Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №620/15252/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/15252/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 254150030245 від 26.06.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 20.04.2024 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, із зменшенням пенсійного віку, відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.06.2024 № 254150030245 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що позивачка є особою, постраждалою в наслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (категорія 4) серії НОМЕР_1 громадянина який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, виданого Київоблдержадміністрацією 27.01.1994 (а.с. 14).

Маючи вік 55 років, загальний страховий стаж 35 років 06 місяць 12 днів позивач 19.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 31-32).

З 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного зонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Мін`юсті 16.03.2021 за № 339/35961.

Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та рішенням від 26.06.2024 № 254150030245 було відмовлено у призначенні пенсії позивачці .

Відмова мотивова тим, що факт проживання (роботи) станом на 01.01.1993 не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю не підтверджено. До періодів постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 4 категорії не зараховані періоди з 26.05.1987 по 12.11.1987 згідно довідки від 23.05.2024 №05-04/163, виданою архівним відділом Славутської міської ради, оскільки відповідно до довідки від 25.03.2024 № 05-05/166, виданою архівним відділом Славутської міської ради щодо знаходження підприємства, на якому працювала заявниця, має поштову адресу: село Неданчичі Чернігівської області, яке відноситься до 3 категорії зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 18).

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Основні засади реалізації гарантованого Конституцією права громадян, які зазнали шкоди внаслідок Чорнобильської катастрофи, на захист життя та здоров`я, а також єдиний механізм визначення категорій зон радіоактивного забруднення, умов проживання і здійснення трудової діяльності на таких територіях, порядку соціального захисту постраждалого населення, встановлені Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - Закон № 796-XII).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII до осіб, які вважаються потерпілими від Чорнобильської катастрофи, належать громадяни, що постійно мешкають, постійно працюють або постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони проживали, працювали чи навчалися у зазначеній зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII до четвертої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено громадян, які постійно проживають, працюють або навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що на 1 січня 1993 року вони прожили, відпрацювали або постійно навчалися в цій зоні щонайменше чотири роки.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону № 796-XII підставою для надання статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи особам, які мешкають або здійснюють трудову діяльність на забруднених територіях, є довідка, що підтверджує період проживання або роботи на таких територіях.

Статтею 49 Закону № 796-XII встановлено, що пенсійне забезпечення осіб, віднесених до категорій 1, 2, 3 та 4, здійснюється у формі: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на отримання державної пенсії.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII громадянам, які проживали або працювали на територіях радіоактивного забруднення, пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за умови наявності страхового стажу, скоригованого на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менш як 15 років страхового стажу.

Згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII особам, які здійснювали трудову діяльність або постійно проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсійне забезпечення здійснюється зі зниженням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років такого зниження, але не менше 15 років.

Зокрема, для осіб, які постійно проживали або проживають, а також постійно працювали або працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років, пенсійний вік зменшується на два роки з додатковим зменшенням на один рік за кожні три роки проживання чи роботи, але загалом не більше ніж на п`ять років.

Початкове зменшення пенсійного віку на два роки застосовується виключно до осіб, які постійно проживали або працювали у вказаній зоні з моменту аварії на Чорнобильській АЕС до 31 липня 1986 року, незалежно від тривалості їх проживання чи роботи у цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення зі зменшенням пенсійного віку, здійснюються згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та цього Закону.

Стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає, що право на отримання пенсії за віком мають особи після досягнення 60-річного віку за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 (далі - Порядок № 51), чинного на момент видачі посвідчення позивачу, особам, які постійно проживають, працюють або навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання, роботи або навчання в цій зоні станом на 1 січня 1993 року не менше чотирьох років та віднесеним до четвертої категорії, видаються посвідчення коричневого кольору серії «В».

Згідно з пунктом 10 Порядку № 51 оформлення та видача посвідчень здійснюється, зокрема, обласними державними адміністраціями на підставі подання відповідних місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання заявника.

Посвідчення видаються громадянам, які постійно проживають, працюють або навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони прожили, відпрацювали або навчалися в цій зоні не менше чотирьох років, на підставі довідки встановленого зразка.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи або учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надає право на користування пільгами, передбаченими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема право на призначення пенсії зі зменшеним пенсійним віком, є відповідне посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Різноманітні довідки щодо періодів роботи (служби) у зоні відчуження, евакуації, відселення чи самостійного переселення, а також довідки про проживання або трудову діяльність на радіоактивно забруднених територіях слугують лише підставами для встановлення у передбаченому законом порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі № 751/2050/17, від 22 січня 2019 року у справі № 129/1535/17, а також від 21 листопада 2019 року у справі № 572/47/17

За встановленими судом обставинами, 27 січня 1994 року позивачу було видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи четвертої категорії серії НОМЕР_2, яким підтверджується його право на отримання пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для осіб, що постійно проживають та постійно здійснюють трудову діяльність на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року вони проживали, працювали або постійно навчалися у зазначеній зоні не менше чотирьох років (а.с. 14).

Таким чином, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є належним та достатнім доказом факту його проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом не менше чотирьох років станом на 1 січня 1993 року, а також підтверджує право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач станом на 1 січня 1993 року не прожив у зоні посиленого радіоекологічного контролю чотири роки, у зв`язку з чим не має права на пенсійне забезпечення зі зниженням пенсійного віку, оскільки визначальним документом, який підтверджує право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, рішення та дії якого оскаржуються, не було надано жодних доказів, які б свідчили про оскарження у встановленому порядку факту видачі позивачу зазначеного посвідчення або про його скасування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача законного права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У зв`язку з цим, беручи до уваги наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26 червня 2024 року № 254150030245, яким було відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та здійснювати виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із 20 квітня 2024 року зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд зазначає таке.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що національне законодавство має передбачати ефективний засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. Наявність законної підстави для реалізації дискреційних повноважень без чіткого визначення меж і порядку їх здійснення може призвести до правової невизначеності, що суперечить принципу верховенства права, або навіть нівелювати саму суть відповідного права. Відтак закон повинен з достатньою точністю встановлювати межі дискреції та процедуру її реалізації з урахуванням легітимної мети відповідного заходу з метою забезпечення особі належного захисту від можливих порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма права має містити чіткі та зрозумілі положення щодо характеру та меж здійснення дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі відсутності такої визначеності має застосовуватися принцип верховенства права.

Частиною першою статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, зокрема, що Пенсійний фонд України є органом, уповноваженим на призначення пенсій, підготовку документів для їх виплати, а також забезпечення своєчасного та повного фінансування і виплати пенсій.

Таким чином, вирішення питання щодо призначення пенсії належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є покладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло оскаржуване рішення, обов`язку повторно розглянути заяву позивача від 19 червня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у цьому рішенні.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна зі сторін зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, за винятком випадків, передбачених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, з урахуванням наданих доказів у їх сукупності, а також результатів системного аналізу норм чинного законодавства України, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма