Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №320/15098/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року справа №320/15098/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 04.05.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової допомоги при звільненні за 26 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 04.05.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової допомоги при звільненні за 26 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.08.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10.08.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 по 31.03.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 31.03.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що проходив військову службу з 21.05.2012 по 04.05.2020 у військових частинах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , перебуваючи на грошовому забезпеченні Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. На підставі наказу від 04.05.2020 №86 його звільнено зі служби за станом здоров`я, при цьому виплачено грошову компенсацію за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, одноразову допомогу при звільненні за 26 календарних років та грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, виходячи з місячного грошового забезпечення.

Далі, з 10.08.2022 по дату звернення із позовом до суду позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та перебуває на грошовому забезпеченні відповідача; у цей період йому виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення.

06.02.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням; у відповіді зазначено, що розрахунки в періоди 30.01.2020-04.05.2020 та з 10.08.2022 по день звернення здійснювались, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 - 1762,00 грн.

Позивач вважає, що відповідач протиправно застосовував фіксований прожитковий мінімум, тоді як з 30.01.2020 (наступного дня після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Уряду №103) підлягала застосуванню редакція пункту 4 постанови Уряду №704, чинна до 23.02.2018, яка передбачає визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт. На думку позивача, саме ця норма як основна частина постанови №704, а не її примітки до додатків, є підставою для перерахунку грошового забезпечення, і вона має застосовуватися однаково для всіх категорій спорів, що підтверджується висновками Верховного Суду, зокрема у зразковій справі №160/8324/19 від 17.12.2019 та постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 і від 12.09.2022 у справі №500/1813/21.

Позивач стверджує, що з 30.01.2020 виникли правові підстави для визначення його посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік (зокрема станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024), на тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704. Відповідач же продовжував застосовувати прожитковий мінімум 1762,00 грн станом на 01.01.2018, що, на переконання позивача, призвело до заниження всіх складових грошового забезпечення та одноразових виплат, у тому числі компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні.

Окремо позивач обґрунтовує, що постанова Уряду №481 від 12.05.2023, яка набрала чинності 20.05.2023, не змінює сутнісно порядок розрахунку окладів для діючих військовослужбовців, оскільки лише закріплює розрахунок "виходячи з розміру 1762 гривні", тобто фактично повторює раніше визнаний судом підхід, який, на думку позивача, суперечить вимогам пункту 4 постанови №704 у редакції, що відновила дію з 30.01.2020. Позивач наголошує, що метою прийняття постанови №481 було виконання судових рішень у пенсійному спорі №826/9052/18 щодо врахування всіх надбавок і доплат при перерахунку пенсій, а не врегулювання грошового забезпечення діючих військовослужбовців; тому застосування фіксованого розміру 1762 грн до їхнього грошового забезпечення є неправомірним.

Позивач наводить розрахункові приклади для 7 тарифного розряду (тарифний коефіцієнт 1,8), з яких випливає, що при застосуванні прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідні дати, посадовий оклад мав становити: станом на 30.01.2020 - 3780,00 грн; на 01.01.2021 - 4090,00 грн; на 01.01.2022 - 4470,00 грн; на 19.05.2023 - 4830,00 грн. Натомість при застосуванні 1762,00 грн з 20.05.2023 посадовий оклад становить лише 3170,00 грн. Виходячи з цього, позивач демонструє істотну різницю у розмірах одноразових виплат при звільненні, що, на його думку, створює необґрунтовану нерівність та соціальну напругу серед військовослужбовців.

Позивач посилається на конституційний принцип дії органів влади в межах повноважень і у спосіб, визначений законом (частина 2 статті 19 Конституції України), а також на норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", які визначають склад грошового забезпечення та покладають на Кабінет Міністрів України обов`язок встановлювати його розміри таким чином, щоб вони забезпечували достатні матеріальні умови та враховували характер і умови служби. Позивач вважає, що відповідач, застосовуючи фіксований прожитковий мінімум 1762,00 грн, порушив ці вимоги, а також принципи правової визначеності та "законних очікувань", оскільки законодавство про державний бюджет щороку встановлює новий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який має бути базою для розрахунку окладів за пунктом 4 постанови №704.

Позивач також звертає увагу на значний суспільний інтерес справи, оскільки питання визначення розміру прожиткового мінімуму для розрахунку грошового забезпечення стосується широкого кола військовослужбовців різних формувань, впливає на рівень їхнього життя та осіб на їх утриманні, і має системні наслідки для одноразових та щомісячних виплат. На підставі викладеного позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення і пов`язаних виплат у періоди 30.01.2020-04.05.2020, 10.08.2022-31.12.2022, 01.01.2023-31.12.2023, 01.01.2024-31.03.2024 без урахування прожиткового мінімуму, встановленого законами про державний бюджет на відповідні роки, та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено що справа буде розглядатися одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

27.05.2024 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України заперечує проти вимог позивача та вважає їх необґрунтованими, зазначаючи, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується в розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Структура та розміри складових елементів грошового забезпечення були визначені постановами Уряду, зокрема постановою КМУ від 07.11.2007 №1294, а згодом постановою КМУ від 30.08.2017 №704. Первісна редакція пункту 4 постанови №704 передбачала дві розрахункові величини для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням: прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, та 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на ту ж дату.

Відповідач наголошує, що постановою КМУ від 21.02.2018 №103 було внесено зміни, якими пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції: розміри окладів визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, з 01.03.2018 Урядом було запроваджено єдину розрахункову величину - прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн. Відповідач зазначає, що ця редакція пункту 4 діяла до моменту скасування пункту 6 постанови №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18. З цього часу відновилася дія первісної редакції пункту 4 постанови №704, яка передбачала дві розрахункові величини. Однак, відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат, а замість неї використовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року. Таким чином, фактично застосовується лише прожитковий мінімум, і він визначений станом на 01.01.2018.

Відповідач посилається на положення законів про державний бюджет, які у 2019-2023 роках запроваджували спеціальні величини прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено загальний прожитковий мінімум у розмірі 2270 грн та спеціальний у розмірі 2102 грн для працівників державних органів. Аналогічні положення містили закони про державний бюджет на 2022 та 2023 роки, де також передбачалося застосування спеціального прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн для визначення посадових окладів працівників державних органів. Відповідач наголошує, що військовослужбовці є працівниками державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальним законом, а тому до них застосовується саме спеціальний показник прожиткового мінімуму, а не загальний.

У підтвердження своєї позиції відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зокрема постанови від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, від 18.02.2020 у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, а також постанови від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а. У цих рішеннях суди дійшли висновку, що положення пункту 4 постанови №704 є бланкетними нормами права і повинні застосовуватися з урахуванням норм законів про державний бюджет, які встановлюють спеціальні величини прожиткового мінімуму для працівників державних органів.

Відповідач підсумовує, що законодавець послідовно застосовує сталий підхід: при обчисленні грошового забезпечення працівників державних органів, у тому числі військовослужбовців, використовується спеціальний прожитковий мінімум у розмірі 2102 грн, а не загальний прожитковий мінімум, встановлений для інших категорій населення. Відтак, позивач не має права на перерахунок грошового забезпечення із застосуванням загального прожиткового мінімуму у розмірах 2270 грн, 2481 грн чи 2684 грн, оскільки його грошове забезпечення визначається виходячи зі спеціального показника, встановленого законом про державний бюджет для працівників державних органів. Саме цей підхід, на думку відповідача, був реалізований у спірних правовідносинах і відповідає вимогам чинного законодавства.

27.05.2024 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача також надійшла заява про залишення позову без розгляду, в якій відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском процесуального строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України. Відповідач посилається на положення пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України, відповідно до яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення. При цьому пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України визначає, що військова служба є видом публічної служби. Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення встановлюється місячний строк. Таким чином, відповідач наголошує, що позивач мав право звернутися до суду лише у межах цього строку, який ним пропущено.

Відповідач також звертає увагу на зміни у трудовому законодавстві. До 19.07.2022 частина 2 статті 233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Однак після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, у статті 233 КЗпП було встановлено тримісячний строк для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідач підкреслює, що позивач був обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.03.2024, а також про виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2022, 2023 та 2024 роки, оскільки ці суми були йому фактично виплачені. Тому момент, коли позивач дізнався про обставини, що стали підставою для позову, настав значно раніше, ніж дата подання позовної заяви у 2024 році.

Відповідач наголошує, що реалізація права на звернення до суду залежить виключно від самого позивача, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Нереалізація цього права у межах встановлених строків є наслідком пасивної поведінки позивача. У підтвердження своєї позиції відповідач посилається на практику адміністративних судів, зокрема постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі №380/12162/22 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі №320/34009/23, де аналогічно було констатовано пропуск строків звернення до суду.

Крім того, відповідач посилається на практику Європейського суду з прав людини, яка підтверджує, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене встановленням процесуальних строків. Такі строки мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності. Відповідач цитує рішення ЄСПЛ у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії", "Креуз проти Польщі", "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" та "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії", де суд наголошував на обов`язковості дотримання процесуальних строків як гарантії правової стабільності.

Таким чином, відповідач вважає, що позивач подав позовну заяву з пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України та статтею 233 КЗпП України. У зв`язку з цим відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду, керуючись статтями 44, 122, 123, 166 та 240 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розпочав проходження військової служби 21.05.2012 у військовій частині НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , перебуваючи на грошовому забезпеченні Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. Протягом цього періоду позивач отримував належні виплати відповідно до чинного законодавства.

04.05.2020 наказом командира військової частини НОМЕР_2 №86 позивача було звільнено зі служби у запас за станом здоров`я. При звільненні йому виплачено грошову компенсацію за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, одноразову допомогу при звільненні за 26 календарних років служби та грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік. Усі зазначені виплати були здійснені, виходячи з місячного грошового забезпечення, визначеного відповідачем.

10.08.2022 позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 10.08.2022 №15 прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України у військову частину НОМЕР_3 та було зараховано на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. У цей період позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки.

25.01.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням із наданням відповідних довідок.

У листі від 12.03.2024 №305/738 Фінансове управління Генерального штабу ЗС України повідомило, що розрахунок посадових окладів та окладів за військовим званням у періоди з 30.01.2020 по 04.05.2020 та з 10.08.2022 по день надання відповіді здійснювався, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах, пов`язаних із прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням, встановлюється місячний строк. Водночас предметом даного спору є насамперед правильність визначення та виплати позивачу грошового забезпечення у конкретні періоди (2020, 2022, 2023, 2024 роки), а також похідних від нього одноразових виплат (компенсація за невикористану відпустку, допомога на оздоровлення).

Такі правовідносини мають триваючий характер, оскільки порушення права позивача на належне грошове забезпечення відбувається не одноразово, а у кожному місяці його виплати. Саме тому моментом початку перебігу строку звернення до суду слід вважати не дату видання наказу про звільнення чи призначення, а дату кожної конкретної виплати, здійсненої з порушенням вимог законодавства.

Крім того, суд враховує, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму лише 25.01.2024, і саме з отриманої відповіді від 12.03.2024 дізнався про застосування фіксованого показника 1762 грн станом на 01.01.2018. Таким чином, позивач об`єктивно не міг раніше знати про порушення своїх прав у частині правильності визначення базових розрахункових величин.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про пропуск позивачем процесуального строку звернення до суду. Оскільки спірні правовідносини є триваючими, а право позивача на належне грошове забезпечення порушується у кожному місяці його виплати, позов подано у межах строку, визначеного статтею 122 КАС України. Відтак, підстав для залишення позову без розгляду немає.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначення єдиної системи їх соціального та правового захисту встановлює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011).

Частиною 1 статті 9 Закону №2011 визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною 2 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011).

Частиною 4 статті 9 Закону №2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання вищезазначеної норми 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова №704).

Зазначеною постановою затверджені тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Станом на час прийняття Постанови №704 пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з тим, додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом а 1 січня календарного року).

У Додатках 1 та 14 до Постанови №704 у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти. Вказані Додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Тобто, вказані додатки до пункту 4 Постанови №704 дублювали положення пункту 4 Постанови №704 у частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

У подальшому, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №103 "Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 21.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Водночас, зміст приміток до Додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, тобто такими передбачено використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)".

У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пунктів 5 і додатка 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45.

Відтак, з 05.03.2019, тобто, з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/3858/18, виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, а тому з цієї дати позивач має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Зазначена правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №160/8324/19 та підтримана колегією суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.06.2020.

Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18 не змінювався.

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Кабінету Міністрів України №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються, зокрема, пункту 4 Постанови №704.

Відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що з 29.01.2020 з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла до зазначених змін, наступного змісту: "розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".

Тобто, з дня набрання законної сили Постанови №704, посадові оклади визначені з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, слід вказати, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 - 2102 гривні;

Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 - 2481 гривня;

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 - 2684 гривні;

Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", у 2024 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 - 3028 гривень;

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом з цим, суд зауважує, що пунктами 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (далі - Постанова №481) вирішено:

- скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб";

- внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Постанова №481 набула чинності 20.05.2023.

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема на час звернення позивача до відповідача із досудовою вимогою щодо грошового забезпечення від 08.08.2023 та надання відповіді на вказану вимогу листом від 22.08.2023 №71 04-5235/71 18 06 Постанова №481 нечинною не визнавалася.

Отже внесені Постановою №481 зміни до пункту 4 Постанови №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, як на тому наполягає позивач у спірний період.

Аналогічні правовий підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі №280/8083/24.

Водночас суд зауважує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 неправомірними.

Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

Згідно з частиною 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Аналізуючи наведене, суд констатує, що рішення в адміністративній справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025, відтак з 19.06.2025 відновлено дію положень пункту 4 Постанови №704, у первинній редакції, до внесення в нього змін.

Разом з цим, суд наголошує, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме закону про державний бюджет України, що щороку визначає розмір прожиткового мінімуму. Відтак, застосування фіксованого показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн для обчислення грошового забезпечення діючих військовослужбовців суперечить принципу верховенства права та вимогам законодавства, яке має вищу юридичну силу порівняно з підзаконними актами.

Таким чином, при визначенні розміру посадових окладів та окладів за військовим званням має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, що забезпечує узгодженість правового регулювання та відповідність нормам законодавства вищої юридичної сили.

При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон №294-IX) та Закон №1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відтак, частина 3 статті 9 Закону №2011-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та інших законів України, які регулюють питання соціального захисту осіб, що проходять військову службу.

Юридична природа грошового забезпечення військовослужбовців розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язується з принципом захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принципом правової визначеності (legal certainty), які є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права. Саме ці принципи вимагають, щоб військовослужбовці могли розраховувати на стабільність та передбачуваність правового регулювання, що визначає порядок і розмір їхнього грошового забезпечення, а будь-які зміни у його структурі чи розрахункових величинах здійснювалися виключно на законодавчому рівні, а не підзаконними актами чи адміністративними рішеннями.

Таким чином, застосування фіксованого прожиткового мінімуму, який не відповідає щорічно встановленому законом про державний бюджет, суперечить принципу правової визначеності та порушує законні очікування військовослужбовців щодо належного рівня їхнього грошового забезпечення.

Своєю чергою Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022), у якій Верховний Суд прийшов до наступних правових висновків:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Надалі такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022) та №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022).

З матеріалів справи убачається, що позивач заявив вимоги про проведення перерахунку його грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024. Позивач наполягає, що відповідач протиправно застосовував сталий показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, визначений станом на 01.01.2018, тоді як чинне законодавство зобов`язувало враховувати прожитковий мінімум, встановлений законами про державний бюджет на кожний календарний рік.

При цьому розміри посадового окладу та окладу за військовим званням повинні визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідні дати, а саме: 2102 грн станом на 01.01.2020, 2481 грн станом на 01.01.2022, 2684 грн станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, із врахуванням надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, встановлених на відповідні роки.

Водночас відповідач не здійснив належних дій для складання та застосування нових розрахунків із використанням правильної розрахункової величини, не підготував та не надав позивачу обґрунтованих довідок про розмір його грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. Доказів неможливості застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідні роки, відповідачем не надано.

У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Суд, враховуючи частину 3 статті 7 КАС України, та беручи до уваги, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам №1082-ІХ та №1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Разом з цим в цій частині позовних вимог позивач просить суд здійснити відповідний перерахунок і стосовно грошової допомоги на оздоровлення, з приводу чого, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Водночас, як вже було вказано судом вище, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2).

Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, і допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Суд зауважує, що відповідач, подаючи відзив на позовну заяву, не заперечував факту отримання позивачем грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки при звільненні з військової служби, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також грошової допомоги на оздоровлення. Відтак, суд вважає зазначені обставини такими, що не були спростовані відповідачем.

Таким чином, суд виходить з того, що факт отримання позивачем зазначених видів грошового забезпечення є встановленим і не заперечується сторонами, а спір у даній справі стосується саме правильності визначення їх розміру з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідні роки, та застосування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з Постановою №704.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 30.01.2020 по 04.05.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової допомоги при звільненні за 26 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020; з 10.08.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 30.01.2020 по 04.05.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової допомоги при звільненні за 26 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; з 10.08.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, задоволення вимог у такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

В іншій частині позовних вимог, слід відмовити, оскільки у спірний період з 20.05.2023 по 06.09.2024 включно, положення Постанови № 481 були чинними.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1-2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору, докази понесення ним інших судових витрат у справі відсутні, у зв`язку з чим розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 04.05.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової допомоги при звільненні за 26 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.

3. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з 30.01.2020 по 04.05.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані 84 дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2020 роки, одноразової допомоги при звільненні за 26 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.08.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022.

5. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з 10.08.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

6. Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

7. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

8. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.