Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №320/61619/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/61619/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЧЕМ» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЧЕМ» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці, в якому просить суд, визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 08.10.2024 р. № UA1000002024140;

- податкове повідомлення-рішенням форми "Р" від 08.10.2024 р. № UA1000002024141.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «ДЕЛЧЕМ» права на преференцію базуються виключно на листах уповноваженого органу Німеччини. При цьому, в даних листах відсутнє посилання на те, що товар походить не з ЄС, а відповідні підтверджуючи документи є недостовірними, зокрема сертифікати є недійсним та/або нечинними. Зазначає, що в акті перевірки відсутні докази про визнання недійсними сертифікатів перевезення товару форми EUR. 1, їх фальсифікацію або інших протиправних дій експортера чи митного органу. Просить визнати протиправними та скасувати спірні податкові-повідомлення рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 р. позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15.07.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЧЕМ» уклало з компанією AON-Transporte GmbH (м. Вупперталь, Німеччина) Контракт № AR 15/07/2022 (далі Контракт, копія додається, Додаток № 7) на поставку транспортних засобів (далі також товар), а саме причепів:

- марка SD, ідентифікаційний номер НОМЕР_2;

- марка SD, ідентифікаційний номер НОМЕР_3;

- марка SD, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Продавцем за Контрактом були виставлені рахунки (Rechnung) № 2260522 від 12.08.2022 р. (копія додається, Додаток № 8), № 2260523 від 12.08.2022 № 2260524 від 12.08.2022, в яких зазначалося, що країною походження товару є Німеччина (Європейський Союз) (Ursprungsland: Deutschland (Europaische Union)).

Позивач здійснив митне оформлення товарів за митними деклараціями, в яких задекларовано:

- за МД від 25.08.2022 № UA403020/2022/017659 ввезення напівпричіпу для перевезення вантажів, тентованого, бувшого у використанні, марка -, тип SD, ідентифікаційний номер (vin-code) НОМЕР_2 , виробник Fahrzeugwerk Bernard Krone GmbH, країна виробництва Німеччина, фактурна вартість 16 030,00 Євро, митна вартість 599 974,42 грн.;

- за МД від 30.08.2022 № UA403020/2022/018025, ввезення напівпричіпу для перевезення вантажів, тентованого, бувшого у використанні, марка -, тип SD, ідентифікаційний номер (vin-code) НОМЕР_4, виробник Fahrzeugwerk Bernard Krone GmbH, країна виробництва Німеччина, фактурна вартість 16 030,00 Євро, митна вартість 603 961,08 грн.;

- за МД від 31.08.2022 № UA403020/2022/018093, ввезення напівпричіпу для перевезення вантажів, тентованого, бувшого у використанні, марка -, тип SD, ідентифікаційний номер (vin-code) НОМЕР_3, виробник Fahrzeugwerk Bernard Krone GmbH, країна виробництва Німеччина, фактурна вартість 16 030,00 Євро, митна вартість 613 873,69 грн.

Вищезазначені транспортні засоби ввозилися Позивачем на митну територію України відповідно до Контракту з умовою поставки ІНКОРЕРМС EXW Німеччина, Вупперталь, із застосуванням преференційного режиму в рамках Протоколу 1 "Щодо визначення концепції "Походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII .

Для підтвердження преференційного походження товарів Позивач при здійсненні митного оформлення імпортованих транспортних засобів Сертифікати з перевезення товару EUR1: від 15.08.2022 р. № L 444618, від 15.08.2022 р. № L 444617, від 15.08.2022 р. № L 444616.

Митним органом завершено митні процедури та випущено у вільний обіг транспортні засоби, що імпортувалися Позивачем.

На даний час транспортні засоби використовуються Позивачем у своїй господарській діяльності, за реєстровані на Товариство, що підтверджується свідоцтвами реєстрацію транспортного засобу:

- НОМЕР_3 від 09.09.2022;

- НОМЕР_1 від 09.09.2022;

- НОМЕР_5 від 13.09.2022.

В подальшому, Київською митницею проведена документальна невиїзна перевірка дотримання Товариством з обмеженої відповідальністю «ДЕЛЧЕМ» (код 44737053), вимог законодавства України з питань митної справи у частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями при здійсненні Товариством ввезення транспортних засобів на митну територію України.

За результатами проведеної перевірки Київською митницею складено акт від 20.09.2024 № 38/24/19-03/44737053, в якому зазначено, що перевіркою встановлено порушення Товариством:

- вимог пункту 1 статті 15 Доповнення І «Визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної Конвенції про Пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження (далі Конвенція),ратифікованої Законом України від 08.11.2017 р. № 2187-VIІ, в частині відсутності підтвердження статусу преференційного походження товарів, як таких, що походять з певної країни в розумінні Доповнення І до Регіональної Конвенції, частини 5 статті 280, частини 1 статті 281, частини 8 статті 257 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI (зі змінами та доповненнями, далі МК України), в результаті чого занижене податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 181 780,92 грн.;

- вимог пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями, далі ПК України), в результаті чого занижене податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 36 356,18 грн.

Позивач отримав копію Акту 25.09.2024.

02.10.2024 року Позивач надіслав Відповідачу поштовим відправленням Заперечення на Акт від 20.09.2024 № 38/24/19-03/44737053 документальної невиїзної перевірки з питань митної справи, що підтверджується фіскальним чеком про оплату поштових послуг з пересилання рекомендованого листа (поштове відправлення 0421408225014).

Як вбачається з трекінгу поштового відправлення 0421408225014, Відповідач отримав Заперечення на Акт, лише 17.10.2024 року.

Однак, відповідачем не враховано заперечення позивача на акт перевірки та на підставі Акту Відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" :

- від 08.10.2024 № UA1000002024140, яким донараховано податкові зобов`язання (ввізного мита) в сумі 181 780,92 грн.;

- від 08.10.2024 № UA1000002024141, яким донараховано податкові зобов`язання (податку на додану вартість) у сумі 36 356,18 грн.; штрафних санкцій у сумі 3635,62 грн.; всього 39 991,80 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням, позивач звернувся до суду з даними адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування і їх посадові особи зобов`язані здійснювати свою діяльність виключно на підставі, в межах наданих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Правовідносини, пов`язані із здійсненням митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України, а також із справлянням митних платежів, врегульовуються нормами Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, який набрав чинності з 1 червня 2012 року (далі - МК України).

Відповідно до частини першої статті 271 Митного кодексу України мито є загальнодержавним податком, що встановлюється Податковим кодексом України та цим Кодексом і підлягає нарахуванню та сплаті згідно з положеннями МК України, законів України та міжнародних договорів, обов`язковість яких схвалена Верховною Радою України.

Одним із різновидів мита є ввізне мито, яке встановлюється щодо товарів, що ввозяться на митну територію України, при цьому платником такого мита є особа, яка здійснює ввезення товарів на митну територію України або вивезення товарів з митної території України у порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 276 МК України платником мита визнається особа, яка ввозить товари на митну територію України або вивозить їх з митної території України відповідно до вимог і умов, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 278 МК України датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України або їх вивезення з митної території України є дата подання митної декларації до органу доходів і зборів для здійснення митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, передбачених Митним кодексом України та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 289 МК України обов`язок щодо сплати митних платежів у разі ввезення товарів на митну територію України виникає з моменту фактичного перетину такими товарами митної території України.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється за процедурою, встановленою для підприємств, обчислюється за ставками, визначеними Митним тарифом України. Ввізне мито має диференційований характер залежно від походження товарів з держав, які разом з Україною входять до митних союзів або формують зони вільної торгівлі. У разі запровадження спеціального преференційного митного режиму відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, визначені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України, з держав - членів Світової організації торгівлі, а також з держав, з якими Україна уклала двосторонні чи регіональні угоди про режим найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, якщо інше не передбачено законом. До інших товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно зі статтею 300 МК України умови надання повного або умовного звільнення від оподаткування митними платежами визначаються положеннями цього Кодексу, Податкового кодексу України, іншими законами України та міжнародними договорами України, обов`язковість яких схвалена Верховною Радою України.

Відповідно до підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з ввезення товарів на митну територію України.

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для здійснення митного оформлення.

Відповідно до підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, суму зменшення або збільшення бюджетного відшкодування та/або суму зменшення або збільшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, якщо за результатами митного контролю, проведеного після завершення митного оформлення та випуску товарів, встановлено заниження або завищення податкових зобов`язань, задекларованих платником податків у митних деклараціях.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі отримання від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації щодо країни походження товарів, їх вартості, кількісних або якісних характеристик, що мають значення для оподаткування при ввезенні або вивезенні товарів на або з митної території України чи території вільної митної зони, і які відрізняються від даних, заявлених під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом здійснення дій, передбачених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у відповідних документах.

Відповідно до частин першої - третьої статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, які переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон і/або обмежень щодо такого переміщення, а також для забезпечення їх обліку у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару визнається держава, у якій товар був повністю вироблений або зазнав достатньої переробки відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Під країною походження товару може також розумітися група країн, митні союзи, регіон або частина країни, якщо це необхідно для правильного визначення походження товару.

Згідно з частиною шостою статті 36 МК України норми Митного кодексу України застосовуються для визначення походження товарів, на які при їх ввезенні на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законодавством заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини сьомої статті 36 МК України товари преференційного походження, які є повністю виробленими або підданими достатній переробці, визначаються на підставі законів України та міжнародних договорів України, обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З 1 січня 2016 року набрала чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони, від 27 червня 2014 року, розділ IV якої «Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею» визначає порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Відповідно до частини першої статті 29 розділу IV Угоди кожна зі Сторін зобов`язується зменшити або скасувати ввізне мито на товари, що походять з території іншої Сторони, згідно з Графіками, визначеними у Додатку I-A до цієї Угоди.

Згідно зі статтею 2 розділу II «Визначення концепції "походження товарів"» Протоколу 1 до Угоди, з метою реалізації положень Угоди, товарами, що походять з Європейського Союзу, вважаються: (а) товари, повністю вироблені в Європейському Союзі, як це передбачено статтею 5 цього Протоколу; (б) товари, виготовлені в Європейському Союзі з матеріалів, які не були повністю вироблені в Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в Європейському Союзі відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною першою статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію визначено, що товари, які походять з Європейського Союзу, та товари, що походять з України, після їх ввезення відповідно до України або Європейського Союзу підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (а) сертифіката з перевезення товару EUR.1, форма якого наведена в Додатку III до цього Протоколу; або, у випадках, передбачених статтею 22(1) цього Протоколу, декларації, надалі іменованої «декларацією інвойс», складеної експортером у рахунку-фактурі, повідомленні про доставку або будь-якому іншому комерційному документі, який містить достатньо детальний опис товарів для їх ідентифікації; текст декларації інвойс наведено в Додатку IV до цього Протоколу.

Порядок видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 визначений статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію. Відповідно до положень зазначеної статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 оформлюється митними органами держави експорту на підставі письмової заяви експортера або, під його відповідальність, уповноваженого ним представника. З цією метою експортер або його представник зобов`язані належним чином заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви встановленої форми, зразок якої міститься у Додатку III до Протоколу. Вказані документи повинні бути оформлені однією з мов, якими укладено Угоду, та відповідно до вимог законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 підлягає видачі митними органами держави - члена Європейського Союзу або України за умови, що товари, стосовно яких подано заяву, можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України, а також відповідають усім іншим вимогам, встановленим Протоколом 1.

Митні органи, уповноважені на видачу сертифікатів з перевезення товару EUR.1, зобов`язані вживати всіх необхідних заходів для перевірки походження товарів, а також дотримання інших умов, передбачених Протоколом. З метою виконання цих функцій такі органи мають право вимагати подання будь-яких підтвердних документів, здійснювати перевірку облікових документів експортера та проводити інші контрольні заходи, які вони вважатимуть доцільними. Крім того, митні органи повинні забезпечити правильність заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті, зокрема шляхом перевірки того, що графа, призначена для опису товарів, заповнена таким чином, щоб унеможливити внесення несанкціонованих дописувань.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути оформлений митними органами та переданий експортеру негайно після здійснення або забезпечення фактичного вивезення товару.

Відповідно до частин першої - третьої статті 43 Митного кодексу України документами, які підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, а також сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів, що підтверджують походження відповідного товару.

Сертифікат про походження товару являє собою документ, який однозначно підтверджує країну походження товару та видається компетентним органом відповідної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення такий сертифікат оформлюється на підставі сертифіката, виданого компетентним органом країни походження товару.

У разі ввезення на митну територію України товарів, щодо яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, визначені Митним тарифом України, подання сертифіката про походження товару є обов`язковим, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 44 МК України.

Отже, з переліку документів, які можуть підтверджувати країну походження товару, саме сертифікат є тим документом, на підставі якого митний орган встановлює походження товару, що, у свою чергу, безпосередньо впливає на визначення та нарахування відповідних митних платежів митним органом під час митного оформлення товарів та після їх випуску відповідно до заявленого митного режиму.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 є документом, який видається митними органами країни експорту та підтверджує відповідність товару правилам визначення преференційного походження, встановленим Угодою про асоціацію, з метою застосування преференційних ставок ввізного мита.

Обов`язок щодо вжиття всіх необхідних заходів для перевірки походження товарів, а також забезпечення належного та коректного заповнення бланків сертифіката з перевезення товару EUR.1 покладається саме на митні органи, які здійснюють їх видачу.

Із матеріалів справи вбачається, що під час митного оформлення позивачем були подані сертифікати з перевезення товару форми EUR.1 від 15.08.2022 № L 444618, від 15.08.2022 № L 444617 та від 15.08.2022 № L 444616, які були видані митними органами країни експорту та на підставі яких підтверджено преференційне походження товару з Європейського Союзу, у зв`язку з чим до товарів було застосовано тарифну пільгу (тарифну преференцію) щодо ставок мита.

Згідно з відомостями, зазначеними у вказаних сертифікатах, країною походження товарів, ввезених позивачем відповідно до поданої митної декларації, визначено Європейський Союз.

Відповідно до частини першої статті 44 МК України орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи, що підтверджують країну походження товару, з метою її підтвердження.

Згідно зі статтею 25 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію підтвердження походження товарів подаються митним органам країни імпорту відповідно до порядку, чинного у цій країні. Такі органи мають право вимагати переклад підтвердних документів, а також подання разом із митною декларацією імпортної заяви про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування положень Угоди.

Статтею 28 Протоколу 1 визначено, що до складу документації, передбаченої статтями 17(3) та 22(3) цього Протоколу, яка використовується для підтвердження того, що товари, зазначені в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або в декларації інвойс, можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу або України та відповідають іншим вимогам Протоколу, можуть входити, inter alia (зокрема), такі документи:

(a) безпосередні докази процесів, здійснених експортером або постачальником для отримання відповідних товарів, що містяться, зокрема, в їх бухгалтерській чи виробничій документації або міжнародних системах обліку;

(b) документи, які підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані або складені в Європейському Союзі чи Україні, за умови відповідності таких документів законодавству відповідної держави;

(c) документи, що підтверджують здійснення обробки матеріалів на території Європейського Союзу або України, оформлені відповідно до законодавства відповідної країни;

(d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують походження використаних матеріалів та видані або складені відповідно до положень цього Протоколу;

(e) належні докази обробки товарів, здійсненої за межами Європейського Союзу або України відповідно до статті 12 цього Протоколу, які підтверджують виконання вимог зазначеної статті.

Відповідно до частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару або достовірності відомостей, які в них містяться, у тому числі інформації про країну походження товару, орган доходів і зборів має право звернутися до компетентного органу, який видав відповідний документ, або до компетентних органів країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки таких документів або надання додаткової інформації.

Частинами першою та другою статті 37 розділу IV Угоди про асоціацію передбачено, що Сторони визнають адміністративне співробітництво важливою складовою реалізації та контролю за застосуванням преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, а також підтверджують свої зобов`язання щодо протидії незаконним діям і шахрайству у митній сфері, пов`язаним з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким митним режимом або процедурою, зокрема шляхом застосування заходів заборони, обмеження або контролю. У разі якщо на підставі об`єктивно задокументованої інформації одна зі Сторін дійде висновку про неможливість забезпечення належного адміністративного співробітництва та/або наявність незаконних дій чи шахрайства з боку іншої Сторони, заінтересована Сторона має право тимчасово призупинити застосування відповідного преференційного режиму щодо відповідних товарів у порядку, визначеному цією статтею.

Згідно зі статтею 32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію митні органи держав - членів Європейського Союзу та України зобов`язані обмінюватися через Європейську комісію зразками відбитків штампів, що використовуються для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1, а також адресами митних органів, відповідальних за перевірку таких сертифікатів і декларацій інвойс. З метою належного застосування положень цього Протоколу Європейський Союз та Україна повинні надавати взаємну допомогу через компетентні митні адміністрації у перевірці автентичності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс, а також достовірності відомостей, що містяться в цих документах.

Відповідно до статті 33 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження здійснюються у довільному порядку або у випадках, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані підстави сумніватися в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або у дотриманні інших вимог цього Протоколу.

З метою виконання положень пункту 1 цієї статті митні органи держави імпорту зобов`язані повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також інвойс, якщо такий подавався, декларацію інвойс або копії зазначених документів митним органам держави експорту, зазначивши, за наявності підстав, причини направлення відповідного запиту. Усі документи та відомості, отримані митними органами, які свідчать про можливу недостовірність інформації, наведеної у підтвердженні походження, повинні бути передані як обґрунтування запиту на проведення перевірки.

У разі якщо за наявності обґрунтованих сумнівів відповідь на запит щодо перевірки не була отримана протягом десяти місяців з дати направлення такого запиту, або якщо надана відповідь не містить достатньої інформації для встановлення автентичності відповідного документа чи фактичного походження товарів, митні органи, які ініціювали запит, за відсутності виняткових обставин зобов`язані відмовити у наданні права на застосування преференцій.

Законом України від 8 листопада 2017 року № 2187-VIII «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, яка набула чинності з 1 лютого 2018 року.

21 листопада 2018 року Підкомітетом Україна - ЄС з питань митного співробітництва було ухвалено Рішення № 1/2018, яким замінено Протокол I «Щодо визначення концепції "походження товарів і методів адміністративного співробітництва"» до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами.

Відповідно до статті 1 зазначеного Рішення Протокол 1 викладено у новій редакції, наведеній у додатку до цього Рішення, з урахуванням положень якого у торговельних відносинах з Європейським Союзом застосовуються правила визначення походження товарів, встановлені Регіональною конвенцією, викладені в Доповненні I та відповідних положеннях Доповнення II до Конвенції.

Згідно з пунктом 1 статті 15 Доповнення I Регіональної конвенції товари, що походять з однієї з Договірних сторін та ввозяться на територію інших Договірних сторін, підпадають під дію цієї Конвенції за умови подання одного з передбачених документів, що підтверджують походження товарів, а саме: (a) сертифіката з перевезення товару EUR.1 за формою, наведеною в Додатку III a; (b) сертифіката з перевезення товару EUR-MED за формою, наведеною в Додатку III b; (c) у випадках, визначених статтею 21(1), декларації походження або декларації походження EUR-MED, складеної експортером в інвойсі, повідомленні про доставку чи іншому комерційному документі, який дозволяє ідентифікувати відповідні товари. Тексти таких декларацій наведені у Додатку IV a та b.

Відповідно до пункту 1 статті 16 Доповнення I сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED видається митними органами Договірної сторони-експортера на підставі письмової заяви експортера або, під його відповідальність, уповноваженого представника.

Згідно з пунктом 3 статті 16 Доповнення I експортер, який звертається із заявою про видачу сертифіката EUR.1 або EUR-MED, зобов`язаний у будь-який час на вимогу митних органів держави-експортера надати всі необхідні документи, що підтверджують статус походження товарів, а також виконання інших вимог, встановлених Конвенцією.

Пунктом 7 статті 16 Доповнення I передбачено, що митні органи, які видають сертифікати EUR.1 або EUR-MED, повинні вживати всіх необхідних заходів для перевірки походження товарів та дотримання інших умов Конвенції, зокрема шляхом витребування доказів, перевірки бухгалтерських документів експортера та здійснення інших контрольних заходів, які вони вважають доцільними.

Відповідно до статті 27 Доповнення I документи, зазначені у статтях 16(3) та 21(5), які використовуються для підтвердження походження товарів, можуть включати, зокрема: прямі докази виробничих процесів експортера або постачальника; документи, що підтверджують походження використаних матеріалів; документи щодо обробки матеріалів; сертифікати EUR.1, EUR-MED або декларації походження; а також належні докази обробки або переробки товарів за межами відповідної Договірної сторони відповідно до вимог статті 11 Конвенції.

Згідно з пунктом 1 статті 32 Доповнення I подальші перевірки підтверджень походження здійснюються вибірково або у випадках, коли митні органи держави-імпортера мають обґрунтовані сумніви щодо автентичності документів, походження товарів або дотримання вимог Конвенції.

Відповідно до пункту 6 статті 32 Доповнення I, у разі якщо відповідь на запит про перевірку за наявності обґрунтованих сумнівів не була отримана протягом десяти місяців або не містить достатніх даних для встановлення достовірності документа чи походження товарів, митні органи держави-імпортера за відсутності виняткових обставин зобов`язані відмовити у застосуванні преференцій.

Згідно з пунктом 3 статті 32 Доповнення I перевірка здійснюється митними органами держави-експортера, які мають право витребовувати будь-які докази, перевіряти документи експортера та проводити інші необхідні перевірки.

Відповідно до пункту 5 статті 32 Доповнення I митні органи, які ініціювали перевірку, повинні бути невідкладно повідомлені про її результати, які мають чітко засвідчувати, чи є перевірені документи автентичними та чи можуть товари вважатися такими, що походять з відповідної Договірної сторони і відповідають вимогам Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 МК України у визначених законом випадках товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органом доходів і зборів належно оформлених документів про походження або додаткових відомостей, витребуваних таким органом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про допустимість здійснення митного контролю після завершення митного оформлення лише за умови наявності обґрунтованої підозри щодо порушення законодавства України під час переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Разом із тим відповідачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про виникнення після завершення митного оформлення обґрунтованих підозр щодо порушення законодавства України під час пропуску товарів через митний кордон.

Висновки контролюючого органу про відсутність у позивача права на застосування преференцій ґрунтуються виключно на листі уповноваженого органу Федеративної Республіки Німеччина від 16.02.2022 № Z4215F-409/23-1, у якому зазначено про непідтвердження преференційного походження товарів, зазначених у сертифікатах. У графі 14 «Результати перевірки» цих сертифікатів зазначено: «Не відповідає вимогам щодо достовірності та правильності».

На переконання суду, вказаний лист не може розглядатися як єдиний і беззаперечний доказ порушення митних правил саме позивачем, оскільки останній під час митного оформлення подав усі документи, передбачені чинним законодавством, надані експортером, які підтверджують його право на застосування преференційного режиму.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що уповноважений орган Німеччини звертався безпосередньо до експортера із запитом щодо подання документів для підтвердження походження товарів або отримував від нього відповідь.

З урахуванням того, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом, який породжує визначені законом юридичні наслідки, визнання його недійсним, підробленим або таким, що не відповідає вимогам законодавства, можливе лише у встановленому законом порядку.

У даній справі відповідачем не надано доказів визнання сертифікатів форми EUR.1 недійсними, а також доказів притягнення експортера до відповідальності за фальсифікацію офіційних документів.

Крім того, відповідач не довів наявності обставин, які б після завершення митного оформлення об`єктивно свідчили про виникнення обґрунтованих сумнівів щодо законності переміщення товарів через митний кордон України.

Верховний Суд у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 240/7093/19 сформулював правовий висновок, згідно з яким міжнародним договором визначено чіткий алгоритм дій митного органу у разі отримання відповіді компетентного органу за результатами перевірки документів про походження товарів, яка не містить достатньої інформації для встановлення достовірності таких документів або реального походження товарів.

З огляду на те, що зазначений алгоритм не передбачає аналізу митним органом додаткових доказів, поданих декларантом, після отримання результатів перевірки компетентним органом країни походження товару, суд доходить висновку, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити повторні чи додаткові перевірки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 351 МК України документальна невиїзна перевірка може бути проведена у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих документів або недостовірність відомостей, що в них містяться.

Проведення такої перевірки можливе виключно за умови, якщо отримана інформація прямо свідчить про недостовірність або фальсифікацію документів чи відомостей, або містить запит щодо зовнішньоекономічних операцій за участю резидентів України.

Суд звертає увагу, що акт перевірки не містить підтверджених первинними документами даних про подання позивачем недостовірних документів, неправдивої інформації чи вчинення інших протиправних дій, які призвели до заниження митних платежів.

З аналізу акту перевірки неможливо встановити підстави виникнення сумнівів у достовірності сертифікатів EUR.1 та інформації, що в них міститься.

Оскільки сертифікат є офіційним документом, до моменту визнання його недійсним у встановленому законом порядку або судом, на нього поширюється презумпція правомірності.

На переконання суду, позивач дотримався умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом і правомірно застосував тарифну преференцію щодо імпортованих товарів, що підтверджується чинними сертифікатами EUR.1, виданими митним органом Німеччини.

Під час митного оформлення позивач подав усі необхідні документи, які не викликали зауважень з боку митного органу, та йому не було відмовлено у застосуванні пільгових ставок ввізного мита. Протилежне відповідачем доведено не було.

Позивач сплатив усі обов`язкові митні платежі, а сертифікати походження товарів є чинними та не скасованими.

Суд також зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності прийнятих рішень, не довів належними доказами відсутність у товарів походження з Європейського Союзу.

Таким чином, пільги, отримані позивачем, були застосовані правомірно та з дотриманням вимог законодавства.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує, що доведення має ґрунтуватися на сукупності чітких, узгоджених і достатньо вагомих ознак або неспростовних презумпцій, а за їх відсутності неможливо вважати вину доведеною поза розумним сумнівом (рішення у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року).

У даній справі відповідач не навів достатніх доказів та не довів наявності такої сукупності ознак, яка б підтверджувала, що ввезений позивачем товар не має походження з Європейського Союзу.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням визнається протиправна дія або бездіяльність платника податків, що призвела до порушення вимог податкового законодавства.

Відсутність доведеної вини платника податків виключає можливість застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірність податкових повідомлень-рішень від 08.10.2024 № UA1000002024140 та № UA1000002024141.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма