Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №199/3361/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1498/26 Справа № 199/3361/25 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 17 вересня 2025 року у складі судді Руденко В.В. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,–

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг», найменування якого в подальшому було змінено на ТОВ «ФК «Солвентіс» (а.с. 27), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-7), в обґрунтування якого посилалось на те, що 15.03.2021 року за власного волевиявлення в Особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту №102462982. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

Оскільки ТОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов Договору про споживчий кредит №102462982 від 15.03.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

Таким чином, ОСОБА_1 уклав Договір про споживчий кредит №102462982 від 15.03.2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15 000 грн 00 коп.

23.06.2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги №03Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором №102462982 від 15.03.2021 року на користь ТОВ «Діджи фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи фінанс» набуло права вимоги до відповідача.

24.01.2022 року між ТОВ «Діджи фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено Договір факторингу №1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку №1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №102462982 від 15.03.2021 року.

Отже, порушення відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань по кредитному договору щодо своєчасного погашення кредиту зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №102462982 від 15.03.2021 року у розмірі 58 200,00 грн, а також судові витрати по справі: судовий збір у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до Наказу №70-к від 01.07.2025 року на виконання Рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» №1778 від 01.07.2025 року перейменовано з 01.07.2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на ТОВ «ФК «Солвентіс» (а.с. 27).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 17 вересня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» заборгованість за договором про споживчий кредит №102462892 від 15.03.2021 року в розмірі 24 000,00 грн, з яких: 15 000,00 грн – заборгованість по тілу кредиту, 9 000,00 грн – заборгованість за відсотками, судовий збір в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн, а всього 28 422 (двадцять вісім тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

В іншій частині позову відмовлено (а.с. 33-34).

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Солвентіс», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат (а.с. 39-44).

ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін, враховуючи наступне.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржується лише в частині відмовлених вимог, тому суд апеляційної інстанції рішення суду в іншій частині не переглядає.

Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем нараховано відповідачу відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Судом встановлено, що 15.03.2021 між відповідачем та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит №102462982, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит) в сумі 15 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності.

Кредитний договір з додатками укладений за допомогою інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) кредитодавця, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором та має силу договору, який укладений в письмовій формі.

Перед укладенням кредитного договору кредитодавець надав позичальнику всю переддоговірну інформацію, шляхом розміщення її на офіційному веб-сайті кредитодавця. Крім того, відповідач письмово підтвердив ознайомлення з умовами кредитування своїм підписом паспорту споживчого кредиту.

На виконання кредитного договору кредитодавець надав відповідачу кредит у сумі 15 000 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №26005192. Отже, ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі відповідно до умов кредитного договору.

23.06.2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги №03Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором №102462982 від 15.03.2021 року на користь ТОВ «Діджи фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи фінанс» набуло права вимоги до відповідача.

24.01.2022 року між ТОВ «Діджи фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено Договір факторингу №1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку №1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №102462982 від 15.03.2021 року.

Відступлення права вимоги відповідає умовам кредитного договору (п.3.2.6), а також положенням ст. ст. 1077, 1080, 1082 ЦК України. На підставі вимог ст. ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов`язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «ФК «Пінг-Понг» набуло статусу нового кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення №1778 єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» від 01.07.2025 року та відповідного наказу №70-к від 01.07.2025 року, з 01.07.2025 року змінено найменування ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на ТОВ «ФК «Солвентіс».

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, кредит надається строком на 15 днів з 13.04.2021 року (строк кредитування).

Пунктом 2.3 кредитного договору встановлений порядок пролонгації строку кредитування, який, зокрема, передбачає вчинення певних дій.

Відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору та Додатку №1 до кредитного договору (Графік платежів) сума відсотків за користування кредитом, нарахована за період строку кредитування та підлягає стягненню, становить 9 000 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач не вживав жодних заходів щодо виконання зобов`язань за кредитним договором та не сплачував проценти за користування кредитом.

Водночас позивач не надав доказів продовження строку кредитування, у тому числі на умовах, визначених пунктом 2.3 кредитного договору.

За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, а також у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18.

Крім того, визначення в договорі умов автоматичної пролонгації порушує приписи Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін (ст. 12 зазначеного Закону).

При зверненні до суду з позовом позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 43 200 грн.

При зверненні до суду з позовом позивач надав відомість про щоденні нарахування та погашення, яку він вважає деталізованим розрахунком заборгованості за кредитним договором, складеним ТОВ «Мілоан» станом на 13.06.2021. З цієї відомості вбачається, що відсотки за користування наданим кредитом продовжували нараховуватись поза межами строку кредитування.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що умовами кредитного договору було погоджено, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того, умовами договору прямо передбачено відповідний порядок пролонгації. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, доказів про пролонгацію строку договору до справи не було надано.

Виходячи з положень п. 4.2, 4.3 кредитного договору, обов`язок позичальника щодо сплати процентів в порядку ст. 625 ЦК України настає після відповідної вимоги кредитодавця. Така вимога, зокрема, може бути відображена в Особистому кабінеті позичальника чи іншим чином доведена.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі №922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18).

У даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин зазначені правові висновки касаційного суду щодо обмеження нарахування відсотків за користування кредитом строком дії договору.

Розрахунок заборгованості в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.

Саме по собі посилання позивача на те, що договором було передбачено нарахування відсотків за користування кредитними коштами до дня фактичного повернення всієї суми кредиту, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки після закінчення строку дії договору нарахування відсотків за порушення умов договору за своїм змістом передбачене нормою ст. 625 ЦК України.

За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були надані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч.1 ст. 1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Позивач ототожнює відсотки за користування кредитними коштами та відсотки, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,–

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» — залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 17 вересня 2025 року в оскарженій частині — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «21» січня 2026 року.

Повний текст постанови складено «30» січня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: Т.П. Красвітна

М.О. Макаров