Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №320/59435/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року справа №320/59435/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неприйняття рішення про поновлення виплати йому пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що оформлено листом № 13833-10607/Д-02/8-2600/25 від 26.03.2025;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неприйняття рішення про поновлення виплати йому пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що оформлено листом № 21969-19726/Д-02/8-2600/25 від 13.05.2025.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві поновити з 15.04.2025 виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виходячи з грошового забезпечення, враховуючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, встановлені за посадою, яку він займав перед звільненням з військової служби (надбавку за службу в умовах режимних обмежень, надбавку за особливості проходження служби), та премії в розмірах, установлених на сьогодні для відповідних категорій військовослужбовців згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є пенсіонером, перебував з 2006 року після звільнення з військової служби на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262), виплату якої було припинено у зв`язку з тимчасовою окупацією території АР Крим у 2014 році.

Позивач стверджує, що після повернення на підконтрольну українській владі територію та взяття у 2017 році на облік внутрішньо переміщених осіб (в місті Києві) він неодноразово упродовж 2025 року звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії.

Проте відповідач повідомив, що поновити виплату позивачу пенсії згідно із Законом № 2262 можливо тільки на підставі документів пенсійної справи, яка містить необхідну інформацію, що стосується його права на пенсію, тоді як така пенсійна справа у відповідача відсутня. Відповідач також зазначив про неможливість запиту пенсійної справи від органів пенсійного фонду російського федерації у зв`язку з правовим режимом воєнного стану та припиненням листування із зазначеними органами.

Позивач вважає бездіяльність відповідача, в результаті якої йому фактично відмовлено у поновленні виплати пенсії порушенням його прав на соціальний захист та пенсійне забезпечення, гарантованих Конституцією та законами України, оскільки відсутність оригіналу пенсійної справи та неможливість її одержання від пенсійних органів російської федерації не припиняє його права як громадянина України, який тривалий час проходив військову службу, отримувати пенсію згідно із Законом № 2262, а отже, він має право на її поновлення у зв`язку з поверненням на територію, підконтрольну українській владі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позовну заяву зазначає, що з урахуванням положень Законом № 2262 та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 № 10-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), виплата пенсії проводиться на підставі матеріалів пенсійної справи, які підтверджують, що особа належить до кола осіб, які забезпечуються пенсією згідно із Законом № 2262, та містять необхідну інформацію для призначення пенсії, в тому числі вислугу років, розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії і повідомлення щодо виплати пенсії за пенсійною справою. Пенсійна справа при переїзді пенсіонера до іншої адміністративно-територіальної одиниці витребується органом, що призначає пенсію (головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання.

Проте у зв`язку із воєнним станом на території України, введеного внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, можливість отримання органами Пенсійного фонду України пенсійних справ від органів Пенсійного фонду російської федерації відсутня. При цьому російська федерація як держава-окупант відповідно до норм міжнародного права несе відповідальність за порушення прав цивільного населення.

В той самий час позивач, як зазначено у відзиві, має право звернутися із заявою та документами до органів Пенсійного фонду України для визначення права на призначення йому пенсії згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), що не потребує матеріалів пенсійної справи, оформленої відповідно до Закону № 2262.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що підстави для поновлення позивачу виплати пенсії відсутні та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

30.01.2026 позивач подав до суду клопотання, в якому зазначив, що позиція відповідача у відзиві повністю співпадає з аргументацією, наведеною в його відповідях на заяви позивача, тому відповідь на відзив подавати немає потреби. Просить пришвидшити розгляд справи, враховуючи його похилий вік, стан здоров`я, немає іншого доходу і не має жодної можливості працевлаштуватися.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Позивач звернувся до суду із клопотанням про пришвидшення розгляду справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних в ній матеріалів, зважаючи на те, що на сьогодні він фактично позбавлений права на соціальний захист у вигляді пенсійного забезпечення, має статус особи з інвалідністю ІІ групи та за станом здоров`я, який погіршується з огляду на похилий вік, не має можливості працевлаштування та отримання заробітку.

З урахуванням викладеного розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Київським РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму 02.08.1996.

Як вбачається з документів, отриманих позивачем від Служби безпеки України, він проходив військову службу в органах державної безпеки та Службі безпеки України з 01.02.1977 до 20.05.2006. Перед звільненням з військової служби займав посаду помічника начальника служби - начальника групи роботи з особовим складом служби Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим.

Судом встановлено, що позивач відповідно до наказу Голови Служби безпеки України від 18.04.2006 № 647-ос «По особовому складу» звільнений з військової служби у військовому званні полковника відповідно до підпункту "в" пункту 65 (у відставку) та підпункту "б" пункту 67 (за станом здоров`я - непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку) Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 № 1053/2001 (в редакції, чинній на день звільнення).

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, що встановлена 25.03.2009 (довідка МСЕК

№ КР-08 серія 033589).

Архівним витягом з наказу Голови Служби безпеки України від 18.04.2006 № 647-ос підтверджується, що вислуга років позивача на день звільнення становила: календарна - 30 років 02 місяці 00 днів, усього з урахуванням навчання у вищому навчальному закладі - 32 роки 00 місяців 26 днів.

Отже, після звільнення з військової служби позивач набув право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону № 2262, яким в редакції на день звільнення було встановлено, що пенсія за вислугу років призначається, зокрема, особам офіцерського складу незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону (особи, звільнені з військової служби, які виявили бажання отримувати пенсію в порядку і на умовах, передбачених Законом № 1058-IV).

У 2014 році у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим російською федерацією та припиненням функціонування державних органів України, в тому числі територіальними органами Пенсійного фонду України, які здійснювали діяльність в АР Крим та місті Севастополі, виплату пенсій на тимчасово окупованій території цими органами громадянам України припинено.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.10.2017 № 0000365993 зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , а фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії, повідомивши, що у нього відсутнє громадянство держави-окупанта та він не отримує пенсійного забезпечення в російській федерації.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом № 13833-10607/Д-02/8-2600/25 від 26.03.2025 повідомило, що відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку № 3-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем фактичного проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.

Відповідач зазначив, що продовжити виплату пенсії згідно із Законом № 2262 можливо тільки на підставі документів пенсійної справи, які підтверджують, що особа належить до кола осіб, які забезпечуються пенсією відповідно до цього Закону та містять необхідну інформацію для призначення пенсії, в тому числі вислугу років, розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії і повідомлення щодо виплати пенсії за пенсійною справою.

Проте у зв`язку з воєнним станом в Україні внаслідок збройної агресії російської федерації з цією країною припинено листування, тож у органів Пенсійного фонду України немає можливості направляти до органів Пенсійного фонду російської федерації з метою отримання матеріалів пенсійних справ для поновлення виплати пенсії за законодавством України.

Крім того, відповідачем запропоновано позивачу звернутися із заявою та відповідними документами про призначення пенсії згідно із Законом № 1058-IV за умови неодержання пенсії від пенсійних органів російської федерації.

Судом встановлено, що у квітні 2025 року позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом № 21969-19726/Д-02/8-2600/25 від 13.05.2025 надало аналогічну за змісту відповідь, де повідомило про можливість поновлення позивачу пенсії лише за наявності матеріалів пенсійної справи, яка містить необхідну інформацію, що стосується його права на пенсію, зазначивши про неможливість запиту пенсійної справи від органів пенсійного фонду російського федерації у зв`язку з воєнним станом та припиненням листування. ГУ ПФУ в м. Києві також знову роз`яснило позивачу право на поновлення пенсії відповідно до Закону № 1058-IV.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, та враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщена особа - це громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 Закону № 1706).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Громадяни пенсійного віку, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (частина третя статті 7 Закону № 1706).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 1706 внутрішньо переміщені особи користуються тими самими правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Кабінет Міністрів України у пункті 1 постанови від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (чинна на час набуття позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи) установив, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам") та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до пункту 5 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299, який набув чинності з 01.01.2015 (тобто у році, коли позивач звернувся до позивача із заявами про поновлення пенсій, а тому зазначена постанова підлягає застосуванню до відповідних правовідносин), виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться територіальним органом Пенсійного фонду України, в якому особа востаннє перебувала на обліку, або за заявою одержувача:

за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території України;

за зазначеним у заяві місцем проживання (перебування) на підконтрольній Україні території.

Матеріалами справи підтверджується, що під час проживання на тимчасово окупованій території позивач не мав можливості отримувати пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим у зв`язку з припиненням його функціонування, а також у зв`язку зі станом здоров`я у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке згідно з постановою Правління Пенсійного Фонду України 07.07.2014 № 13-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.07.2014 за № 804/25581, було визначено органом, що здійснює пенсійне забезпечення та надання соціальних послуг особам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, тому він після прибуття на підконтрольну органам державної влади України територію звернувся із заявою до територіального органу ПФУ за місцем свого проживання на підконтрольній Україні території, тобто до відповідача.

Принципи, засади і механізми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби визначає Закон № 2262, згідно зі статтею 1 якого особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 12 Закону № 2262 право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу; особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

Статтею 2 Закону № 2262 встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсії за вислугу років призначаються особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення (стаття 13 Закону № 2262).

Пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 43 Закону

№ 2262).

Пунктом 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Аналогічні приписи містяться в пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Статтею 581 Закону № 2262 встановлено, що припинення та поновлення виплати пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей проводиться в порядку, встановленому цим Законом та статтею 49 Закону № 1058-IV.

В свою чергу відповідно до статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

21) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

31) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

41) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79791532) зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, вичерпний та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідь відповідача про те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням в Україні воєнного стану неможливо витребувати пенсійну справу позивача, суд не бере до уваги, оскільки відсутність оригіналу пенсійної справи та інших доказів щодо виплати пенсії позивача, що зумовлена бездіяльністю відповідача щодо отримання таких доказів, не може позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 "Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" доручено пенсійному фонду України забезпечити:

протягом двох місяців із дати набрання чинності цією постановою (01.01.2025) - виплату пенсій громадянам України за матеріалами пенсійних справ та електронних особових справ відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою;

до 31 грудня 2025 року - проведення заходів щодо підтвердження особами, які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та особами, які під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію та які на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" отримували пенсію, інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 3-1 переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів. При переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати пенсії особа може додатково подати документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку, підвищення та інші доплати).

Громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Отже, з вищенаведених положень нормативно-правових актів Уряду України та Пенсійного фонду України вбачається, що обов`язок витребування матеріалів паперової пенсійної справи та з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання щодо поновлення пенсії особі, покладається саме на органи Пенсійного фонду України (його територіальні управління) у разі надходження відповідної заяви від особи, яка проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Втім, суд звертає увагу на те, що позивач, звернувшись у 2025 році до відповідача із заявою про поновлення пенсії, вже тривалий час (з 2017 року) проживав на підконтрольній українській владі території, а не на тимчасово окупованій території. Крім того, він надав позивачу документи, видані Службою безпеки України, в яких міститься необхідна для призначення (поновлення) пенсії інформація про вислугу років на військовій службі, підстави звільнення та розмір (в тому числі складові) грошового забезпечення військовослужбовця за посадою, аналогічною (рівною) тій, яку позивач займав востаннє перед звільненням з військової служби у 2006 році.

Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17 зазначив, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

У постанові від 30.01.2024 у справі № 320/424/23 Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно з яким призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, яка призначається відповідно до законодавства України. Маючи статус внутрішньо переміщеної особи, позивач має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем фактичного проживання. Разом з тим його конституційне право на вже призначену пенсію не може бути поставлено у залежність від місцезнаходження його пенсійної справи (можливості/неможливості доступу до неї), а відсутність паперової пенсійної справи, так само, як і законодавчо визначених дієвих способів призначення та поновлення пенсії зі відсутності документів, що в ній містяться, не є підставою для відмови у виплаті (поновленні виплати) йому пенсії, право на яку він набув згідно із Законом № 2262.

При цьому суд критично оцінює пропозицію відповідача, згідно з якою позивач може обрати пенсію згідно із Законом № 1058-IV як єдиний можливий на сьогодні варіант його пенсійного забезпечення, та подати документи з метою її призначення до сервісного центру Пенсійного фонду України, оскільки такий спосіб реалізації права позивача на пенсійне забезпечення не узгоджується із приписами статті Закону № 2262.

Так, згідно з положеннями цієї статті військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону № 2262 та Закону № 1058-IV, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону № 2262, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону № 1058-IV, яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 4 Порядку визначення різниці між розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1168, різниця між розміром пенсії, призначеної особі відповідно до Закону № 2262, і розміром пенсії згідно із Законом № 1058-IV, визначеної згідно з пунктом 2 або 3 цього Порядку, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, позивач не може бути позбавлений гарантованого законом вибору на пенсію більшого розміру, на яку він законно набув право в результаті багаторічного проходження військової служби.

Інших підстав для відмови позивачу у поновленні нарахування та виплати пенсії матеріали справи не містять.

Конституційним Судом України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважено, що, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що у даному випадку відмова у поновленні позивачу виплати пенсії фактично призвела до втручання у право його власності, і таке втручання не є законним.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправними бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неприйняття рішення про поновлення виплати пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону № 2262.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві поновити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з 15.04.2025 суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши рішення про поновлення виплати позивачу пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити позивачу виплату пенсії за вислугу років з 15.04.2025, тобто з дня отримання повторної заяви позивача з підтвердними документами на її отримання.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем не було сплачено судовий збір, оскільки відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243- 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неприйняття рішення про поновлення виплати пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві поновити з 15.04.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у розмірі, обчисленому відповідно до частини третьої статті 43 цього Закону, виходячи з посадового окладу за рівнозначною посадою помічника начальника служби - начальника групи роботи з особовим складом служби Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, окладу за військовим званням "полковник", щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.