Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №160/2346/21 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 рокуСправа №160/2346/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Інспекція з питань благоустрою Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, в якій позивачі, з урахуванням заяви від 25.03.2021 року, просять

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою міста» №720 від 23.06.2020 в частині включення до Переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу за порядковим номером 212 та 215 металевих гаражів за адресою: АДРЕСА_1 та в частині пункту 1 цього рішення про зобов`язання власників демонтувати зазначений об`єкт власними силами та привести земельну ділянку до первісного стану.

В обґрунтування позовних вимог позивачами зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є користувачами металевих гаражів, розташованими у районі будинків АДРЕСА_2 , за порядковими номерами №215 та №212, відповідно. Рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою міста» від 23.06.2020 №720 зобов`язано власників металевих гаражів, розташованих у районі будинків АДРЕСА_2 , демонтувати ці гаражі власними силами протягом п`яти днів з дня прийняття рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об`єктів до первісного стану. Позивачі вважають, що вказане рішення прийнято відповідачем всупереч вимог чинного законодавства України, а також таким, що порушує права та законні інтереси позивачів, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуються своїми гаражами, які були встановлені та придбані відповідно до вимог законодавства, яке діяло на той час, тривалий час із дотриманням усіх вимог щодо користування земельними ділянками згідно із вимогами Земельного кодексу України, та використовують земельні ділянки за цільовим призначенням, оскільки ці земельні ділянки виділялись для гаражного кооперативу «Мандрыковская группа Б» і не можуть бути визнані такими, що розташовані на земельній ділянці як незаконно встановлені.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року по справі №160/2346/21 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Інспекція з питань благоустрою Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 року по справі №160/2346/21 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26.05.2025 року по справі №160/2346/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 року скасувати, справу №160/2346/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зазначеній постанові Верховним Судом зазначено, що вирішальне значення для вирішення питання щодо наявності повноважень на прийняття відповідачем рішення щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об`єкти на місцевості. На відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо. Проте суди не дослідили питання щодо можливості ідентифікувати об`єкт, зазначений у договорі купівлі-продажу, на місцевості та за кваліфікуючими ознаками нерухомого майна.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 року прийнято до свого провадження та відкрито провадження в адміністративній справі №160/2346/21 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

19.06.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на таке. Гаражі позивачів є металевими, розбірними, не мають фундаменту, а тому є будівлями тимчасового характеру, тобто рухомої речі, що не заперечується позивачем. Позивачами не надано документів, що надають їм право на встановлення гаражу на земельній ділянці у районі будинку АДРЕСА_2 . Позивач-1 вважає, що правомірність його користування металевим гаражем підтверджується договором купівлі-продажу металевого гаражу, що був укладеною з ОСОБА_3 . У договорі зазначено, що відчужуваний гараж належить ОСОБА_3 на підставі технічного паспорту та рішення виконкому Жовтневої райради №941 від 16.08.1991 року. З доданої до позовної заяви копії рішення №941 від 16.08.1991 року неможливо встановити його зміст, оскільки поганої якості, що позбавляє неможливості з`ясування обставини справи у повному обсязі. У матеріалах справи міститься копія виписки з рішення №29 від 07.08.1991 року, відповідно до якої ОСОБА_4 , як інваліду Великої вітчизняної війни, надано дозвіл на розміщення гаража. Проте такий дозвіл надавався персонально саме ОСОБА_4 , а не позивачу-1.

Водночас, у відзиві вказано, що позивач-2 зазначає, що користується металевим гаражем на підставі рішення виконкому Жовтневого району Ради народних депутатів №1429 від 20.12.1991 року. Однак, до матеріалів справи позивач-2 надав лише витяг з даного рішення, тому знову ж таки, можливості з`ясування обставин справи у повному обсязі немає.

Відповідачем зауважено з посиланням на ст. 321 ЦК України, ч. 2 ст. 10, п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п.п. 3.2.1, п. 19.3.1 Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.11.20123 року №44/43, що зайняття земельних ділянок з метою, зокрема, покращення об`єктів благоустрою, має здійснюватися за наявності погодження власника земельної ділянки. Тобто розташування металевого гаражу потребує дозволу власника земельної ділянки. Таким чином, оскільки позивачами не були надані правовстановлюючі документи ані на земельну ділянку, ані на металевий гараж, а також, не було надано дозволу власника земельної ділянки, то відповідачем правомірно було винесено оскаржуване саме в частині, що стосується включення до Переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у т.ч. пересувних), огорож, що підлягають демонтажу за порядковим номером 212 та 215 металевих гаражів.

Відповідач звертає увагу, що металеві гаражі є тимчасовими спорудами, а такому позивачі помилково вважають, що на спірні правовідносини щодо демонтажу тимчасової споруди необхідно поширити положення ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо отримання рішення суду про знесення самочинно збудованого об`єкта.

У судовому засіданні 18.09.2025 року головуючим було ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

23.06.2020 року Виконавчий комітет Дніпровської міської ради прийняв рішення №720 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою міста», яким згідно із пунктом 1 та додатком до вказаного рішення зобов`язано власників металевих гаражів, розташованих у районі будинків 66 по вул. Набережна Перемоги у м. Дніпро, демонтувати їх власними силами протягом п`яти днів з дня прийняття рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об`єктів до первісного стану.

У разі невиконання вимог (п. 1 цього рішення) інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, Комунальному підприємству «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради власними силами або із залученням інших комунальних підприємств та сторонніх організацій вжити заходів щодо усунення наслідків порушень Правил шляхом демонтажу об`єктів (п. 1 цього рішення), ухвалено забезпечити їх транспортування, зберігання та складання акта, який підписується представниками інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради КП «Управління контролю за благоустроєм міста» та залученими особами, що були присутні під час його проведення (п.2 рішення від 23.06.2020 №720).

ОСОБА_1 користується металевим гаражем, розташованим у районі буд. №66 по вул. Набережна Перемоги у м. Дніпро та про який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 20 додатку до переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу, та порядковим номером №215.

ОСОБА_2 користується металевим гаражем, розташованим у районі буд. №66 по вул. Набережна Перемоги у м. Дніпро та про який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 17 додатку до переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу, та порядковим номером №212.

Не погоджуючись із рішенням відповідача від 23.06.2020 №720, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР), виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

За змістом статті 30 Закону №280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян; видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною 6 статті 59 Закону №280/97-ВР, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, що спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, врегульовані Законом України від 06.09.2005 №2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон №2807-IV).

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону №2807-IV, до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях.

Абзацом 2 частини 1 статті 1 Закону №2807-IV визначено, що благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 17 Закону №2807-IV, громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів.

Відповідно до п.п. 3.2.1 Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.11.2013 року №44/43 (зі змінами, далі – Правила №44/43), на об`єктах благоустрою міста забороняється самовільно порушувати об`єкти благоустрою (їх частини) та/або використовувати їх не за функціональним призначенням: виконувати земляні, ремонтні, будівельні, монтажні роботи, огороджувати території загального користування та/або чинити інші дії, що супроводжуються порушенням об`єктів благоустрою міста, зміненням об`єктів благоустрою та/або погіршенням їх існуючого стану, без укладеного з КП «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради договору та дозволу на порушення об`єктів благоустрою, отриманого в установленому порядку; чинити дії, які заважають використанню за своїм призначенням пожежних проїздів біля будівель, споруд, інших об`єктів.

Пунктом 19.3.1 зазначених Правил №44/43 передбачено, що розміщення малих архітектурних форм на об`єктах благоустрою міста здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», за рішенням власника об`єкта благоустрою, з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Зі змісту наведених норм вбачається, що зайняття земельних ділянок з метою, зокрема, покращення об`єктів благоустрою, має здійснюватися за наявності погодження власника земельної ділянки. Тобто, розташування металевого гаражу потребує дозволу власника земельної ділянки.

У позові позивачі вказують, що 01.04.2003 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу гаражу у ОСОБА_3 придбав металевий гараж, який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 20, та був встановлений ОСОБА_4 на земельній ділянці на подвір`ї будинку АДРЕСА_3 «у районі існуючих гаражів» на підставі рішення №29 від 07.08.1991 строком до «закінчення будівництва» в гаражному кооперативі «Трубник». ОСОБА_2 користується металевим гаражем, який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 17, встановленого ним на земельній ділянці, отриманій ним на підставі рішення виконкому Жовтневого району Ради народних депутатів №1429 від 20.12.1991 без будь-яких обмежень у часі. Земельна ділянка розташована у гаражному кооперативі «Мандрыковская группа Б».

Так, з договору купівлі-продажу металевого гаражу від 01.04.2003, що був укладений позивачем-1 з ОСОБА_3 , вбачається, що відчужуваний гараж належить ОСОБА_3 на підставі технічного паспорту та рішення виконкому Жовтневої райради №941 від 16.08.1991.

Проте, з доданої до позовної заяви копії рішення №941 від 16.08.1991 неможливо встановити його зміст, оскільки копія поганої якості.

Крім того, позивачем-1 надано копію виписки з рішення №29 від 07.08.1991, відповідно до якої ОСОБА_4 , як інваліду Великої вітчизняної війни, надано дозвіл на розміщення гаража. Тобто, такий дозвіл надавався персонально саме ОСОБА_4 , а не позивачу-1.

Позивач-2 в свою чергу зазначає, що користується металевим гаражем на підставі рішення виконкому Жовтневого району Ради народних депутатів №1429 від 20.12.1991.

Водночас, матеріали справи свідчать, що земельні ділянки, на яких розміщувались зазначені у позові металеві гаражі, використовувались без правовстановлюючих документів та договорів оренди землі, а також інших документів, які б підтверджували право володіння чи користування останньою.

Тобто, позивачами жодними належними та допустимими доказами, в розумінні статей 73 та 74 КАС України, не підтверджено факту законного розташування металевих гаражів за адресою по АДРЕСА_2 .

Таким чином, оскільки позивачами не були надані правовстановлюючі документи ані на земельну ділянку, ані на металевий гараж, а також, не було надано дозволу власника земельної ділянки, то відповідачем правомірно було винесено оскаржуване рішення саме в частині, що стосується включення до Переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу за порядковим номером 212 та 215 металевих гаражів за адресою: АДРЕСА_2 , який визначено на графічному матеріалі №51 спорудами 17 та 20.

Суд зазначає, що позивачі в обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що із прийняттям спірного рішення порушені їх права як власників металевих гаражів, а також те, що демонтування можливо лише на підставі рішення суду, проте, такі доводи не стосуються предмету розгляду даної адміністративної справи, оскільки підставою для прийняття спірного рішення стало те, що об`єкт – гараж металевий, розміщено без наявності необхідних дозвільних документів, зокрема і документу, який підтверджує право користування земельною ділянкою.

Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.05.2025 року по справі №160/2346/21 вирішальне значення для вирішення питання щодо наявності повноважень на прийняття відповідачем рішення щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об`єкти на місцевості.

За визначенням частини другої статті 28 Закону №3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі (частина четверта статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Також відповідно до приписів статті 181 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлюється комплекс кваліфікуючих ознак для нерухомого майна.

Так, згідно із статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За приписами частини 2 цієї статті рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці і невід`ємно пов`язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава (іпотека) об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості регулюється за правилами, визначеними цим Законом, з дотриманням вимог, встановлених Законом України "Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому". Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів регулюється за правилами, визначеними цим Законом

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта. Державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з дотриманням вимог Закону України "Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому".

Отже, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Відповідно до статті 38 Закону №3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкту, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація суб`єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об`єкту, що підлягає демонтажу.

Суб`єкт владних повноважень має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом «Про регулювання містобудівної діяльності» за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі №465/249/15-а, від 13.03.2020 року у справі №161/14543/16-а, від 13.04.2022 року у справі №852/2а-1/19.

Так, у матеріалах справи відсутні докази реєстрації спірних гаражів у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки як того вимагають положення частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»

Водночас, у матеріалах справи наявний паспорт на гараж металевий розбірний №1851, дата випуску – ХІІ 1990. У технічних характеристиках зазначено, що гараж металевий поставляється в розібраному вигляді і збирається покупцем на місці установки.

Означене свідчить про можливість переміщення гаражів без їх знецінення та зміни призначення, що узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» щодо відсутності необхідності державної реєстрації речових прав та їх обтяжень.

Так, відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Отже, матеріалами справи встановлено, а також безпосередньо підтверджується позивачами у позові, що металеві гаражі є тимчасовими спорудами, а тому, позивачі помилково вважають, що на спірні правовідносини щодо демонтажу тимчасової споруди необхідно поширити положення статті 38 Закону №3038-VI щодо отримання рішення суду про знесення самочинно збудованого об`єкта.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.

Керуючись ст. 9, 73-78, 90, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Інспекція з питань благоустрою Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко