Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №194/2199/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/636/26 Справа № 194/2199/24 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Свистунової О.В.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Тернівської міської ради Дніпропетровської області про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тернівка Павлоградського району Дніпропетровської області померла ОСОБА_2 . Позивач з 2017 року по даний час мешкала разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина до складу якого входить: квартира АДРЕСА_2 та 1/2 частка в квартирі АДРЕСА_3 . Позивач на день смерті спадкодавця більше п`яти років (з 2017 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживала разом зі спадкодавцем у належній їй квартирі, то вважається, що відповідно до ст. 1264 ЦК України має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.

У березні 2024 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Павлоградського районного нотаріального округу Молодих С.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , але їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вона не надала докази, які підтверджують факт проживання разом із спадкодавцем на момент її смерті. За життя ОСОБА_2 вона була опікуном над ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу 21 березня 2015 року змінила прізвище на ОСОБА_5 ). До повноліття позивача ОСОБА_2 , будучи опікуном над позивачем, здійснила приватизацію квартири АДРЕСА_3 на себе та на підопічну ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу позивач разом із своїм сином залишилася проживати в квартирі, що належала ОСОБА_2 , і де мешкає по теперішній час. Вона вже зверталася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, але рішенням суду було відмовлено у задоволенні її заяви. Однак, позивач звертається до суду не тільки з фактом, що позивачка проживала разом з померлою, а й з встановлення факту, що була пов`язана спільним побутом, мала спільні права та обов`язки. Просить встановити факт проживання з 2017 року по 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що сторона позивача не довела суду належними та допустимими доказами факт проживання позивача ОСОБА_1 разом з померлою ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Тернівської міської ради від 17 грудня 2003 року № 483, ОСОБА_2 призначено опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 21 березня 2015 року, прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_5 .

Відповідно до рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 червня 2023 року по справі №194/590/23, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу задоволено та шлюб, зареєстрований 21 березня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернівського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 43, між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , які мають одну малолітню дитину, розірвано. Залишено ОСОБА_1 прізвище — ОСОБА_5 .

В позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу від 26 квітня 2023 року по справі № №194/590/23 позивач зазначила своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 20 травня 2011 року державний нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори Надтокою З.В., ОСОБА_2 купила у ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданого 29 червня 2011 року КП «Тернівське БТІ» ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2011 року належить 1/1 частка квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 27 березня 2007 року КП «ТЖКП» по 1/2 частки в квартирі АДРЕСА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданого 27 вересня 2007 року КП «ТЖКП» ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 27 березня 2007 року належить по 1/2 частки в квартирі АДРЕСА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 23 лютого 2024 року виконавчим комітетом Тернівської міської ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 29 лютого 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до акту від 29 лютого 2024 року, складеного начальником ОСОБА_10 та сусідами, за адресою АДРЕСА_1 , фактично мешкають з 2017 року по теперішній час ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , 2015 року народження.

З відповіді приватного нотаріуса Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Молодих С.І. від 12 березня 2024 року вбачається, що для отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , їй необхідно надати рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до копії спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_2 , наданої суду приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Молодих С.І. 10 червня 2024 року за вих. № 259/01-16, спадкова справа № 24/02024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , відкрита 12 березня 2024 року за заявою ОСОБА_1 . Заяв від інших спадкоємців про прийняття спадщини не має. Згідно рішення виконкому Тернівської міської ради №483 від 17 грудня 2003 року ОСОБА_2 була опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповітів від імені ОСОБА_2 не посвідчено.

Згідно рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року по справі №194/762/24, в задоволені позовної заяви представника позивача адвоката Тарковської Тетяни Василівни в інтересах ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем відмовлено, оскільки сторона позивача не довела суду належними та допустимими доказами факт проживання позивача ОСОБА_1 разом з померлою ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини. Як вбачається з цього рішення суду, свідок ОСОБА_12 суду показала, що є сусідкою померлої ОСОБА_2 , також знає позивача, яка раніше мешкала в кв. АДРЕСА_2 , і після розлучення з чоловіком знову переїхала мешкати в цю квартиру, а свідок ОСОБА_13 суду показала, що є сусідкою померлої ОСОБА_2 , також знає позивача, яка разом з дитиною десь з 2017 року мешкала в кв. АДРЕСА_2 .

Як вбачається з квитанцій, ОСОБА_1 27 березня 2023 року, 25 жовтня 2023, 13 січня 2024 року, сплачено за електроенергію в АДРЕСА_1 .

Як вбачається з фіскального чеку, 03.09.2023 року придбано пральну машину «Indesit» за 9999 грн.

Як вбачається з товарного чеку від 21 грудня 2023 року, придбано лічильник води.

Згідно виписки з адресної картки за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 була зареєстрована з 28 грудня 1983 року по 06 листопада 2015 року, ОСОБА_1 зареєстрована з 06 квітня 2004 року по теперішній час, ОСОБА_11 зареєстрований з 07 серпня 2015 року по теперішній час, ОСОБА_6 зареєстрований з 01 листопада 2016 року по теперішній час.

Відповідно до акту №181 від 11 червня 2025 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 за період з 2017 року по 22 лютого 2024 року, проживали ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_6 , з початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_1 виїжджала за кордон, на не визначений термін.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду показала, що позивач мешкала з померлої ОСОБА_2 однією сім`єю десь з 2017 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду показала, що позивач мешкала з померлої ОСОБА_2 однією сім`єю десь з 2017 року в кв. АДРЕСА_2 , разом купували продукти, пральну машину, мікрохвильову піч, робили ремонт, також позивач купувала ліки померлій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сторона позивача не довела суду належними та допустимими доказами факт проживання позивача ОСОБА_1 разом з померлою ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою факту її проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_2 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд у своєму рішенні зробив протилежний висновок, що начебто надані нею докази та факти спростовуються актом №181 від 11 червня 2025 року, наданим відповідачем, а не навпаки наданий акт №181 від 11 червня 2025 року спростовується наданими нею доказами та показаннями свідків з її боку, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували спільне проживання спадкодавця з позивачкою.

Доводи апелянта в скарзі про те, що судом першої інстанції при розгляді справи в порушення норм процесуального права не взято до уваги, що в справі зі сторони відповідача взагалі не було змагального процесу, оскільки відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення.

Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 27 січня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 30 січня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

О.В. Свистунова