Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №520/16727/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 р. Справа № 520/16727/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В.) від 30.09.2025 по справі № 520/16727/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 у сумі 382 513,04 грн (триста вісімдесят дві тисячі п`ятсот тринадцять гривень 04 копійки) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, у сумі 193 358,24 грн (сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят вісім гривень 24 копійки), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (зі змінами та доповненнями); зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 у сумі 382 513,04 грн (триста вісімдесят дві тисячі п`ятсот тринадцять гривень 04 копійки) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у сумі 193 358,24 (сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят вісім гривень 24 копійки), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (зі змінами та доповненнями).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені. Стягнуто зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 у розмірі 133879,56 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у сумі 193358,24 грн (сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят вісім). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 в частині розміру встановленого до виплати середнього заробітку та ухвалити нове рішення, яким розмір середнього заробітку визначити з урахуванням принципів справедливості та пропорційності, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала фактично протилежний правовий висновок, відповідно до якого принцип співмірності застосовується після 19.07.2022. Вказує, що з матеріалів справи (з перерахунку грошового забезпечення) встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 511403,26 грн (332560,99 грн - грошове забезпечення + 178842,27 грн - виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення за рішенням суду від 19.02.2025 у справі № 520/35466/24). За цим, несвоєчасно виплачена частина грошового забезпечення становить 35% (178842,27 / (511403,26 / 100). Вважає, що визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені очевидно не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач в період з 18.07.2018 по 19.07.2021 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військовій частині НОМЕР_1 ).

Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини з 19.07.2021.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі № 520/35466/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, а саме: січень 2020 - в розмірі 150% від посадового окладу, лютий 2020 – в розмірі 160% від посадового окладу, березень 2020 – в розмірі 160% від посадового окладу, квітень 2020 – в розмірі 160% від посадового окладу, травень 2020 – в розмірі 160% від посадового окладу, червень 2020 - в розмірі 160% від посадового окладу, липень 2020 - в розмірі 160% від посадового окладу, серпень 2020 - в розмірі 160% від посадового окладу, вересень - 2020 - в розмірі 160% від посадового окладу, жовтень - 2020 - в розмірі 160% від посадового окладу, листопад - 2020 - в розмірі 160% від посадового окладу, грудень 2020 - в розмірі 160% від посадового окладу, січень 2021 - в розмірі 160% від посадового окладу, лютий 2021 - в розмірі 160% від посадового окладу, березень 2021 - в розмірі 160% від посадового окладу, квітень 2021 - в розмірі 160% від посадового окладу, травень 2021 - в розмірі 160% від посадового окладу, червень 2021 - в розмірі 160% від посадового окладу, липень 2021 - в розмірі 160% від посадового окладу, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 520/1730/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.

10.06.2025, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі № 520/35466/24, відповідачем виплачено на користь позивача кошти в розмірі 169 850,16 грн.

При цьому, під час вищевказаної виплати відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 у розмірі 133879,56 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у сумі 193358,24 грн (сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят вісім).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку №44, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток, який стягується відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.

У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 19.07.2021 проходив публічну службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ).

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено грошове забезпечення в належному розмірі.

10.06.2025, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі № 520/35466/24, відповідачем виплачено на користь позивача кошти в розмірі 169 850,16 грн, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 у розмірі 133879,56 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у сумі 193358,24 грн (сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят вісім), колегія суддів зазначає наступне.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 19.07.2021 по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 10.06.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту – Порядок № 100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п.4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 19.07.2021, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та червень 2021 року.

Згідно інформаційної довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 23.01.2026 № 40/13-17ФВ про середній заробіток ОСОБА_1 за травень-червень 2021 року, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення, становив 49766,00 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби, складає 815,84 грн (49766,00 грн / 61 день).

Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат позивачу при звільненні, згідно інформаційної довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 23.01.2026 № 40/13-16ФВ, склав 302040,27 грн.

З урахуванням грошового забезпечення, виплаченого позивачу на виконання рішення суду у справі № 520/35466/24 (169850,16 грн), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає 471890,43 грн (100%), з яких грошове забезпечення – 169850,16 грн (35,99%).

Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача виключено зі служби 19.07.2021, проте останній з вимогами про виплату грошового забезпечення в належному розмірі звернувся до суду з відповідним позовом лише 25.12.2024 (справа № 520/35466/24), тобто більш ніж через 3 роки з моменту виключення зі списків особового складу відповідача.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату грошового забезпечення в належному розмірі, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки позивача звільнено зі служби 19.07.2021, з адміністративним позовом до суду у справі № 520/35466/24 він звернувся 25.12.2024, а остаточний розрахунок грошового забезпечення із позивачем проведено 10.06.2025, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 168 календарних днів.

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 137 061,12 грн (168 календарних дні х 815,84 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 35,99 %,становить 49328,30 грн.

Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 49328,30 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивача з адміністративним позовом до суду у справі № 520/35466/24 по день фактичного розрахунку.

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та безпідставно стягнуто зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 у розмірі 133879,56 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у сумі 193358,24 грн (сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят вісім).

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала фактично протилежний правовий висновок, відповідно до якого принцип співмірності застосовується після 19.07.2022, приймаються колегією суддів в якості належних.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/16727/25 скасувати в частині задоволення позову про стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 у розмірі 133879,56 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот сімдесят дев`ять) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у сумі 193358,24 грн (сто дев`яносто три тисячі триста п`ятдесят вісім).

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 10.06.2025 у сумі 49328,30 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 по справі № 520/16727/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов