Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №334/5173/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року

м. Київ

справа № 334/5173/15-ц

провадження № 61-17380св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», Національний Банк України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя

від 10 серпня 2023 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», Національного Банку України про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 29 серпня 2007 року між нею і Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», яке змінило організаційно-правову форму на АТ, було укладено кредитний договір № 5613181, який має усі ознаки споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 000 доларів США.

Згідно пункту 2.3.2. кредитного договору кредит надавався шляхом перерахування суми кредиту на картковий рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у валюті в Філії ПУМБ у м. Запоріжжя. Такий спосіб отримання кредиту (в доларах США) їй було рекомендовано працівниками банку, через те, що за їх словами кредитні ресурси в доларах США коштують дешевше, аніж кредитні ресурси в українській гривні.

Вважала, що кредитний договір суперечить законодавству України про захист прав споживачів. Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з нею. Зміст спірного договору суперечить частині другій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, банк не повідомив її у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав у повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає Закон, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції. Банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Вказувала, що їй, як споживачу, було реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою, оскільки продукція надана банком (валютний кредит) є небезпечною для її майнових інтересів, так як є схильною до різких значних коливань своєї вартості, криє в собі ризик для її майна.

Їй з боку банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання нею продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

Спірний кредитний договір також є недійсним відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Умова договору щодо дострокового повернення всього кредиту у разі не згоди із запропонованим банком підвищенням відсоткової ставки є дискримінацією.

Кредитний договір не містить умов, які б регулювали відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, а містить лише умови відповідальності з боку позичальника.

Вказувала, що кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, оскільки банк має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України надавати фінансові кредити. Наявний дозвіл Національного банку України, як доказ наявності права на здійснення вказаних валютних операцій без індивідуальної ліцензії, до уваги не може бути прийнятий з огляду на те, що зазначений документ виступає генеральною ліцензією. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє від обов`язку отримати індивідуальну ліцензію.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов`язаннями між сторонами у доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання нею долару США, як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України.

Таким чином, дозволом на валютні операції, наявним у банка, не передбачено споживче кредитування резидентів у іноземній валюті, та ще й для купівлі в Україні товарів та послуг за іноземні банкноти, використання та обіг яких в Україні не дозволено законом.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 29 серпня 2007 року № 56131181.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості своїх позовних вимог, оскільки при укладенні кредитного договору сторонами були узгоджені всі його умови, а волевиявлення сторін було вільним, що підтверджується наданими сторонами доказами, зокрема, самим договором, який був підписаний позивачем та відповідає чинному цивільному законодавству, містить всі суттєві умови, порядок отримання і повернення кредиту, його вартість та розмір платежів. Сторони договору без будь-яких застережень підписали договір, обумовивши відповідальність за його невиконання. При цьому кредитний договір передбачає лише ті види відповідальності позичальника за його невиконання, які передбачені ЦК України.

Видача кредиту у доларах США та можливі коливання курсу не є несправедливими умовами договору. Законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик в іноземній валюті (кредитні операції), які включають у себе як власне надання кредитів, так і отримання процентів та інших платежів за кредитом в іноземній валюті, а також залучення депозитів в іноземній валюті з виплатою процентів в іноземній валюті. При цьому, генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 -ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не здійснив належного підписання електронного судового рішення, а суд апеляційної інстанції не надав цьому належної правової оцінки. Вказує, що рішення суду було внесено до державного реєстру судових рішень не суддею, а помічником, що є підставою для притягнення обох до відповідальності.

Суди не перевірили дій нотаріуса при посвідченні кредитного договору, яка діяла явно в інтересах банку.

Звертає увагу на неналежне ознайомлення банком споживача щодо умов договору, зокрема, щодо сукупної вартості кредитування, відсутність доказів надання банком до підписання договору ознайомлення ОСОБА_1 у письмовій формі, оформлене відповідно до державного стандарту.

Вказує на відсутність доказів належного виконання банком зобов`язань з видачі кредитних коштів та ненадання оригіналу кредитної справи, а тому не підтверджено сам факт укладення кредитного договору між сторонами.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2024 року АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та Національний Банк України, подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують, що викладені у ній доводи, є безпідставними та необґрунтованими, не спростовують правильності ухвалених судових рішень, а тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подану ОСОБА_1 відповідь на відзив, оскільки такий процесуальний документ не передбачений нормами ЦПК України на стадії касаційного провадження, а по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

28 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 726/1126/17-ц,

що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року№ 9 судам роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) викладено висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистими підписами засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, тривалий час виконувала його умов, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

Колегією суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у судів були підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки такі підстави відсутні, а банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору.

Суди попередніх інстанцій правильно казали, що ОСОБА_1 не мала заперечень щодо умов кредитного договору до початку зростання курсу долара США та звернення банком до суду з позовними вимогами до неї про стягнення кредитної заборгованості. Вказані обставини належно оцінені судами попередніх інстанцій, якими зауважено, що укладаючи кредитний договір, будь-яка сторона з`ясовує, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.

Крім того, зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Крім того, слід додати, що обираючи валюту кредитування сторони кредитного договору в рівній мірі беруть на себе ризики зростання чи зменшення курсу такої валюти.

Така підстава для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, як несправедливість включення до нього умов, із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу. Тобто, ОСОБА_1 необхідно було довести судам несправедливість умов договору, і як саме оспорювані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, проте, позивачем такі підстави не були доведені.

Самі по собі посилання та арифметичні розрахунки позивача щодо збільшення реальної вартості кредиту, виданого в іноземній валюті, не свідчать про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача щодо ціни договору, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та відхиленні доводів апеляційної скарги.

Посилання на дисциплінарні проступки суддею суду першої інстанції та її помічником, якщо такі не вплинули на саме судове рішення по суті спору, не можуть оцінюватися Верховним Судом, оскільки він не наділений відповідними повноваженнями, а незаконні, на думку заявника, дії нотаріуса при посвідченні кредитного договору не є предметом розгляду у цій справі.

Отже, доводи касаційних скарг не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судами обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявників доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник