Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №139/876/25 — Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/876/25

Провадження № 2/139/552/25

РІШЕННЯ

іменем України

30 січня 2026 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дітей,

у с т а н о в и в:

19 грудня 2025 року позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду цю позовну заяву. У позовній заяві ставиться вимога про зменшення розміру аліментів з 1/3 частини заробітку (доходу) на 1/8 частини заробітку (доходу). Підставою для позову названо факт наявності у сторін спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; факт сплати позивачем на користь відповідача на утримання дітей аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно на підставі рішення Мурованокуриловецького районного суду від 27 червня 2017 року; наявність підстав, які свідчать про зміну матеріального та сімейного стану позивача, як то: укладення повторного шлюбу, народження у ньому дочки, зростання його особистих щомісячних обов`язкових витрат.

На відповідний запит, 22 грудня 2025 року отримано інформацію (а.с. 13) з підтвердженням зареєстрованого місця проживання відповідача в с. Обухів Могилів-Подільського (раніше - Мурованокуриловецького) району Вінницької області.

Ухвалою від 22 грудня 2025 року (а.с. 15) позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецьким районним судом, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

01 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позов з доказами (а.с. 22-30), відповідно до якого ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 повністю, оскільки вважає, що таким чином позивач бажає покращити свій матеріальний стан та матеріальний стан своєї дочки за рахунок погіршення матеріального стану їх спільних синів.

Ухвалою від 13 січня 2025 року (постановлена на місці без виготовлення окремого документа) підготовче провадження було закрито, а справу призначено до розгляду по суті.

Безпосередньо перед судовим засіданням позивач через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про долучення до справи рішення районного суду для Вроцлав-Фабричної від 26 січня 2026 року, яким з нього стягнуто аліменти на користь його дочки ОСОБА_5 у розмірі 1600 злотих щомісячно, починаючи з 02 грудня 2025 року, а також квитанції про його витрати у цій справі у вигляді витрат на переклад документа (а.с. 40-47).

Відповідач заперечувала про долучення цих доказів до справи, оскільки позивач про них не заявляв у підготовчому засіданні. Для забезпечення повноти та об`єктивності судового рішення суд на місці постановив ухвалу про долучення поданих позивачем доказів до справи.

В судовому засіданні позивач підтримав свою позовну вимогу у заявленому розмірі та наголосив на тому, що з моменту ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів на синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у нього з`явилося додаткове обов`язкове щомісячне фінансове зобов`язання та відбулася істотна зміна його сімейного та матеріального стану. Так, у зв`язку з проведенням перерахунку заборгованості за аліментами на дітей від першого шлюбу, виконавчі органи Республіки Польща наклали арешт на його банківські рахунки та розпочали утримання 60% його доходу із заробітної плати. У результаті таких заходів він фактично був позбавлений можливості здійснювати добровільне утримання третьої дитини, що стало причиною звернення його теперішньої дружини до суду про стягнення аліментів. Рішенням відповідного суду від 26 січня 2026 року з нього стягнуто аліменти на дочку ОСОБА_8 у розмірі 1600 злотих щомісячно, починаючи з 02 грудня 2025 року. Його позов подано з метою необхідності встановлення такого розміру аліментів на синів, який дозволить йому реально та стабільно виконувати обов`язки щодо утримання всіх трьох дітей.

Відповідач заявила, що позов не визнає і пояснила суду: Достеменно знаючи про обов`язок сплачувати аліменти на синів у розмірі 1/3 частини всіх доходів, ОСОБА_1 , будучи працевлаштованим в Республіці Польщі, продовжував сплачувати мінімальний розмір аліментів, встановлений в Україні. Вважає, що наразі відсутні підстави для зменшення розміру аліментів на її синів, оскільки наявність на його утриманні дочки, яка народилась в іншому шлюбі, сама по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів, а наявність у ОСОБА_1 орендованої квартири, кредитної карти, сплата комунальних платежів, купівля автомобіля та пального не свідчать про погіршення його майнового стану. Наголошує, що ОСОБА_1 має обов`язок сплачувати на свою дочку 1600 злотих на місяць, а аліменти на двох її синів хоче зменшити до 850 злотих на місяць. Діти від першого шлюбу мають рівні з дочкою позивача права на їх утримання батьком незалежно від того, проживає він з ними чи ні.

Розглянувши справу, зокрема, заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані ними докази, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, при цьому суд враховує таке:

У цій справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і мають спільних малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільні діти сторін проживають з матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 . Ці обставини сторонами не оспорюються.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі № 139/524/17 з позивача стягуються аліменти на користь відповідача на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше встановленого законодавством мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи із 20 червня 2017 року до їх повноліття. Це рішення набрало законної 08 липня 2017 року.

Відповідно до наданих відповідачем довідок Могилів-Подільського ВДВС у Могилів-Подільському районі Вінницької області № 0389/22.14-49/11 від 06.11.2025 та № 5373 від 17.07.2023 (а.с. 29, 30) до вересня 2025 року відповідач отримувала аліменти на дітей сплачені позивачем у розмірі, що є мінімальним, встановленим законодавством України для дітей відповідного віку. Ця обставина у судовому засідання визнана позивачем.

В той же час, як стверджує позивач, із січня 2020 року він проживає в м. Вроцлав Нижньосілезького воєводства Республіка Польща, що частково підтвердив копією договору оренди житла від 14 січня 2025 року.

Відповідно до поданої разом з позовом довідки про працевлаштування, ОСОБА_1 з 09 березня 2021 року працевлаштований лідером зміни в суб`єкта народного господарства «LG Energy Solution».

Ухвалою Окружного суду у Вроцлаві, ХІІІ Цивільний сімейний відділ, від 22 квітня 2024 року у справі № ХІІІ Со 8/24 визнано виконавчу силу рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27.06.2017(справа №139/524/17) про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 на утримання дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення ними повноліття.

14 серпня 2025 року судовим виконавцем при районному суді для Вроцлав-Фабричної, Канцелярія судового виконавця № ХІХ у Вроцлаві, у виконавчій справі № Kmp 19/24 за заявою стягувача ОСОБА_12 проти боржника ОСОБА_13 , яка провадиться на підставі рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27.06.2017 у справі № 139/524/17, та на підставі постанови Окружного суду у Вроцлаві, ХІІІ Цивільного сімейного відділу від 22.04.2024 (справа № ХІІІ Со 8/24) відкрито виконавче провадження і розпочато виконання рішення суду про стягнення аліментів на спільних синів сторін.

З вересня 2025 року із зарплати позивача на користь відповідача стягуються аліменти в сумі біля 2500 злотих.

Як слідує з пояснень у судовому засіданні позивача та його Клопотання про долучення доказів (а.с. 40-41), у суми стягнень на користь ОСОБА_2 включено, в тому числі, заборгованість з аліментів.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Пунктами 1 і 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, параграф 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно з статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи зміст ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним і може бути змінений за рішенням суду за наявності підстав, визначених вказаною нормою.

При цьому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (зокрема, статті 182, 183 СК України).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах (наприклад, від 10 вересня 2018 року у справі № 486/466/18, від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 та інших).

З аналізу правових норм ст.ст. 182, 183, 192 СК України вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів необхідно з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1 і 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У розумінні статті 81 ЦПК України та статті 192 СК України саме позивачу необхідно доводити обставини змін у матеріальному становищі, сімейному стані, здоров`ї або ж вказати на інші випадки, що виникли після винесення судового рішення, що можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.

Аналогічний правовий висновок у міститься постанові Верховного Суду від 17.02.2020 (справа № 459/2189/18).

Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З огляду на викладене вище, при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Проаналізувавши надані в обґрунтування позовних вимогдокази, судом встановлено, що, порівняно з моментом ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у сторону покращення (збільшення) змінився його сімейний стан. Матеріальний стан ОСОБА_1 не змінилися в сторону погіршення.

Так, 07 вересня 2019 року позивач уклав повторний шлюб із ОСОБА_14 і має з нею спільну малолітню доньку ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, очевидним є факт, що у позивача змінився сімейний стан в сторону збільшення утриманців, оскільки у нього народилася ще одна дитина у шлюбі з іншою жінкою.

Рішенням Районного суду для Вроцлав-Фабричної, ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх, від 26 січня 2026 року у справі № ІІІ RC 764/25, з ОСОБА_1 присуджено стягувати аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 на користь ОСОБА_16 у розмірі 1600 злотих щомісячно, починаючи з 02 грудня 2025 року (а.с. 42, переклад на а.с. 43). Це рішення набрало негайної виконавчої сили.

В той же час, обов`язок утримувати дитину, в тому числі, народжену у повторному шлюбі, суд не може розглядати як погіршення матеріального стану платника аліментів.

Щодо твердження позивача про погіршення його матеріального стану, суд враховує таке:

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 зазначено, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дітей, які народилась в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становищах самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження 61-702св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21), від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23 (провадження № 61-1193св24).

Погіршення свого матеріального становища позивач також обґрунтовує необхідністю оплачувати орендоване житло, комунальні послуги, регулярними витратами на придбання палива на автомобіля.

Суд вважає, що наявність у ОСОБА_1 орендованої квартири, кредитної карти, потреба у пальному для автомобіля не свідчать про погіршення його майнового стану, а навпаки.

Так, із судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення з нього аліментів у справі № 139/524/17 від 27 червня 2017 року слідує, на той момент його доходи складалися із доходу за надання юридичних послуг, і планувалися складатися із заробітної плати в розмірі 4 тисяч гривень. Відповідно до середньорічного курсу долара на 2017 рік такий дохід відповідач 150 доларам США. Станом на сьогодні позивач отримує дохід у вигляді заробітної плати понад півтори тисячі доларів (це вбачається із довідки про його зарплату, яку він подав разом із позовом, та із курсу валют станом на 2026 рік).

Факт придбання у 2023 році (тобто після ухвалення рішення про стягнення аліментів на користь відповідача) автомобіля також свідчить про покращення матеріального стану позивача. Одночасно, суд враховує, що придбаваючи автомобіль для покращення свого комфортного проживання за кордоном, позивач мав розраховувати на витрати, необхідні для купівлі палива.

Так само суд не може визнати погіршенням матеріального становища позивача обставину, що він несе щомісячні витрати на оренду для себе та для своєї нової сім`ї квартири за межами України. Крім того, він такі витрати ніс і до визнання на території Республіки Польща рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі № 139/524/17.

У постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 зазначено, що зменшення розміру раніше стягнутих аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні інших дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам.

Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні на запитання головуючої заявив, що вимога його теперішньої дружини про стягнення з нього аліментів на дочку ОСОБА_17 була обґрунтованою, а рішення суду про стягнення з нього 1600 злотих щомісячно на утримання дочки він вважає законним та справедливим.

В той же час, ОСОБА_1 ставить перед судом вимогу про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів на синів, оскільки вважає, що щомісячне стягнення такого утримання в середньому розмірі 2500 злотих (або 1250 злотих на одного сина) ставить його у вкрай важке матеріальне становище.

Суд враховує, що сума утримуваних з позивача станом на сьогодні аліментів на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 включає в себе заборгованість, яка утворилася через неправомірну поведінку самого позивача: він приховав від виконавчої служби, що має офіційний дохід за межами України.

Варто також наголосити, що судова практика містить висновки і щодо того, що факт відсутності у батька можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).

Законодавство України ґрунтується на принципі, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що зменшення розміру аліментів з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суперечитиме законним інтересам цих дітей та їх правам на належний рівень матеріального забезпечення, може призвести до погіршення їх матеріального становища порівняно з дочкою позивача від повторного шлюбу.

Враховуючи наведене, суд прийшов до переконання, що заявлені та подані позивачем докази не є достатніми для зменшення визначеного за рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 27 червня 2017 року у справі № 139/524/17 розміру аліментів, крім того, розмір визначених цим судовим рішенням аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, тому в задоволенні позову слід відмовити.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а п. 2 ч. 2 цієї норми, - що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись: ст.ст. 8 і 51 Конституції України, ст.ст. 7, 182, 192 СК України, ст.ст. 3 і 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 76, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дітей.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: ____________