплатно належні їй 2/3 частини вказаної квартири. Договір посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Л. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 3658.

31. На момент укладення правочину ОСОБА_3 було 88 років, вона мала вади слуху у вигляді двосторонньої нейросенсорної втрати слуху, хворіла на ряд інших захворювань. Квартира була єдиним її житлом, іншого житла на праві власності чи користування не мала, з моменту укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 залишилась зареєстрованою і проживала у спірній квартирі.

32. Після подачі у вересні 2023 року позову ОСОБА_3 та відкриття провадження у справі остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

33. До участі в справі в якості її правонаступника було залучено її сина ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

34. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

35. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

36. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

38. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

39. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

40. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

41. Частиною першою статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

42. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

43. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

44. Комплексний аналіз змісту статей 203, 717 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

45. Договір, який передбачає обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не може вважатися договором дарування, оскільки правовою метою такого договору є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання будь-якої зустрічної винагороди.

46. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у змісті постанови

від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20 (провадження № 61-383св21).

47. Відтак, звертаючись до суду, позивач на підтвердження вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, зокрема, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення.

48. Такими обставинами, своєю чергою, можуть бути: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

49. Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

50. Виключно у разі встановлення вищезазначених обставин норми статей 203, 229 та 717 ЦК України у своїй сукупності вважаються правильно застосованими.

51. Подібні висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справа № 303/4829/21 (провадження № 61-8998св25).

52. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

53. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

54. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

55. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору дарування, оскільки під час його укладення мала місце помилка ОСОБА_3 щодо обставин, які мають істотне значення.

56. Апеляційний суд встановив, що позивачка фактично мала намір укласти договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка здійснювала б догляд за нею, що свідчить про те, що волевиявлення

ОСОБА_3 при укладенні договору дарування не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених таким договором.

57. З урахуванням встановлених у справі обставин слід погодитися з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 при укладенні договору дарування помилилася щодо правової природи правочину, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, а не безоплатного дарування, що зокрема підтверджується: віком дарувальниці (88 років); наявністю двосторонньої нейросенсорної втрати слуху; медичною документацією щодо стану здоров`я та перебування на стаціонарному лікуванні; потребою у сторонньому догляді; показами свідків, які підтвердили, що ОСОБА_3 очікувала догляду, а не мала наміру дарувати квартиру, яка була єдиним її житлом; відсутністю фактичної передачі майна (дарувальниця продовжувала проживати та була зареєстрована у квартирі).

58. Вказаним обставинам надана належна оцінка апеляційним судом.

59. Слід також врахувати, що у цій справі первісною позивачкою була саме ОСОБА_3 , яка ще за життя звернулася до суду за захистом свого порушеного права, у заявлених вимогах вказувала на те, що у неї не було наміру дарувати спірну квартиру ОСОБА_2 , зазначала, що погоджувалася на правовідносини довічного утримання між нею як бабусею та ОСОБА_2 як онучкою, маючи на меті отримати від онучки належний догляд та забезпечення до кінця життя, тобто укласти договір довічного утримання.

60. Апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що за наявності об`єктивних фізіологічних вад слуху формальне зачитування договору саме по собі не гарантує його реального сприйняття та усвідомлення особою.

61. У цій справі предметом доказування є не дотримання нотаріусом процедури посвідчення правочину як такої, а відповідність зовнішнього волевиявлення ОСОБА_3 її внутрішній волі, що прямо випливає зі змісту статей 203 та 229 ЦК України.

62. Верховний Суд неодноразово наголошував, що наявність чи відсутність помилки щодо природи договору дарування визначається не лише фактом прочитання тексту договору або формальним «роз`ясненням нотаріуса», а з урахуванням комплексу істотних обставин, зокрема: віку дарувальника, стану його здоров`я та потреби у сторонній допомозі; наявності спірного майна як єдиного житла; відсутності фактичної передачі майна; продовження проживання або користування ним після укладення договору. Самі по собі такі обставини не є автоматичною підставою для недійсності правочину, однак у сукупності з доведеною вадою волі (істотною помилкою) вони підтверджують її наявність та значущість.

63. Встановлення помилки щодо природи правочину є питанням фактичних обставин конкретної справи та не може зводитися до формальної наявності нотаріального тексту або типових пунктів договору.

64. За встановлених у справі, яка є предметом касаційного перегляду, обставин, а саме: похилого віку позивачки, необхідності стороннього догляду з огляду на такий вік, з урахуванням того, що відчужувана квартира є єдиним місцем її проживання, у якому вона продовжувала мешкати після укладення договору, беручи до уваги незначний проміжок часу між укладенням договору (травень 2023 року) та зверненням до суду з цим позовом (вересень 2023 року), колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову та, як наслідок, для визнання договору дарування недійсним як такого, що не відповідав внутрішній волі ОСОБА_3 .

65. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженій постанові апеляційного суду, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанцій, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

66. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

67. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

68. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

69. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

70. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович