Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №160/37168/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 рокуСправа №160/37168/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.12.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій, щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму доплати грошового забезпечення в розмірі 439882,84 грн за період з 20.12.2022 по 27.11.2025;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 державного університету науки і технологій на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, за період з 20.12.2022 по 27.11.2025 у розмірі - 119340, 21 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 04.06.2010 по 20.12.2022 проходив військову службу на Кафедрі військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі № 160/20687/24 відповідачем проведено остаточну виплату належного грошового забезпечення шляхом перерахунку посадового окладу було проведено лише 28.11.2025 тобто з порушенням строків, що складає 2 роки, 11 місяців, 9 днів місяців з моменту звільнення. Вважаючи, що відповідачем в порушення статті 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 30.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копія ухвали від 30.12.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

12.01.2026 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає позовну заяву необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, обґрунтовуючи наступним. Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. В свою чергу, ОСОБА_1 наказом начальника Українського державного університету науки і технологій від 20.12.2022 № 239 було виключено зі списків особового складу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту, та всіх видів забезпечення. Позивач із даними наказами погодився. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

13.01.2026 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 з 04.06.2010 по 20.12.2022 включно проходив службу на Кафедрі військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі № 160/20687/24 позовну заяву задоволено частково, а саме:

Визнано протиправними дії Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної транспортної служби Українського державного університету науки і технологій щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на 01.01.2018 для визначення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 20.12.2022.

Зобов`язано Кафедру військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної транспортної служби Українського державного університету науки і технологій здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 20.12.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, що встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови №704 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

На виконання рішення суду відповідачем 28.11.2025 було нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення в розмірі 439 882,84 грн, що підтверджується випискою з картки позивача.

Після перерахунку та доплати грошового забезпечення на виконання вище вказаного рішення суду, відповідач не здійснив виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з невчасно виплаченим грошовим забезпеченням.

Позивач не погоджується із такими діями відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 за № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Стаття 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом пунктів 2, 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У пункті 4 Порядку № 159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Так, згідно абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.04.2020 у справі № 803/1314/17, від 25.09.2020 у справі № 803/1398/17, від 23.02.2021 у справі № 803/1423/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та в ухвалі Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 120/4828/23, а тому твердження відповідача, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення є необґрунтованим.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі N 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.

Отже, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Як встановлено судом, фактична виплата позивачу доходу у вигляді грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі № 160/20687/24 відбулася лише 28.11.2025, що не заперечується відповідачем.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 29.01.2020, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по день фактичної виплати (28.11.2025).

Також суд зазначає, що не виходить за межі позовних вимог та не змінює способу захисту порушеного права, однак самостійно формулює резолютивну частину рішення для ефективного подальшого виконання рішення суду.

Суд звертає увагу, що спір у цій справі виник стосовно невиплати компенсації, а не її розміру чи порядку нарахування. Обов`язок розрахунку компенсації за кожен місяць несвоєчасно виплаченого позивачу утримання покладено на відповідача. Тому суд не підміняє суб`єкта владних повноважень та не здійснює розрахунок конкретної суми компенсації у цій справі.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі позивачем надано до суду:

- ордер на надання правничої ( правової) допомоги серії АЕ № 1458757;

- договору про надання правової допомоги №1512/2 від 15.12.2025;

-акту приймання – передачі виконаних робіт;

-квитанції електронної №8391-7447-1598-3718 від 20.12.2025 на суму 5 000,00 грн.

Судом досліджено надані докази та встановлено наступне.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, у судових засіданнях адвокат участі не брав.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5 000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак заявлене клопотання підлягає частковому задоволенню. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою.

Отже, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.

Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій, щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму доплати грошового забезпечення в розмірі 439882,84 грн за період з 20.12.2022 по 27.11.2025.

Стягнути з Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, за період з 20.12.2022 по 27.11.2025 у розмірі - 119340,21 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій (49010, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Дніпро, вул. Лазаряна, 2, код ЄДРПОУ 44508029) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 500 грн витрат на правничу допомогу.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез