Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №300/2304/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2304/25 пров. № А/857/26559/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року (головуючий суддя Шумей М.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Івано-Франківськ, у справі №300/2304/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Івано-Франківська дирекція АТ «Укрпошта» в особі начальника центру операційного фінансового супроводу Івано-Франківського регіону АТ «Укрпошта» Онищук Надії Ярославівни (вул. Незалежності, 6, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

07 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії, а в подальшому щодо припинення виплати надбавки у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з моменту припинення виплати надбавки як жителю гірського населеного пункту та, відповідно, із врахуванням до пенсії такої надбавки у вигляді 20 відсотків, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на отримання встановленого підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Суд взяв до уваги, що листом відповідача від 05.02.2025 №0900-0402-8/7146, підтверджується, що після призначення пенсії позивачу на виконання рішення суду від 22.10.2024 по справі №300/7198/24, ОСОБА_1 вже було нараховано на його рахунок у відділенні «Украпошта» по основній відомості №2 за 08.02.2025 в сумі 3 078,17 грн і по додатковій відомості №1 за 08.02.2025 в сумі 16 681,70 грн. А тому подальші дії пенсійного органу і працівників «Укрпошти» щодо невидачі особі її власних коштів є протиправними діями, оскільки такі полягали у позбавленні права власності ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року скасувати та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків. Також зазначає, що належним відповідачем є ГУ ПФУ в Чернівецькій області, оскільки воно виконувало рішення суду та призначало пенсію позивачу.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 по справі №300/7198/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025, призначено пенсію по віку з 19.08.2024 згідно рішення ПФУ 092850026281 від 24.01.2025.

При цьому, як вбачається із протоколу про призначення пенсії, при визначенні розміру пенсії ОСОБА_1 було враховано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Після звернення позивача до відділення «Укрпошта» в/з Солуків про отримання пенсійної виплати, йому відмовили виплатити вже нараховану на його рахунок пенсію. Зокрема, надали електронний лист, адресований 07.02.2025 начальником центру операційного фінансового супроводу Івано-Франківського регіону АТ «Укрпошта» Онищук Надією Ярославівною працівнику відділення у в/з ОСОБА_2 , а також копія направлена ОСОБА_3 , який є керівником-виконувачем обов`язків директора Івано-Франківської дирекції.

Згідно змісту вказаного листа, ОСОБА_4 вказала, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області просить не проводити виплату пенсії у лютому 2025 року ОСОБА_1 АДРЕСА_1 по основній виплатній відомості №2 за 08.02.2025 в сумі 3 078,17 грн та 16 681,70 грн по додатковій відомості №1 за 08.02.2025 (лист у вкладенні). Прошу взяти на контроль виконання».

У матеріалах справи міститься також лист відповідача від 05.02.2025 №0900-0402-8/7146, який, як зазначив позивач, також надали йому у відділенні «Укрпошта» в/з Солуків при відмові у виплаті пенсійних виплат. Так, зі змісту вказаного листа вбачається. Що відповідач просить Івано-Франківську дирекцію АТ «Укрпошта» не проводити виплату пенсії жителю АДРЕСА_2 ОСОБА_1 по основній відомості №2 за 08.02.2025 в сумі 3 078,17 грн, по додатковій відомості №1 за 08.02.2025 в сумі 16 681,70 грн.

В подальшому, листом від 18.03.2025 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що з 19.08.2024 йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі №300/7198/24. Окрім цього, зазначено, що розмір його пенсійної виплати з 01.03.2025 становить 3 323,00 грн, де:

2 551,68 грн – розмір пенсії за віком ст. 27 (середньомісячний заробіток 6436.92 х 38750 (коефіцієнт страхового стажу));

70,83 грн – доплата за понаднормовий стаж (за 3 роки);

700,49 грн – доплата особам, яким не виповнилось 70 років.

Тобто, фактично, позивачу вже після призначення пенсії скасовано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», яка була включена первинно на виконання рішення суду згідно протоколу про призначення пенсії від 22.01.2025, а тому вважаючи такі дії відповідача щодо припинення цієї виплати протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом свого права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) , прийнятий на реалізацію вимог Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 за №56/95-ВР (далі – Закон №56/95-ВР).

За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №56/95-ВР розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту наявного в матеріалах пенсійної справи посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Долинською міською радою, ОСОБА_1 є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Вказане посвідчення надавалось позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком, що підтверджується протоколом призначення пенсії від 22.01.2025, в якому зазначено «проживає в гірському нас. пункті». Тобто вказана обставина визнається і не заперечується сторонами.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 по справі №300/7198/24, ГУ ПФУ в Чернівецькій області прийняло рішення №092850026281 від 24.01.2025, яким призначено ОСОБА_1 пенсію по віку з 19.08.2024.

При цьому, згідно протоколу призначення пенсії слідує, що розмір пенсії позивача з 28.08.2024 становив 3 078,17 грн та складається, зокрема, з:

- розміру пенсії за віком (ст. 27) (6 436,92 * 0.38750) в розмірі 2 494,31 грн;

- доплати за понаднормовий стаж (ст.28. ч.1. абз.2) (за 3 роки) в розмірі 70,83 грн;

- підвищення як жителю гірського району 513,03 грн.

Отже, ГУ ПФУ в Чернівецькій області виконало рішення суду №300/7198/24, при цьому було встановлену відповідну надбавку позивачу як жителю гірського району.

Проте, як убачається із листа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 18.03.2025, відповідач повідомив ОСОБА_1 , що розмір його пенсійної виплати з 01.03.2025 вже становить 3 323,00 грн, де:

- 2 551,68 грн – розмір пенсії за віком ст. 27 (середньомісячний заробіток 6436.92 х 38750 (коефіцієнт страхового стажу));

70,83 грн – доплата за понаднормовий стаж (за 3 роки);

700,49 грн – доплата особам, яким не виповнилось 70 років.

Тобто, відповідачем фактично скасовано позивачу надбавку у вигляді 20% як жителю гірського району, з підстав того, що ОСОБА_1 не має права на таку надбавку у відповідності до пункту 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Таким чином, з наведеного убачається, що саме ГУ ПФУ в Івано-Франківській області після вже призначеної пенсії ОСОБА_1 разом із включеною до пенсійної виплати надбавки як жителю гірського району, скасувало таку надбавку, а тому належним відповідачем є ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, у зв`язку із чим суд відхиляє доводи відповідача про необхідність залучення ГУ ПФУ в Чернівецькій області у якості відповідача.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 за № 4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.

У Рішенні №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі №240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.

Внаслідок чого ОСОБА_1 , як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якому надано статус гірського фактично позбавлений гарантованого йому частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.

Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 9 липня 1998 року №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі №826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.

Апеляційний суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.

Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов`язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом, тому погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність порушення відповідачем права позивача на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Апеляційний суд також враховує те, що листом відповідача від 05.02.2025 №0900-0402-8/7146, підтверджується, що після призначення пенсії позивачу на виконання рішення суду від 22.10.2024 по справі №300/7198/24, ОСОБА_1 вже було нараховано на його рахунок у відділенні «Украпошта» по основній відомості №2 за 08.02.2025 в сумі 3 078,17 грн і по додатковій відомості №1 за 08.02.2025 в сумі 16 681,70 грн.

А тому подальші дії пенсійного органу і працівників «Укрпошти» щодо невидачі особі її власних коштів є протиправними діями, оскільки такі полягали у позбавленні права власності ОСОБА_1 .

Доводи апелянта про те, що позивач звертався до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо здійснення перерахунку пенсії в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», на яку листом надано відповідь на звернення та повідомило про розмір пенсії, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки доступ до соціальних прав є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян і у цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.09.2024 по справі №620/2027/23.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, як уже встановлено в межах цієї справи, відповідачем протиправно скасовано доплату позивачу у вигляді 20% як жителю гірського району, а тому сам факт звернення не має значення, оскільки є встановлений факт порушення права позивача, яке підлягає відновленню.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії, а в подальшому щодо припинення виплати надбавки у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що для належного захисту порушеного права позивача та його ефективного відновлення необхідно зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з моменту припинення виплати надбавки як жителю гірського населеного пункту та, відповідно, із врахуванням до пенсії такої надбавки у вигляді 20 відсотків, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі №300/2304/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний