Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №520/23782/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року Справа № 520/23782/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить (з урахуванням уточнених вимог): - визнати протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.06.2025 № 203040022322 у врахуванні пільгового стажу ОСОБА_1 по списку 1 згідно ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”; - зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії та зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 по списку 1 згідно з ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” періоди роботи згідно записів трудової книжки Серії НОМЕР_1 з 16.09.1994 по 31.07.2003; з 01.08.2003 по 31.12.2005 атестація робочого місця відбувалась на підставі наказу № 646 від 01.06.2004; з 01.01.2005 по 31.08.2020, атестація робочого місця відбувалась на підставі наказу №1080 від 16.06.2006, № 1218 від 04.06.2010, № 1778 від 16.06.2011, №885 від 11.05.2016; - зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахування пільгового стажу з 16.06.2025 з моментом подачі заяви про перерахунок пенсії з урахування стажу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, отримує пенсію по інвалідності. До страхового стажу не враховано вищевказані період роботи за пільговими умовами виходу на пенсію по списку №1. Зазначений вище страховий стаж передбачений трудовою книжкою Серії НОМЕР_1 . 16.06.2025 року звернувся з заявою про перерахунок пенсії шляхом врахування пільгового стажу по списку 1 згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.06.2025 року № 203040022322 було відмовлено в перерахунку пенсії по заяві № 8590 від 16.06.2025 року, у зв`язку із ненаданням уточнюючої довідки у відповідності зі Списками, затвердженими КМУ на підставі первинних документів. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.1992 №442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41 (далі - Методичні рекомендації). Необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Зазначена інформація підтверджується відомостями з трудової книжки Серії НОМЕР_1 . При цьому, стаж пільгової роботи підтверджується результатами атестації робочих місць за умовами праці після 22.08.1992 року. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. Разом з тим, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. ОСОБА_1 з 01.09.1994 р по 28.06.1998 р. навчався у Лисичанському гірничому технікумі, згідно диплому НОМЕР_2 від 28.06.1998 року. Зазначений період також підтверджується записом в трудовій книжці Серії НОМЕР_1 . Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовив у врахуванні зазначеного періоду, оскільки перша сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою. Згідно отриманої довідки про періоди навчання у Лисичанському гірничому технікумі на підставі поданої заяви зазначені періоди навчання було зараховано до страхового стажу. Проте перерахунок пенсійних виплат за попередній період, які були недоотримані з провини Пенсійного фонду проведено не було. Просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів щодо підтвердження вищевказаного оспорюваного періоду роботи, а відтак в перерахунку пенсії позивача по заяві № 8590 від 16.06.2025 відмовлено.

Позивачем подано до суд відповідь на відзив, який містить пояснення, що аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві.

Ухвалою суду від 10.09.2025 адміністративний позов залишено безе руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.

Ухвалою суду від 29.09.2025 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 09.01.2026 виплавлено описку у змісті ухвали суду від 29.09.2025.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Суд установив, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про перерахунок пенсії по інвалідності.

Відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії був визначений структурний підрозділ - головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.

Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві за результатом розгляду заяви позивача прийняло рішення від 24.06.2025 № 203040022322. В оспорюваному рішенні вказано наступне. До управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова 16.06.2025 звернувся гр. ОСОБА_1 із заявою № 8590, щодо зміни стажу до 01.01.2004 та врахування пільгового стажу по списку 1 згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон). Відповідно до пункту 20 Порядку призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій. Таким чином період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи визначає підприємство шляхом надання оформленої належним чином уточнюючої довідки у відповідності зі Списками, затверджуваними Кабінетом Міністрів України на підставі первинних документів за час роботи особи на відповідному підприємстві. Атестація робочого місяця обов`язково потрібна для зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 21.08.1992, як передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442. Період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи визначає підприємство шляхом надання оформленої належним чином уточнюючої довідки у відповідності зі Списками, затверджуваними Кабінетом Міністрів України на підставі первинних документів за час роботи особи на відповідному підприємстві. Враховуючи вищезазначене, оскільки заявником не надано пільгової довідки, у перерахунку пенсії відмовлено.

Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників; у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 17 указаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці, при цьому за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання, підтвердження трудового стажу може здійснюватися органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За правилами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується сторонами, що записи трудової книжки позивача містять відомості про роботу позивача за періоди: з 16.09.1999 до 31.07.2003, з 01.08.2003 до 31.12.2005, з 01.01.2006 до 31.08.2020 за посадою, що підтверджує право працівника на врахування відповідного пільгового стажу роботи для призначення пенсії за Списком №1.

Отже трудова книжка позивача містить в собі записи - відомості щодо характеру роботи позивача.

З огляду на викладене суд прийшов висновку, що відсутність у позивача уточнюючої довідки про характер роботи та характеристики виконуваної роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки не спростовує наявності у працівника відповідного пільгового стажу роботи.

З приводу атестацій робочих місць, суд вказує наступне.

Із відомостей трудової книжки суд установив наступне: записи № 5 та №6 містяться відомості про те, що робоче місце атестовано, що дає право на пільгову пенсію (наказ від 12.09.21995 №561 та від 06.07.2001 № 375; робоче місце атестовано за списком №1, підтверджено право на отримання пільгової пенсії (наказ від 01.06.2004 №646); робоче місце атестовано за списком №1, підтверджено право на отримання пільгової пенсії (наказ від 16.06.2006 №1080); робоче місце атестовано за списком №1, підтверджено право на отримання пільгової пенсії (наказ від 04.06.2010 №1218); робоче місце атестовано за списком №1, підтверджено право на отримання пільгової пенсії (наказ від 16.06.2011 № 1778); робоче місце атестовано за списком №1, не підтверджено право на отримання пільгової пенсії (наказ від 11.05.2016 №885).

Відповідно до даних індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача за період з 1999 року до 2016 року вказано відомості по спеціальному стажу, код підстави для обліку спецстажу ЗП3013А1.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442, та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Відповідно пункту 4.2 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005383, зареєстр. у Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731) результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умові характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Під час розгляду справи, судом прийнято до уваги роз`яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 №205, згідно з якого в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв`язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об`єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Виходячи з наведеного, суд приходить висновку, що атестація має проводитися у передбачені для цього строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 21.08.2018 (адміністративне провадження К/9901/20098/18, справа №352/547/16-а) та постанові від 10.07.2018 (справа №227/545/17, адміністративне провадження №К/9901/22421/18) вказуючи, що атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Постановами Правління ПФУ №26-1 від 05.11.2009 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування органам ПФУ» і №22-2 від 08.10.2010 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», були затверджені «Довідники кодів підстав для обліку стажу окремими категоріям осіб відповідно до законодавства.

Код підстав для обліку спецстажу за №ЗП3013А1 - працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1.

З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що оскільки факт перебування позивача на посад та виконання ним робіт, що містяться у Списку № 1 повний робочий день, а також зайнятість позивача за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яка полягає в наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці, а відтак відповідач безпідставно відмовив відповідачу у зарахуванні спірних періодів (з 16.09.1999 до 31.07.2003, з 01.08.2003 до 31.12.2005, з 01.01.2006 до 31.08.2020) до пільгового трудового стажу позивача.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Також, згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Крім того, згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідачем-1 не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших документах позивача для призначення пенсії.

Тобто, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для з`ясування обставин наявності у позивача стажу.

Враховуючи наведене вище суд прийшов до переконання про те, що дії відповідача у не врахуванні спірних періодів роботи до пільгового страхового стажу позивача, слід визнати противними, а відтак рішення головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 24.06.2025 № 203040022322, яким відмовлено в перерахунку пенсії позивача необхідно скасувати.

З метою ефективного способу захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати позивача до пільгового стажу за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а саме: період роботи з 16.09.1999 до 31.07.2003, з 01.08.2003 до 31.12.2005, з 01.01.2006 до 31.08.2020.

Щодо частини позовних вимог про зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 16.09.1994 суд відмічає, що ані трудова книжка, ані інші докази, які містяться у матеріалах справи та яким суд надав оцінку як окремо кожному, так і в сукупності між собою, не установлено, що позивач з 16.09.1994 року обіймав посаду та виконував роботу, що дає право зарахування такого до пільгового стажу, а тому у частині позовних вимог за період з 16.09.1994 до 15.09.1999 слід відмовити.

Щодо доводів позивача про непроведення перерахунку пенсії з урахування періоду навчання позивача, однак позовні вимог з цього питання не заявлено, суд прийшов наступного.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Крім того, згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд установив, трудова книжка позивача містить відомості про навчання позивача за період з 01.09.1994 до 28.06.1998.

Відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці відносно навчання позивача, однак відмовив у його зарахування у зв`язку із відсутністю засвідчення першої сторінки трудової книжки печаткою підприємства та відсутня дата видачі диплому.

Обставини навчання позивача в подальшому підтверджено довідкою навчального закладу, яка направлення до пенсійного органу, про що стверджує позивач у уточненій позовній заяві.

Позивач наводить аргументи про те, що вищевказана довідка направлена до пенсійного органу та період навчання зараховано до страхового стажу позивача, однак перерахунок пенсії не був проведений.

Щодо можливості виходу за межі позовних вимог відносно доводів позивача про перерахунок пенсії позивача з урахування періоду навчання, суд прийшов наступного.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій та рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №640/27731/21, від 08.05.2024 року у справі №400/4562/19, від 27.02.2024 року у справі №1740/2487/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Таким чином, суд може та навіть зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо можливості суду вийти за межі позовних вимог, то у цій справі суд не установив такої можливості, адже спосіб захисту порушеного права позивача пов`язано не з ефективністю захисту, у межах пред`явлених позовних вимог, а з неналежно обраним позивачем способом захисту, що унеможливлює вийти за межі позовних вимог щодо перерахунку пенсії позивача з урахуванням періоду навчання, ураховуючи, що такий період зараховано пенсійним органом, а отже вчинено індивідуальну дію, яка потягла для суб`єкта владних повноважень відповідні правові наслідки, а саме перерахунок пенсії позивачу у зв`язку із цим, які не пред`явлені у цій справі.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки позивачем виконано всі умови, визначені законом для підтвердження стажу, прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Щодо дати з якої позивач просить здійснити перерахунок пенсії.

16.06.2025 позивач звернулась із заявою про перерахунок пенсії у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано за № 8590.

Враховуючи вищенаведене, суд установив, що позивач набула права на перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 16.06.2025, оскільки звернулась із заявою до пенсійного органу про перерахунок пенсії.

Враховуючи вищевикладене та те, що заява позивача про перерахунок пенсії була розглянута відповідачем та саме зазначеним органом прийнято оскаржуване рішення, а відтак суд зазначає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок пенсії позивача з 16.06.2025, відповідно до поданої заяви від 16.06.2025 № 8590, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи позивача, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.06.2025 № 203040022322 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 16.06.2025, згідно з поданої ним заяви від 16.06.2025 №8590, зарахувавши ОСОБА_1 до пільгового стажу за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, період роботи, а саме: з 16.09.1999 до 31.07.2003, з 01.08.2003 до 31.12.2005, з 01.01.2006 до 31.08.2020.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , фактичне місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок №16, код ЄДРПОУ 42098368.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 30.01.2026.

Суддя М. І. Садова