Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №213/4723/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/511/26 Справа № 213/4723/24 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О.В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року м. Дніпро

апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Карпенка М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року в цивільній справі номер 213/4723/24 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, третя особа: Сьома криворізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Криворізької міської ради, третя особа: Сьома криворізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 07 квітня 2012 року його батько ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3

28 січня 2022 року Сьомою криворізькою державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_3

17 жовтня 2024 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадкове майно: квартиру АДРЕСА_1 , однак державним нотаріусом йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю родинних відносин зі спадкодавцем та неможливістю встановити чергу спадкування.

Зазначає, що позивач у спірній квартирі не зареєстрований, проте разом з батьком та мачухою проживав там з 2003 року. З мачухою позивач вів спільне господарство, вони були пов`язані спільним бюджетом та спільними правами та обов`язками. Після смерті ОСОБА_3 позивач продовжує утримувати у належному стані квартиру та сплачувати комунальні послуги.

Позивач просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з червня 2003 року по день її смерті; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, третя особа: Сьома криворізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту

проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування - відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Т.В., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі №213/4723/24 від 14.05.2025 року та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати покласти на сторін по справі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим у зв`язку з неправильним встановленням судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, та невірною оцінкою доказів у справі.

Як докази спільного проживання позивача та ОСОБА_3 за вищевказаною адресою додавалося наступне: Акт обстеження за місцем проживання №015, який складений Головою ОСББ «Інгулець-Новий Дім» та засвідчений сусідами, дитячими фотографіями та інформацією про оплату комунальних послуг. Позивачем були надані у сукупності докази, що підтверджують факт проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім`єю, які водночас судом першої інстанції не взято до уваги як належні.

Відсутність реєстрації місця проживання спадкодавця за місцем проживання заявника навпаки не може бути доказом того, що заявник не проживав зі спадкодавцем, оскільки, сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є достеменним підтвердженням обставин того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У суді першої інстанції представник позивача наголошувала на тому, що позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 та відсутній спір щодо спадкового майна.

Суд розглянув докази не в повному обсязі та не у сукупності, а також не обґрунтував своє рішення щодо конкретно наданого доказу, що свідчить про порушення прав позивача на справедливий суд.

Від Криворізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року у справі №213/4723/24 залишити без змін.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі №759/9229/19 Верховний Суд зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для встановлення факту проживання однією сім`єю. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту.

Надані позивачем докази про сплату у вересні, червні, липні 2024 року комунальних платежів за адресою: АДРЕСА_2 , не свідчать про участь у спільних витратах на утримання житла, оскільки ОСОБА_3 померла у 2021 році.

Акт обстеження місця проживання №015 від 18 липня 2022 року не є тим доказом, що може безумовно свідчити про постійне проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , так як даний факт не підтверджений іншими доказами.

Сторони, третя особа та їх представники в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України (а.с. 193, 194).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Гудими Т.В. надійшло клопотання про перенесення судового засідання, проте воно апеляційним судом не береться до уваги, оскільки справа була призначена та розглянута 28 січня 2028 року о 12 годині 20 хвилин, а вказане вище клопотання надійшло через систему електронний суд до апеляційного суду 28 січня 2026 року о 13 годині 58 хвилин.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (додаток 8 до позовної заяви).

Згідно з договором купівлі-продажу від 09 березня 1996 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано в Криворізькому БТІ. Відомості про право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні (а.с. 58зв-60, 62зв).

07 квітня 2012 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 (додаток 9 до позовної заяви).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (додаток 10 до позовної заяви).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 (а.с. 38).

З повідомлення відділу реєстрації місця проживання громадян №892 від 02.02.2022 року вбачаться, що на момент смерті ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Інші особи, які були зареєстровані за цією адресою на момент її смерті, відсутні (а.с. 39).

28 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Сьомої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с. 37-37зв).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з ним за цією адресою зареєстрована його мати - ОСОБА_4 (додатки 6, 7 до позовної заяви).

Згідно з актом №1 від 03 липня 2022 року, затвердженим головою правління ЖБК «Інгулець-15», мешканці квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 підтверджують, що в квартирі АДРЕСА_7 зазначеного будинку зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , але за цією адресою не проживають з 17 січня 2011 року (додаток 14 до позовної заяви).

Відповідно до акту обстеження місця проживання №015 від 18 липня 2022 року, затвердженим головою ОСББ «Інгулець-Новий Дім», у спірній квартирі була зареєстрована та проживала до своєї смерті ОСОБА_3 . Разом з нею з червня 2003 року проживали без реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зі слів сусідів ОСОБА_3 разом з чоловіком виховувала ОСОБА_1 , а після досягнення ним повноліття і до часу своєї смерті вела з ним спільне господарство, вони разом утримували в належному стані квартиру, сплачували комунальні послуги, купували майно. Під час хвороби мачухи позивач підтримував її як матеріально, так і морально, а після смерті взяв на себе всі витрати з поховання (додаток 15 до позовної заяви).

17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 69-69зв).

Постановою державного нотаріуса Сьомої криворізької державної нотаріальної контори від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю родинних відносин спадкоємця зі спадкодавцем та неможливості встановити чергу спадкування (а.с. 70).

Оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 - 280319,29 грн (додаток 4 до позовної заяви).

До матеріалів справи долучено спільні фото позивача та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (додаток 18 до позовної заяви).

У вересні, червні, липні 2024 року ОСОБА_1 сплачувались комунальні платежі за адресою: АДРЕСА_2 (додаток 4 до позовної заяви).

Як вбачається зі звіту про трудову діяльність, ОСОБА_8 з лютого 2007 року знаходиться на соціальному забезпеченні Іспанії (додаток 2 до клопотання про долучення доказів від 02.04.2025 року).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) до фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, зміни черговості одержання права на спадкування.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) осіб, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для встановлення факту проживання однією сім`єю. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року в справі №753/11869/18 дійшов висновку, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

07 квітня 2012 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 .

З договору купівлі-продажу від 09 березня 1996 року вбачається, що ОСОБА_3 купила у ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано в Криворізькому БТІ. Відомості про право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 .

На момент смерті ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Інші особи, які були зареєстровані за цією адресою на момент її смерті, відсутні.

28 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Сьомої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з ним за цією адресою зареєстрована його мати - ОСОБА_4 (додатки 6, 7 до позовної заяви).

Згідно з актом №1 від 03 липня 2022 року, затвердженим головою правління ЖБК «Інгулець-15», мешканці квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 підтверджують, що в квартирі АДРЕСА_7 зазначеного будинку зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , але за цією адресою не проживає з 17 січня 2011 року.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, в акті №1, який складений щодо двох осіб, не зазначено хто саме не проживає за цією адресою.

У вересні, червні, липні 2024 року ОСОБА_1 сплачувались комунальні платежі за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, як правильно було встановлено судом першої інстанції, надані позивачем докази про сплату у вересні, червні, липні 2024 року комунальних платежів за адресою: АДРЕСА_2 , не свідчать про участь у спільних витратах на утримання житла, оскільки ОСОБА_3 померла у 2021 році.

Матеріали справи також містять акт обстеження місця проживання №015 від 18 липня 2022 року, затверджений головою ОСББ «Інгулець-Новий Дім», де зі слів сусідів наведено, що у спірній квартирі була зареєстрована та проживала до своєї смерті ОСОБА_3 . Разом з нею з червня 2003 року проживали без реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ОСОБА_3 разом з чоловіком виховували позивача ОСОБА_1 , а після досягнення ним повноліття і до часу своєї смерті вона вела з ним спільне господарство. Під час хвороби мачухи позивач підтримував її як матеріально, так і морально, а після смерті взяв на себе всі витрати з поховання

Аналізуючи наданий акт обстеження, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме по собі надання позивачем допомоги ОСОБА_3 за її життя та її поховання не є доказом проживання однією сім`єю з нею за відсутності належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків. Відтак, акт обстеження місця проживання №015 від 18 липня 2022 року не є тим доказом, що може безумовно свідчити про постійне проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , так як даний факт не підтверджений іншими належними доказами.

17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса Сьомої криворізької державної нотаріальної контори від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю родинних відносин спадкоємця зі спадкодавцем та неможливості встановити чергу спадкування.

Враховуючи викладене, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного його проживання однією сім`єю з померлою ОСОБА_3 не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Розглядаючи довід апеляційної скарги про ненадання оцінки у сукупності з іншими доказами спільним фото, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеному в постанові від 08 грудня 2021 року в справі №531/295/19, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Судом встановлено, що до матеріалів справи долучено спільні фото позивача та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції надано ретельну оцінку іншим доказам, на які посилається позивач, а саме, акту №015, засвідченому сусідами, та квитанціям про сплату комунальних послуг у 2024 році, тобто після смерті ОСОБА_3 та встановлено, що вони не можуть свідчити про спільне проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_3 на час її смерті.

Отже, при відсутності інших доказів, які б свідчити про постійне проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , апеляційний суд вважає, що спільні фото не можуть бути єдиним доказом цього, тому відхиляє зазначений вище довід апеляційної скарги у зв`язку з його необґрунтованістю.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення, рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: