Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №340/2946/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 р.Справа № 340/2946/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

представників сторін: відповідача - Горячко О.Б., позивача - Мигалатій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 28.08.25 року по справі № 340/2946/25

за позовом Головного управління ДПС у Кіровоградській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ

Головне управління ДПС у Кіровоградській області (далі по тексту – ГУ ДПС у Кіровоградській області, позивач, контролюючий орган) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , відповідач), в якому просив суд:

- стягнути зі ОСОБА_1 податковий борг по транспортному податку з фізичних осіб в сумі 15680,54 грн на користь Кропивницької міської територіальної громади.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки станом на день подання позову позивач має податковий борг зі сплати пені у загальній сумі 15680,54 грн, який у добровільному порядку не сплачено, наявні підстави для стягнення такої заборгованості у судовому порядку.

Пояснив, що ОСОБА_1 28.03.2017 зареєстровано автомобіль AUDI Q7 2017 року випуску, об`єм двигуна 3,0 м.куб., однак транспортний податок своєчасно сплачено не було, у зв`язку з чим і було нараховано пеню у розмірі 15680,54 грн

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі №340/2946/25 адміністративний позов Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, буд.55,м. Кропивницький, Кропивницький р-н, Кіровоградська обл.,25006) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) стягнення податкового боргу – задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 податковий борг по транспортному податку з фізичних осіб в сумі 15680,54 грн на користь Кропивницької міської територіальної громади.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі № 340/2946/25 з підстав зазначених у пунктах 1, 3, 4 частини 1 та частини 2 статті 317 КАС України та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неврахування судом першої інстанції таких обставин у справі, як дата виникнення податкового боргу (21.12.2021) через невиконання відповідачем зобов`язань з своєчасної сплати транспортного податку з фізичних осіб, у зв`язку з чим нараховано пеню в сумі 15 680,54 грн, яку просить стягнути контролюючий орган у цій справі, дата реєстрації ОСОБА_1 автомобіля AUDI Q7 2017 року випуску (28.03.2017) та дата податкової вимоги №77-23 (05.01.2016), як підставу, визначену позивачем для сплати податкового зобов`язання.

На переконання апелянта, вказані обставини свідчать про те, що за машину куплену в 2017 році відповідач повинен був сплатити податок (виникли податкові зобов`язання) в 2016 році, тобто, податкові зобов`язання за 1 рік і 2 місяці до купівлі та реєстрації автомобіля AUDI Q7 2017 року, раніше ніж настала подія, що стала підставою для виникнення податкових зобов`язань, що відповідно не може вважатись обґрунтованим.

Просив врахувати, що оскільки у розумінні приписів пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення» ПК України, протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню. А відтак, нарахована ГУ ДПС у Кіровоградській області пеня за період з 31.12.2020 до 01.07.2023 підлягала списанню.

Окремо звернув увагу, що у спірних правовідносинах сплили строки давності щодо нарахування та стягнення пені, які встановлені підпунктом 129.9.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, що залишено поза увагою суду першої інстанції.

Так, з огляду на дату формування податкової вимоги № 77-23 (05.01.2016), яка вручена відповідачу згідно із відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення - 14.03.2016, вважає, що ГУ ДПУ у Кіровоградській області, яке звернулося до суду 05.05.2025 з позовною заявою про стягнення пені, нарахованої за період з 14.03.2016 по 21.12.2021 у сумі 15 680,54 грн, нарахованої на несплачену суму податкового боргу, пропустило 1095-денний строк з дня виникнення останнього, а тому такий борг є безнадійним в силу закону і у контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

Не враховано судом першої інстанції, на переконання відповідача, і те, що у редакції підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України станом на 20.09.2015, яка діяла на день винесення податкової вимоги № 77-23 від 05.01.2016, передбачалось, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., у той час, як у належному відповідачу автомобілі стоїть 3,0-літровий 6-циліндровий дизельний (2967 см3) двигун, що не відповідає вимогам підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (понад 3000 куб. см).

У порядку статті 139 КАС України повідомив про намір понести витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представник відповідача в судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві, заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 станом на 06.05.2025 має податковий борг в загальній сумі 15680,54 грн.

Так, позивачем було зареєстровано 28.03.2017 автомобіль AUDI Q7 2017 року випуску, об?єм двигуна 3,0 м. куб.

В зв?язку з несвоєчасною сплатою транспортного податку з фізичних осіб нараховано та не сплачено сума пені в розмірі 15 680,54 грн.

Головне управління ДПС у Харківській області звернулось до суду з метою примусового стягнення заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки узгоджене податкове зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб не було сплачене відповідачем у встановлені строки, а тому таке зобов`язання визнається податковим боргом, який підлягає стягненню у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок нарахування 21.12.2021 ОСОБА_1 за період з 14.03.2016 по 12.03.2020 пені по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 15680,54 грн, який не був сплачений відповідачем у добровільному порядку, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом про стягнення такої суми, як податкового боргу.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пеня є сумою коштів у вигляді відсотків, що нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки (підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, ПК України визначає пеню, як різновид фінансової відповідальності, відокремлюючи її від штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Так само пеня не відноситься до грошових зобов`язань платника. По суті, пеня є певним способом забезпечення погашення податкового боргу.

Передумовою початку нарахування пені є невиконання платником обов`язку зі своєчасної сплати податкового зобов`язання.

Згідно із підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 ст. 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

За визначенням, наведеним у підпункті 256.1.2 пункту 265.1 статті 265 ПК України, транспортного податку є складовою податку на майно.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин – нарахування пені) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального";

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального.

Положеннями підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України передбачено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 ПК України)

Згідно з підпунктами 267.5.1, 267.6.1 та 267.6.2 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за податковою адресою (місцем реєстрації) платника податку, зазначеною в реєстраційних документах на об`єкт оподаткування.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до підпунктів 267.6.5 та 267.6.6 пункту 267.6 статті 267 ПК України, у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об`єкт.

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

За об`єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати транспортний податок виникає у фізичних осіб – власників транспортних засобів, починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Положеннями підпункту 267.7.1 пункту 267.7 статті 267 ПК України передбачено, що податок сплачується за місцем реєстрації об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 267.8.1 статті 267 ПК України транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що дата узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Саме невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Як визначено у підпункті 19-1.1.22 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України до функцій контролюючих органів належить здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Відповідно до підпунктів 95.1, 95.2 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Отже нормами Податкового кодексу України встановлено чіткий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

Сталою та послідовною є практика Верховного Суду, відповідно до якої у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, зокрема і самостійно визначеного платником податку, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше.

Щоб певну суму назвати податковим боргом, така сума повинна бути безперечно доведена до боржника, про наявність суми несплаченого податку платник податків повинен бути повідомлений. Податковий орган, звертаючись до суду з позовом про стягнення податкового боргу, повинен провести узгодження суми боргу, оскільки податковим боргом визначається сума узгодженого грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.09.2025 по справі № 400/7174/21.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до розрахунку пені по транспортному податку з фізичних осіб, який додано до позовної заяви, сума 15 680,54 грн пені нарахована борг минулих років (ст. 129 ПК України з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)) невизначений документ N AUTOPEN17 з 14.03.2016 по 21.12.2021 на невизначений документ № б.н. від 25.08.2015. Також, з таблиці розрахунку вбачається, що номер документа – 985, дата – 21.12.2021, сума – 25000 грн. Вказано, що сума податкового боргу, на який проведено розрахунок пені – 45 833,33 грн, період – з 14.03.2016 по 21.12.2021.

За змістом позову, який окрім цитування норм ПК України, посилань на дату виникнення податкового боргу – 21.12.2021, суму пені (15680,54 грн), адреси відповідача, дат направлення та вручення податкової вимоги від 05.01.2016 за № 78-23 та наявності реєстрації за ОСОБА_1 з 28.03.2017 автомобіля AUDI Q 2017 року випуску, з об`ємом двигуна 3,0 м.куб, не викладено жодних обставин узгодження грошового зобов`язання з транспортного податку, які передували прийняттю такої вимоги, та дозволяли встановити, на який саме транспортний засіб, власником якого був позивач у 2015 році нараховано спірну суму пені.

Контролюючий орган вказує, що відповідно до пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 20 833,33 грн за кожний легковий автомобіль, однак, вказана норма ПК України, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на дату звернення до суду з цим позовом містила ставку податку у розмірі 25 000 грн.

В який спосіб та за який період визначена сума 20 833,33 грн позивач не зазначає, як і не пояснює підстав застосування ним неіснуючої редакції пункту 267.4 статті 267 ПК України.

Надана до матеріалів справи інтегрована картка платника податків - ОСОБА_1 містить відомості, починаючи з 31.12.2020, за якими недоїмка станом на 30.11.2021 складала 45833,33 грн, що в будь-якому разі не дає суду можливості встановити обставини нарахування пені за період з 14.03.2016 по 30.12.2020.

Крім того, навіть з відображеного у картці за період з 31.12.2020 по 21.12.2021, також не вбачається достатніх даних, які б дозволяли суду перевірити правильність нарахування пені за цей час.

Відповідно до наданого на виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025 розрахунку пені, податковий борг зі сплати пені у загальній сумі 15680,54 грн нараховано ГУ ДПС у Кіровоградській області за період з 14.06.2016 по 21.12.2021.

Правила нарахування пені визначені положеннями статті 129 ПК України.

Так, відповідно до пункту 129.1 статті 129 ПК України нарахування пені розпочинається:

129.1.1. при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов`язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов`язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов`язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом;

129.1.2. при нарахуванні контролюючим органом за результатами перевірки податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, у разі виявлення його заниження - на суму такого заниження, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

129.1.3. при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.

129.1.4. при виявленні контролюючим органом за результатами перевірки заниження податковим агентом податкового зобов`язання при нарахуванні (виплаті) оподатковуваного доходу на користь нерезидентів або інших платників податків та/або несвоєчасної сплати, несплати (неперерахування) податковим агентом утриманих (нарахованих) податків до або під час виплати оподатковуваного доходу на користь нерезидента або іншого платника податків - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податковим агентом суми податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом;

129.1.5. у випадку несвоєчасного повернення надміру/помилково сплачених платежів, а також несвоєчасного відшкодування сум податку на додану вартість - починаючи з першого дня, наступного за останнім днем граничного строку повернення таких коштів.

Водночас, дослідивши долучений до матеріалів справи розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що контролюючим органом взагалі не зазначено конкретний підпункт пункту 129.1 статті 129 ПК України), який слугував підставою для її нарахування.

До того ж, у вказаному розрахунку контролюючим органом вказано лише період розрахунку, кількість днів та облікову ставку НБУ, без конкретизації суми податкового боргу, на який нарахована пеня, що не може вважатись обґрунтованим.

Загальне посилання контролюючого органу на статтю 129 ПК України, як на підставу для нарахування пені з вказівкою на невизначений документ без номеру від 25.08.2015, з огляду на те, що за змістом статті 129 ПК України нарахування пені може відбуватися за різними правилами, які передбачені підпунктами 129.1.1, 129.1.2, 129.1.3, 129.1.4 та 129.1.5 цієї норми права, колегія суддів вважає невмотивованим, довільним та відповідно таким, що виключає правомірність такого нарахування.

Крім того, взаємовиключними є дані змісту позову та розрахунку пені. Так, у позові зазначається, що нарахування пені у розмірі 15680,54 грн пов`язано зі ставкою податку у розмірі 20 833,33 грн, а у розрахунку (а. с. 8) з сумою 25 000 грн, а 20 833,33 грн вказана як сума недоїмки.

З наданого на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025 по даній справі копії корінця податкового повідомлення-рішення № 9200-1123-2017 від 31.10.2019 вбачається визначення суми грошового зобов`язання з транспортного податку за податковий період 2017 рік у розмірі 20833, 33 грн, що жодним чином неможливо пов`язати з несплатою нарахованого транспортного податку 25.08.2015, про яку йде посилання у відповіді на позов.

Так, у вказаній заяві позивача по суті справи повідомлено, що станом на 05.01.2016 (дата формування податкової вимоги № 77-23) рахувався податковий борг по транспортному податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн, який виник 14.12.2015, за рахунок несплати нарахованого транспортного податку 25.08.2015.

Разом з цим, з наданих контролюючим органом документів неможливо встановити ані факт вручення відповідачу податкового повідомлення рішення про визначення зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік (несплата якого мала наслідком нарахування спірної пені), ані надсилання такого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів зауважує, що контролюючим органом взагалі не надано будь-яких пояснень чи відомостей з приводу надсилання податкового повідомлення-рішення про визначення ОСОБА_1 грошового зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік, що виник 14.12.2015, за рахунок несплати нарахованого транспортного податку 25.08.2015, а відтак, не доведено факт узгодженості такого зобов`язання та взагалі його існування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність суперечностей у наданих позивачем до матеріалів справи заявах по суті та інших документах, які унеможливлюють підтвердження правомірності нарахування пені у розмірі 15680,54 грн.

Відповідно до частин 1, 4 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Всупереч наведеному, контролюючим органом під час апеляційного перегляду не доведено правомірність нарахування ОСОБА_1 пені у розмірі 15680,54 грн.

За таких обставин, враховуючи ненадання відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій обґрунтованого розрахунку пені, який би беззаперечно підтверджував правомірність заявленої суми пені до стягнення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення зі ОСОБА_1 податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб в сумі 15680,54 грн, що має наслідком прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи те, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини по справі, неправильно застосував норми матеріального права, що в свою чергу, призвело до помилкових висновків, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі №340/2946/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 КАС України).

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).

Відповідно до наявної в матеріалах справи платіжної інструкції № 169, відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3634,50 грн.

Враховуючи, що в цій справі судом апеляційної інстанції задоволено вимоги апеляційної скарги у повному обсязі, з огляду на положення частини 6 статті 139 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність здійснення розподілу судових витрат в частині сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі № 340/2946/25 шляхом з стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 3634,50 грн.

Щодо вимог в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з ГУ ДПС у Кіровоградській області, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

За визначенням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).

Відповідно до частин 3 та 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина статті 134 КАС України).

Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи та витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат в суді першої та апеляційної інстанції представником відповідача до матеріалів справи додано: договір № 09/25 про надання правничої допомоги від 13.06.2025, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер про надання правової допомоги, розрахунки вартості надання послуг, квитанції, акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт (послуг) з правничої (правової) допомоги за договором № 09/25 від 13.06.2025 про надання правничої допомоги.

Дослідивши вказані документи, колегією суддів встановлено, що між адвокатом Горячко Оленою Борисівною та ОСОБА_1 укладено договір № 09/25 про надання правничої допомоги від 13.06.2025, за пунктом 1.1 якого адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в загальних, адміністративних та господарських судах усіх інстанцій, зокрема, у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, у тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб, в органах державної влади, державної виконавчої служби, приватних виконавців, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із пунктами 3.1 та 4.1 договору № 09/25 про надання правничої допомоги від 13.06.2025 за правову допомогу, передбачену в пункті 1.1, 1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, що визначається додатками до цього договору.

Розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.

За змістом розрахунків вартості надання послуг, сторонами узгоджено наступну вартість послуг:

- підготовка і подача до Харківського окружного адміністративного суду відзиву та заперечення на відповідь до позовної заяви загальною вартістю 7 годин (420 хвилин) – 10000 грн;

- підготовка і подача апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 до Другого апеляційного адміністративного суду загальною тривалістю 4 години (240 хвилин) – 5000 грн.

Відповідно до акту № 1 приймання-передачі виконаних робіт (послуг) з правничої (правової) допомоги за договором № 09/25 від 13.06.2025 про надання правничої допомоги адвокатом виконано наступні роботи:

- підготовка і подача до Харківського окружного адміністративного суду відзиву та заперечення на відповідь до позовної заяви загальною вартістю 7 годин (420 хвилин) – 10000 грн;

- підготовка і подача апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 до Другого апеляційного адміністративного суду загальною тривалістю 4 години (240 хвилин) – 5000 грн.

На підтвердження факту здійснення оплати за правову допомогу до матеріалів справи долучено квитанції.

Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду апеляційної інстанції з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що має бути сплачена позивачем.

Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, що представником позивача у суді першої інстанції складено відзив на позовну заяву та заперечення, а до суду апеляційної інстанції складено апеляційну скаргу.

Надаючи оцінку обґрунтованості розміру правової допомоги понесеної у суді першої інстанції, колегія суддів виходить із такого.

Дослідивши відзив на позовну заяву та заперечення, колегія суддів встановила, що вказані документи є незначними за обсягом (відзив – 9 сторінок, заперечення – 5 сторінок), не містять будь-яких посилань на актуальну судову практику, а тому визначений представником відповідача розмір правової допомоги за складення таких документів у загальному розмірі 10000 грн є завищеним та непропорційним до ціни позову (15680,54 грн), що є підставою для його зменшення до 5000 грн.

Щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.

Так, представником відповідача складено апеляційну скаргу, дослідивши зміст якої судом апеляційної інстанції встановлено, що остання є незначною за обсягом (9 сторінок) та майже повністю дублює доводи, викладені у відзиві на позовну заяву; крім того, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з інших мотивів та підстав, ніж було викладено в апеляційній скарзі, а відтак, заявлені до відшкодування витрати у апеляційній інстанції вартістю 5000 грн підлягають зменшення до 2500 грн.

Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених відповідачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на ступень складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також прийняття судом апеляційної інстанції рішення про задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що співмірною та пропорційною сумою відшкодування таких витрат у судах першої та другої інстанцій за рахунок бюджетних асигнувань позивача є 7500 грн.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі №340/2946/25 – скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Головного управління ДПС у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (Кіровоградська область, м. Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, будинок, 55, 25006, код ЄДРПОУ 43995486) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3634,50 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (Кіровоградська область, м. Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, будинок, 55, 25006, код ЄДРПОУ 43995486) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у загальному розмірі 7500 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено та підписано 29.01.2026 року