Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №160/32129/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 рокуСправа №160/32129/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 06.11.2025 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 року по 05.11.2025 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 року по 05.11.2025 року включно у сумі 276 241 гривня 01 копійка.

В обґрунтування позовних вимог позивачем заявлено наступне. 06.11.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року у загальній сумі 119 082,93 грн., що підтверджується банківською випискою. Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 03.06.2020 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 06.11.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 04.06.2020 року по 05.11.2025 року. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, бездіяльність відповідача є протиправною.

27.11.2025 року від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де і перебував на всіх видах забезпечення, відповідно наказу від 03 червня 2020 року № 161 позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільненні позивача з військової служби, військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено індексації грошового забезпечення, що стало предметом судового спору та розгляду по справі № 160/23084/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі № 160/23084/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 – задоволено частково. Визнано протиправні дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 гривень за період з 01.03.2018 по 03.06.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 керівництвом військової частини було подано апеляційну скаргу до Третього апеляційного адміністративного суду. 26 травня 2022 року за справою № 160/23084/21 Третім апеляційним адміністративним судом було винесено постанову про нове рішення по справі, а саме: Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 в адміністративній справі №160/23084/21 скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 18.11.2017 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 18.11.2017 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року. Зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2017 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 18.11.2017 р. по 28.02.2018 р. – січень 2008 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078. Рішення суду у справі №160/23084/21 було виконано шляхом зарахування на рахунок позивача індексації грошового забезпечення у сумі 14197,88 грн. Не погоджуючись із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у справі №160/16263/22, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12 2023 року у справі №160/16263/22 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 03.06.2020 включно. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.06.2020 включно. 14.04.2023 року відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі №160/16263/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно у сумі 54,99 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів). Не погоджуючись із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року ОСОБА_1 знову звернувся до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць у загальній сумі 120 896 (сто двадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень 38 копійок за період з 01.03.2018 по 03.06.2020 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. 06.11.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року у загальній сумі 119 082,93 грн. Разом з тим, отримана сума індексації доходів громадян на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 року у справі №160/15057/23 – 119 082,93 грн. Дата виплати по рішенню суми – 06.11.2025 року. Затримано розрахунок при звільненні з 04.06.20 року по 05.11.25 року – 1981 день. Дата звільнення з військової частини – 03.06.2020 року. При цьому, період затримки виплати належних позивачу сум при звільнені з військової служби складає - 1981 календарних днів та обраховується з першого дня після його остаточного звільнення з посади (04.06.2020 року) до дня остаточного розрахунку, тобто по - 05.11.2025 року включно (останній день затримки перед днем виплати). Оскільки, враховуючи внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців, тобто з 04.06.2020 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 04.12.2020 року (184 дні затримки). Сума грошового забезпечення за квітень 2021 року – 10 417,10 грн. Сума грошового забезпечення за травень 2021 року – 10 417,10 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача – (10417,10 грн + 10417,10 грн) / 61 дні (квітень 2020 року та травень 2020 року) = 341,54 грн. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку виходить, що: Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 119 082,93 грн. (частка індексації грошового забезпечення) / 62843,36 грн. грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 04.06.2020 року по 04.12.2020 року включно (184 дні)) х 100 = 189,49 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 189,49 % становить: 341,54 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 189,49 % / 100 = 647,18 грн.; 647,18 грн. х 184 (днів затримки розрахунку) = 119 081,12 грн. Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності визначаємо, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 119 081,12 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. На думку представника відповідача, слід дійти висновку щодо наявності підстав для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного у відповідності до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Беручи до уваги суму виплат (119 082, 93 грн.) відносно розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (119 081,12 грн.), дату звільнення позивача та період часу, протягом якого ним вчинялися дії стосовно відновлення свого порушеного права на отримання індексації грошового забезпечення та, відповідно, тривалість затримки розрахунку при звільненні, слід дійти висновку про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах принципу розумності, справедливості і співмірності та, відповідно, наявності підстав для зменшення за таких обставин розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку. При розмірі невчасно виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення у загальному розмірі - 119 082, 93 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, на думку позивача складає - 276 241,01 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплаченої суми індексації за судовим рішенням.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.11.2025 року передана судді Пруднику С.В.

12.11.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про середній заробіток із зазначенням середньоденної заробітної плати з квітня 2020 року по травень 2020 року ОСОБА_1 (як без відрахування податків та зборів так і з відрахуванням податків і зборів). Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 11.12.2025 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

В період з 29.12.2025 року по 16.01.2026 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці, а в період з 19.01.2026 року по 23.01.2026 року суддя Прудник С.В. перебував на лікарняному.

30.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить копія посвідчення від 30.11.2018 року (Серія НОМЕР_2 ).

Так, ОСОБА_1 з 18.11.2017 року по 03.06.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

03.06.2020 року позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2020 року №161 звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Проте, при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено у повному розмірі індексацію грошового забезпечення.

У зв`язку з цим позивач 20.07.2021 року звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення у повному розмірі, проте відповіді не надано.

23.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій позивач просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 18.11.2017 по 28.02.2018 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 14 464,86 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 гривень за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно в сумі 120 951,37 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дніпропетровської області від 10.01.2022 року у справі №160/23084/21 адміністративний позов за заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково:

- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року включно;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 гривень за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022 року у справі №160/23084/21 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 в адміністративній справі №160/23084/21 скасовано; прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року - січень 2008;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 18.11.2017 року по 28.02.2018 року - січень 2008 відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

29.09.2022 року відповідачем на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022 року у справі №160/23084/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 18.11.2017 по 28.02.2018 року включно у сумі 14 197,88 грн, з урахуванням утриманого військового збору 1,5%.

Також, 17.10.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 гривень в місяць за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно в сумі 119 137,10 гривень відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дніпропетровської області від 12.12.2022 року у справі №160/16263/22 адміністративний позов заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.03.2023 року у справі №160/16263/22 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року у справі №160/16263/22 - без змін.

14.04.2023 року відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року у справі №160/16263/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно у сумі 54,99 грн., з урахуванням утриманого військового збору 1,5%,

Позивач не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати йому індексації-різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року, звернувся з позовом до суду.

За наслідками розгляду позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 120 896 (сто двадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень 38 копійок за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

24.01.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 через підсистему “Електронний суд” на зазначене рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, яка зареєстрована Третім апеляційним адміністративним судом 27.01.2025 року.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.

06.11.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 03.06.2020 року у загальній сумі 119 082,93 грн., що підтверджується банківською випискою.

Водночас, при виплаті індексації-різниці грошового забезпечення, на думку позивача, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 03.06.2020 року, натомість індексація-різниця грошового забезпечення в розмірі 119 082,93 грн виплачене йому відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 – 06.11.2025 року.

Отже, станом на день звільнення позивача з військової служби відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022 відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі по тексту Закон України № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як установлено судом, позивачу при звільненні 03.06.2020 року відповідачем не було виплачено грошове забезпечення у відповідному розмірі. Належні позивачу суми виплачено 06.11.2025 року.

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте, на час проведення з позивачем повного розрахунку 06.11.2025 року та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.

Отже, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяється на дві частини: до та після 19.07.2022 року, а саме: період з 03.06.2020 року до 18.07.2022 року - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та період з 19.07.2022 року до 06.11.2025 року - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 04.06.2020 року (з дня, наступного після звільнення) до 05.11.2025 року включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 1981 календарних днів.

Позивачу при звільненні та виключенні з 03.06.2020 року не було виплачено грошове забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року у справі №160/15057/23 відповідачем 06.11.2025 року перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти у відповідному розмірі.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами ...але не більш як за шість місяців.

Отже, частина 1 статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій період затримки (прострочення) , установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик нескінченної відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття обмеження максимального строку та досягнення співмірності не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата констатувала, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. .

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Вказані правові висновки також підтримані Верховним Судом у постановах від 30.10.2025 у справі №420/2649/24, від 03.11.2025 у справі №400/4999/24.

За обставин цієї справи суд уважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Як було зазначено вище, позивача виключено із списків особового складу з 03.06.2020 року.

При цьому, остаточний розрахунок із позивачем проведено 06.11.2025 року на виконання рішення суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Зважаючи на те, що відповідачем, всупереч норм чинного законодавства, не здійснено з позивачем повного розрахунку при звільненні, та не доведено відсутності в цьому своєї вини, суд доходить висновку про протиправну бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи те, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2025 року №1033 про доходи позивача за два останні місяці перед звільненням: квітень-травень 2020 року становить 20 521,68 грн.

Кількість календарних днів за квітень-травень 2020 становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 336,42 грн - 20 521,68 грн/61 календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 04.06.2020 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 775 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 260 725,50 грн (336,42 грн х 775 календарних дні).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) до 19.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 62 237,70 грн. (336,42 грн х 185 календарних днів).

Тобто загальний розмір заборгованості відповідача становить 322 963,20 грн (260 725,50 грн. + 62 237,70 грн.).

Судом встановлено, що істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 04.06.2020 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року (6 місяців) складає 45,67% (119 082 грн. (індексація-різниця грошового забезпечення позивача, виплачене з порушенням термінів) / 322 963,20 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача відповідачу слід виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 147 497,29 грн., тобто 45,67% від 322 963,20 грн. (загальна сума заборгованості).

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, ст.117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату індексації-різниці грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021р. у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021р. у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021р. у справі № 380/5499/20.

Крім того, аналогічна правова позиція висловлена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 року у справі № 500/7624/23.

Отже, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 147 497,29 грн. (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів).

У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення та утримання суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 147 497,29 грн (сто сорок сім тисяч чотириста дев`яносто сім гривень 29 коп.) (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник