Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №480/3978/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 р. Справа № 480/3978/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета) від 29.10.2025 по справі № 480/3978/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 11.04.2025 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Закону № 987-VIII. Зазначає, що стаття 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону № 987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Вважає, що має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.12.1993.

Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Сумській області та з 06.11.2010 отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Позивачка звернулась до територіального управління ПФУ в Сумській області із заявою від 21.02.2025 про перерахунок пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 28.02.2025 № 959170162672 позивачці відмовлено у перерахунку пенсії та зазначено, що відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 з 25.09.2015 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки, м.Шостка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії щодо встановлення доплати згідно з абзацом 1 статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік”.

У подальшому, позивачка 11.04.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою, у якій просили здійснити перерахунок пенсії, а саме нарахувати доплату до чорнобильської пенсії, так як позивачка постійно проживає у с.Богданівка Сумської області.

Відповідач листом від 09.05.2025 № 1800-0202-8/19780 відмовив позивачці у перерахунку пенсії та зазначив, що за електронною базою даних про одержувачів пенсій у Сумській області, позивачка перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Сумській області, як одержувач пенсії за віком, обчисленої за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Разом із тим, згідно із Законом України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофі" є особою, постраждалою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії. За результатами звірки відомостей про постійне місце проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, наявними у електронній пенсійній справі, із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру, відсутні підстави для встановлення позивачці доплати відповідно до ст. 45 Закону № 4059-IX.

Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що після 01.01.1993 позивачка змінила місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення (в період з 25.09.2015 по 07.04.2025 позивачка проживала за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення) та в подальшому повернулася на постійне місце проживання до цих зон (з 07.04.2025 зареєстрована АДРЕСА_2 ), а тому доплату за проживання в таких зонах правомірно не було встановлено відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 (далі по тексту - Закон № 796-ХІІ).

Частина 1 ст. 39 цього Закону (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) передбачала виплату громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення доплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Право на таку ж доплату закріплювали положення частини 2 цієї ж правової норми для непрацюючих пенсіонерів, які проживають у такій зоні.

28.12.2014 прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі по тексту - Закон України №76-VІІІ), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і включив до Закону України № 796-ХІІ статтю 39, яка передбачає виплату доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження та у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України № 76-VІІІ.

Конституційний Суд України у названому рішенні указав, що обмеження чи скасування Законом України № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина 2), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону України № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом України № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України № 796-ХІІ вказане рішення не містить.

За результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону України № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону України № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом України № 987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону України № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта статті 39 Закону України № 796-ХІІ до внесення змін Законом України № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право громадян на отримання підвищення до пенсії як непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону України № 796-ХІІ.

Разом з тим, 01.01.2025 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024 року № 4059-IX (далі по тексту - Закон № 4059-IX).

Відповідно до ст. 45 Закону № 4059-IX у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України доручено забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Також, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Відтак, з набранням чинності Законом № 4059-IX змінено правове регулювання правовідносин, які були унормовані статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.

За матеріалами справи, згідно з листом Управління державної міграційної служби в Сумській області від 15.10.2025 № 5901.4-4515/59.1-25 в Єдиному державному демографічному реєстрі та ВІС ДМС наявна інформація про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01.01.1980 до 07.04.2025, а саме:

- 06.09.1980 - 05.07.2005 - АДРЕСА_2 ;

- 05.07.2005 - 22.09.2015 - АДРЕСА_3 ;

- 25.09.2015 - 07.04.2025 - АДРЕСА_4 .

За обліками УДМС у Сумській області, 28.08.2024 гр. ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , виданим Шосткинським відділом УДМС України в Сумській області, у зв`язку з непридатністю для подальшого використання попереднього паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 31.05.2002 Шосткинським МРВ УМВС України в Сумській області. Для обміну гр. ОСОБА_1 надала оригінал паспорта громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_3 , який було скановано із застосуванням засобів ЄДДР до заяви-анкети. На підставі підпункту 3 п.108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 внесено і ІП «Недійсні документи» ЄІАС УМП 16.08.2024 та знищено Шосткинським відділом УДМС у Сумській області згідно з актом № 08 від 06.09.2024.

Позивачкою також надано до матеріалів справи відомості з Реєстру територіальної громади про місце проживання, в якому зазначено, що позивачка була зареєстрована та проживала:

- 06.09.1980 - 05.07.2005 - АДРЕСА_2 ;

- 05.07.2005 - 22.09.2015 - АДРЕСА_3 ;

- 25.09.2015 - 07.04.2025 - АДРЕСА_4 ;

- з 07.04.2025 по теперішній час АДРЕСА_2 .

Колегія суддів враховує, що село Богданівка Шосткинського району Сумської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106.

Однак, колегія суддів зауважує, що м. Шостка Сумської області, яке зазначено місцем проживання позивачки за період з 25.09.2015 по 07.04.2025, не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106.

Отже, матеріалами справи підтверджується зміна позивачкою місця проживання у період після 1 січня 1993 року, що обумовлює висновок про відсутність права на доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки зміна правового регулювання у даному випадку відбулась у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Вказаний Закон є нормативно-правовим актом, який є обов`язковим для застосування пенсійними органами під час здійснення перерахунку та виплати пенсій, є чинним та неконституційним не визнавався.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивачки, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 по справі № 480/3978/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко