Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №620/1567/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року Чернігів Справа № 620/1567/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення на посаді старшого стрільця-оператора 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 з дня звільнення з займаної посади, не поновлення виплати належного грошового забезпечення у повному обсязі з 01.11.2023, не звільнення на підставі свідоцтва про хворобу №107 госпітальної військово-лікарської комісії, затвердженого головою Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України 03.02.2024;

зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді, поновити виплату належного грошового забезпечення у повному обсязі з 01.11.2023, звільнити на підставі свідоцтва про хворобу №107 госпітальної військово-лікарської комісії, затвердженого головою Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України 03.02.2024.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідачем службове розслідування було проведено поверхнево, не було враховувано причини та обставин відсутності Позивача за місцем несення служби, і саме Відповідач був ініціатором відкриття вищевказаного кримінального провадження, а відтак, саме відповідні посадові та службові особи Відповідача після отримання інформації про закриття кримінального провадження, мали вжити належних заходів щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), натомість Відповідачем жодних дій у цьому напрямку не вживалося. Саме через протиправну бездіяльність Відповідача Позивач досі не звільнений з військової служби, хоча є непридатним до військової служби на підставі свідоцтва про хворобу №107.

Суд ухвалою від 05.03.2025 позовну заяву залишив без руху. В подальшому, суд ухвалою від 25.03.2025 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду від 02.04.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі. Також, ухвалою суду від 28.11.2025 виключено зі складу учасників справи третю особу - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві.

В межах встановленого судом строку, відповідач відзив на позов не подав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця-оператора 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону.

У період з 16.10.2023 по 01.11.2023 позивачу була надана відпустка, після якої останній був зобов`язаний прибути до ВЧ НОМЕР_1 02.11.2023, про що зазначено у відпускному квитку від 15.10.2023 №3992 (а.с.18).

Також, як слідує з вказаного відпускного квитка, позивач 18.10.2023 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 та вибув з нього 02.11.2023, про що у відпускному квитку містяться відповідні відмітки (а.с.18 на звороті).

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2023 №312 позивач вважається таким, що самовільно залишив частину з 02.11.2023 та за даним фактом призначене службове розслідування за результатами якого, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.11.2023 №5078 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Зазначеним наказом від 10.11.2023 №5078 «Про підсумки проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 », на основі матеріалів службового розслідування встановлено, що позивач з 02.11.2023 відсутній у розташуванні 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 та перебуває за його межами. Даним вчинком позивач порушив вимоги статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.11, 14, 16, 30, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.497 КК України.

Пунктом 2 вказаного наказу позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді накладення стягнення «сувора догана». Також, п.3 вирішено не виплачувати позивачу премію за листопад 2023 року та не включати позивача до наказу про виплату додаткової винагороди за листопад 2023 року.

Копії матеріалів службового розслідування вирішено скерувати до Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у період перебування у відпустці позивач звернувся до Комунального некомерційного підприємства «Новгород-Сіверський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області. В результаті огляду позивача 26.10.2023 сімейним лікарем поставлено позивачу діагноз – Гостра інфекція верхніх дихальних шляхів, що підтверджується відповідною медичною документацією та випискою із медичної карти амбулаторного хворого (а.с.19, 20).

В подальшому, 24.11.2023 позивач повторно звернувся до Комунального некомерційного підприємства «Новгород-Сіверський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області (а.с.21) та був поміщений в інфекційне відділення КНП «Новгород-Сіверська ЦМЛ», в якому знаходився у період з 24.11.2023 по 13.12.2023, що підтверджується випискою-епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №4264(23) (а.с.22-24) та довідкою №261 про тимчасову непрацездатність.

У період з 13.12.2023 по 16.12.2023 позивач перебував на лікуванні у ВЧ НОМЕР_4 , що підтверджується Перевідним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №5623 та консультативним висновком від 14.12.2023 (а.с.25, 26), які направлені на адресу командира ВЧ НОМЕР_1 16.12.2023 за №5438.

Також, у період з 16.12.2023 по 01.02.2024 позивач перебував на лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь», що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого №16786 (а.с.29).

У подальшому, позивачем було отримано свідоцтво про хворобу №107 госпітальної військово-лікарської комісії, затверджене головою Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України 03.02.2024, яким на підставі ст. 5-а, гр. 11 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві, що є додатком 1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (пункт 1.2 глави 1 розділу II), затвердженою наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

На підставі отриманого свідоцтва про хворобу, позивач 08.02.2024 звернувся з рапортом до командира ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його зі служби за станом здоров`я.

При цьому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2024 №71, позивачу призупинено військову службу та виключено його зі списків особового складу частини з 11.03.2024.

За результатами розгляду направлених на адресу Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві матеріалів службового розслідування відкрито кримінальне провадження від 21.02.2024 №62024170020000933, в якому 15.05.2024 винесено постанову про його закриття, яку направлено на адресу ВЧ НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 року, який діє на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.

Відповідно до ч.ч.1 - 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, у тому числі, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу проходження військової служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII).

Судом враховується, що сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Згідно із ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно зі ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Частиною 1 статті 40 Закону України №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст.24 Закону України №2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Відповідно до ст.40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.

Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.

Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.

Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез`явлення військовослужбовця зобов`язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.

Суд враховує, що самовільне залишення військової частини це діяння військовослужбовця, який залишає військову частину або місце служби без дозволу командування або не з`являється на службу після відпустки, відрядження чи лікування, за яке передбачена відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Верховний Суд в постанові у справі №813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 16.10.2023 по 01.11.2023 позивачу була надана відпустка, після якої останній був зобов`язаний прибути до ВЧ НОМЕР_1 02.11.2023, про що зазначено у відпускному квитку від 15.10.2023 №3992. Також, як слідує з вказаного відпускного квитка, позивач вибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 02.11.2023, про що у відпускному квитку містяться відповідні відмітки (а.с.18 на звороті). Втім, на службу до військової частини не повернувся.

Як зазначено вище, поважними причинами затримки військовослужбовця, зокрема з відпустки, може бути визнана хвороба, що перешкоджає пересуванню, чи інші обставини, які підтверджені відповідними документами, за умови наявності дозволу командира.

В той же час, матеріалами справи підтверджується наявність причинного зв`язку між підставами відсутності позивача за місцем перебування військової частини виключно у період, починаючи з 24.11.2023. Проте, документи, які можуть підтвердити поважність відсутності на службі у період 02.11.2023 до 24.11.2023 суду не надані. Такі документи не надані і відповідачу. Також в матеріалах відсутні докази повідомлення позивачем командира про причини нез`явлення на службу у вказаний вище період.

А отже, з огляду на вказане та враховуючи обов`язок відповідача з`явитися на службі 02.11.2023, посилання позивача на те, що відповідачем службове розслідування було проведено поверхнево та не було враховувано причини та обставин відсутності позивача за місцем несення служби на увагу не заслуговують, а тому висновок відповідача, що відображений у наказі від 10.11.2023 №5078 про самовільне залишення військової частини та не з`явлення його на службі без належних на те підстав, а також позбавлення його частини грошового забезпечення є правомірним.

Крім того, зазначений наказ не є предметом даного спору та на момент розгляду справи є чинним та ніким і нічим не скасований. При цьому, подальше проходження позивачем лікування та отримання ним висновку про непридатність до проходження військової служби з подальшим виключенням з військового обліку факту вчинення ним дисциплінарного проступку не спростовує.

Не спростовує зазначеного факту і винесення 15.05.2024 ухвали про закриття кримінального провадження від 21.02.2024 №62024170020000933 у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності не може свідчити про відсутність в діях військовослужбовця складу дисциплінарного проступку.

Щодо виплати позивачу грошового забезпечення з 01.11.2023, суд зазначає про таке.

Відповідно до п.15 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Враховуючи що позивач з 02.11.2023 вважається таким, що самовільно залишив військову частину та на службу до військової частини не повертався, підстави для виплати йому грошового забезпечення з 01.11.2023 об`єктивно відсутні.

Щодо посилань позивача на те, що за весь час безпідставного призупинення військової служби військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове забезпечення та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення, суд звертає увагу, що під поняттям «безпідставне призупинення» слід вважати призупинення військової служби без законних на те підстав.

В той же час, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені на підставі чинного наказу від 10.11.2023 №5078, який ніким та нічим не скасований, а тому призупинення позивачу військової служби не можна вважати «безпідставним» за встановлених обставин ненадання позивачем будь-яких документів, які можуть підтвердити поважність відсутності на службі у період 02.11.2023 до 24.11.2023.

Враховуючи наведене суд вважає, що у відповідача були наявні законні підстави для звільнення позивача з займаної посади, припинення нарахування йому грошового забезпечення та призупинення військової служби, а тому у задоволенні вимог позивача в цій частині слід відмовити.

Щодо звільнення позивача з військової служби на підставі свідоцтва про хворобу №107 госпітальної військово-лікарської комісії, затвердженого головою Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України 03.02.2024, судом встановлено, що позивач 08.02.2024 звернувся з відповідним рапортом до командира ВЧ НОМЕР_1 .

Втім, вказаний рапорт відповідачем не розглянутий, доказів на спростування вказаних обставин суду не надано.

Відповідно до абз. 2 п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно із п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Чинним законодавством України не передбачений термін розгляду рапорта. При цьому, відповідно до ст.115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно з ст.20 Закону Украі?ни «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня і?хнього надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня і?х отримання.

Таким чином, щодо термінів розгляду рапорту слід керуватись 15-денним або місячним (максимум) строком згідно з зазначеним вище законом.

За приписами ст.117 Дисциплінарного статуту пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

А отже, враховуючи, що рапорт позивача станом на момент розгляду справи в суді не розглянутий, позивачу не надано відповідь по суті порушених в ньому питань, позовні вимоги мають бути задоволені шляхом визнання протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 08.02.2024 та зобов`язання командира Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 08.02.2024 та надати обгрунтовану відповідь.

З огляду на викладене, позов належить задовольнити частково.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 132, 134,139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 08.02.2024.

Зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.02.2024 про звільнення зі служби та надати обгрунтовану відповідь.

В решті позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Повне рішення суду складено 30.01.2026.

Суддя Л.О. Житняк