Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №750/18467/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 січня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/18467/24

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/361/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (суддя Рахманкулова І.П.), ухвалене о 16 год. 14 хв. у м.Чернігів, повний текст рішення складено 24 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 у відшкодування майнової (матеріальної) шкоди, заподіяної в результаті пошкодження колісного транспортного засобу «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 07 вересня 2024 року, різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 364 019,85 грн та витрати за проведення автотоварознавчого дослідження №187 КТЗ в розмірі 8 000 грн, а разом 372 019,85 грн. Позов мотивовано тим, що 07 вересня 2024 року о 12 год. 50 хв. у м.Чернігові по пр-ту Л.Лук`яненка, 6, сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме: водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Kia Спортедж», д.р.н. НОМЕР_2 , зі сторони вул.Шевченка в бік вулиці Захисників України, та змінюючи напрямок руху, виконуючи маневр перестроювання, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , який рухався у попутному напрямку. У результаті ДТП вищевказані автомобілі отримали механічні пошкодження, а їх власникам завдано матеріальних збитків. Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 01 листопада 2024 року водія ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. На час ДТП цивільно-правова відповідальність автомобіля «Kia Спортедж», д.р.н. НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», яка компенсувала позивачу заподіяну шкоду в розмірі 150 000 грн у межах відповідного ліміту за мінусом франшизи в розмірі 2 500 грн та за погодженням із позивачем. За доводами ОСОБА_1 , різниця між вартістю транспортного засобу «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , до та після ДТП складає 521 519,85 грн, отже з ОСОБА_2 повинна бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в сумі 364 019,85 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 жовтня 2025 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 372 019 грн 85 коп. в рахунок відшкодування майнової (матеріальної) шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3720 грн 20 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору та 10 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач, виходячи з принципу змагальності цивільного судочинства, не надав суду доказів на спростування поданих позивачем доказів, хоча судом, відповідно до п.3 ч.5 ст.12 ЦПК України, було роз`яснено відповідачу та його представнику право подати докази на спростування доводів позивача щодо розміру шкоди чи клопотати перед судом про призначення у справі судової експертизи, але таких доказів стороною відповідача суду надано не було. Оцінивши наявні у справі докази, зокрема, висновки звіту № 1095 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 03.10.2024, згідно якого встановлено, що вартість збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу власнику автомобіля марки Audi А4 (д.н.з. НОМЕР_1 ), внаслідок ДТП складає 837608 грн. 63 коп., а згідно звіту № 1301 про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу в пошкодженому стані від 19.12.2024, ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу марки Audi А4 (д.н.з. НОМЕР_1 ), внаслідок ДТП складає 316088 грн 78 коп., суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в межах ліміту відповідальності страховика в сумі 364019 грн 85 коп. (521519 грн 85 коп. (розмір матеріального збитку) - 160000 грн (ліміт страхової виплати) + 2500 грн (франшиза)). Також суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача в порядку ст.22 ЦК України підлягають відшкодуванню витрати в розмірі 8000 грн на оплату двох звітів суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 , оскільки позивач був змушений здійснити ці витрати для відновлення свого порушеного права з метою встановлення розміру заподіяної йому шкоди у зв`язку з пошкодженням належного позивачу автомобіля у ДТП, винним у якому визнано згідно рішення суду саме відповідача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що у вчиненні ДТП 07 вересня 2024 року мали місце порушення правил дорожнього руху і позивачем, а саме перевищення допустимого швидкісного режиму руху під час керування транспортним засобом в момент ДТП, що ним самим не заперечувалося. За доводами відповідача, судовою автотехнічною експертизою від 21 лютого 2025 року №003-02(Е)/25 з дослідження обставин та механізму ДТП підтверджено, що саме дії водія ОСОБА_1 з технічної точки зору знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди, а тому у ОСОБА_2 не виникає обов`язку для відшкодування шкоди (збитків) позивачу. Вказаним висновком експерта відповідач доводив саме відсутність причинного зв`язку між діями водія ОСОБА_2 та збитками, заподіяними позивачеві у зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Відповідач вважає, що постанова про адміністративне правопорушення не є підставою для автоматичного визнання цивільної відповідальності, оскільки адміністративне рішення не охоплює всіх елементів цивільної відповідальності (зокрема причинний зв`язок, розмір шкоди). Також ОСОБА_2 стверджує, що обидва звіти, подані позивачем, складені з порушенням порядку й методики, оскільки відповідач не запрошувався на огляд пошкодженого автомобіля «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , не враховано, що автомобіль раніше вже зазнавав суттєвих пошкоджень та йому був проведений відновлювальний ремонт, фактично звіт складено відповідно до інформації про ринкову вартість аналогічних авто з інтернету. Крім того, посилається, що особа, яка здійснювала оцінку пошкоджень транспортного засобу, не має статусу судового експерта та не попереджалася про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивого висновку.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Позивач вказує, що вина відповідача встановлена відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відповідач лише після пред`явлення до нього позову та відкриття провадження у справі почав вживати заходів щодо доведення своєї невинуватості. Вважає належними і допустимими доказами заподіяної йому матеріальної шкоди звіти про оцінку колісного транспортного засобу, оскільки ФОП ОСОБА_3 має відповідні ліцензії і особисто проводив огляд пошкодженого автомобіля зі складанням відповідного протоколу огляду та фотофіксацією.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , що підтверджено копією відповідного свідоцтва (а.с.13-14 т.1).

07 вересня 2024 року о 12 год. 50 хв. ОСОБА_2 в м.Чернігові по проспекту Левка Лук`яненка, 6, керував транспортним засобом Kia Sportage, д.н.з. НОМЕР_2 , зі сторони вул.Шевченка в бік вул.Захисників України, та змінюючи напрямок руху, виконуючи маневр перестроювання не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем Audi А4, д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, у справі №750/13105/24 притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн (а.с.15-17, 18-20 т.1).

На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Kia Спортедж», д.р.н. НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на підставі поліса №221813511 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.21 т.1).

ПрАТ СК «ПЗУ Україна» здійснено розрахунок розміру страхового відшкодування: вартість транспортного засобу – 831 820 грн; погоджена сума без урахування франшизи – 152 500 грн; ліміт відшкодування – 160 000 грн; розмір збитку – 152 500 грн; франшиза – 2 500 грн; страхове відшкодування – 150 000 грн (а.с.143 т.1).

У своїй заяві від 20 вересня 2024 року ОСОБА_1 погодився з сумою відшкодування 150 000 грн, про франшизу по полісу в розмірі 2500 грн повідомлений (а.с.22 т.1). Також зазначив, що після виплати страхового відшкодування претензій до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» мати не буде, але сума збитків є значно більша і буде їх стягувати з винної особи.

27 вересня 2024 року на картку позивача було зараховано страхове відшкодування в розмірі 149 950 грн (з урахуванням комісії банку 50 грн (а.с.23 т.1)).

Відповідно до Звіту ФОП ОСОБА_3 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, №1095 від 03 жовтня 2024 року вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , становить 837 608,63 грн (а.с.24-80 т.1).

Згідно зі Звітом ФОП ОСОБА_3 про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу в пошкодженому стані, №1301 від 19 грудня 2024 року ринкова вартість автомобіля «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , в пошкодженому стані на дату оцінки (07 вересня 2024 року) складає 316 088,78 грн (а.с. 83-108 т.1).

Відповідно до Висновку судового експерта Півня В.В. за результатами проведення автотехнічної експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП в цивільній справі №750/18467/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, №003-02 (Е)/25 від 21 лютого 2025 року пояснення ОСОБА_1 , надані в судовому засіданні в тій частині, що він рухався на автомобілі «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , зі швидкістю 70 км/год, потім скинув швидкість до 50 км/год та почав екстрено гальмувати на відстані 20 м до автомобіля «Kia Sportage», д.р.н. НОМЕР_2 , коли останній почав перестроюватися в його смугу руху, є технічно неспроможними; в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.4., п.12.9. б) Правил дорожнього руху України, обираючи швидкість руху в населеному пункті не більше 50 км/год; дії водія ОСОБА_1 в обставинах досліджуваної пригоди не відповідали вимогам п.12.4., п.12.9. б) Правил дорожнього руху; в обставинах досліджуваної пригоди водій автомобіля «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог п.12.4., п.12.9. б) Правил дорожнього руху України та застосуванням робочого (плавного) гальмування, тобто застосуванням звичайних експлуатаційних прийомів керування транспортним засобом; за умови дотриманням водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, зокрема в частині дотримання граничної межі швидкості руху на ділянці скоєння пригоди в населеному пункті відповідно до вимог п.12.4., п.12.9. б) ПДР України водій автомобіля «Kia Sportage», д.р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , здійснюючи маневр перестроювання з середньої смуги руху в ліву, з технічної точки зору не створював би небезпеку для руху водію ОСОБА_1 ; за таких підстав, в діях водія ОСОБА_2 невідповідності вимогам п.10.1., п.10.3. ПДР України з технічної точки зору не вбачається; технічною причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди були дії водія ОСОБА_1 , пов`язані з невідповідністю вимогам п.п. 12.4., 12.9. б) Правил дорожнього руху України (а.с.166-188 т.1).

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Управління патрульної поліції в Чернігівській області із заявою про складення відносно ОСОБА_1 протоколу про вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме перевищення допустимого швидкісного руху під час ДТП 07 вересня 2024 року. В якості доказу надав висновок судового експерта Півня В.В. від 21 лютого 2025 року №003-02 (Е)/25.

У відповідь на заяву Управління патрульної поліції в Чернігівській області 24 березня 2025 року повідомило про відсутність підстав для притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 з посиланням на ст.247 КУпАП (закінчення на момент розгляду справи про адіміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу) (а.с.196 т.1).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Страхування – це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст.979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування може бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (ст.980 ЦК України).

Згідно із ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ч. 2 ст.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

У частині 1 статті 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Судом встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини водія ОСОБА_2 , транспортний засіб «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження.

Вина ОСОБА_2 встановлена у справі про адміністративне правопорушення №750/13105/24 постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 01 листопада 2024 року, яка переглянута в апеляційному порядку Чернігівським апеляційним судом і залишена без змін.

Розмір завданої внаслідок пошкодження автомобіля «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , шкоди, що підлягає відшкодуванню власнику, становить 521 519,85 грн, що є різницею між ринковою вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди (837 608,63 грн – 316 088,78 грн).

Оскільки вказаний розмір перевищує суму ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що різниця між фактичним розміром завданої шкоди (521 519,85 грн) і лімітом страхової виплати (160 000 грн) з урахуванням франшизи (2500 грн) у сумі 364 019,85 грн підлягає стягненню з відповідача як особи, з вини якої сталась дорожньо-транспортна пригода.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У даній справі розглядається питання правових наслідків дій учасників дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 07 вересня 2024 року о 12:50 год. в м.Чернігові по пр-ту Левка Лук`яненка, 6, за участю транспортних засобів «Audi A4», д.р.н. НОМЕР_1 , та «Kia Спортедж», д.р.н. НОМЕР_2 .

За матеріалами справи встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення на місці дорожньо-транспортної пригоди було складено посадовою особою Національної поліції саме на ОСОБА_2 , який порушив Правила дорожнього руху України. Під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності була опитана як свідок посадова особа, яка складала вказаний протокол і яка підтвердила викладені в протоколі факти. Заперечуючи свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, ОСОБА_2 зазначав про перевищення швидкості водієм ОСОБА_1 . Однак суд становив, що твердження сторони захисту про те, що водій автомобіля Ауді перевищив допустиму швидкість руху, не підтверджено наданими матеріалами справи, а також за свідченнями працівника поліції встановити таку було б неможливо. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 не надавав висновків експерта, які б підтверджували відсутність його вини в дорожньо-транспортній пригоді, а таку експертизу було проведено вже після розгляду справи. Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 01 листопада 2024 року саме ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, тобто за порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Суд апеляційної інстанції під час перегляду вказаної постанови в апеляційному порядку погодився з висновками суду про винність вказаної особи.

При цьому вбачається, що відносно водія ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення не складався, а відповідачу згодом було відмовлено в притягненні до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за перевищення встановлених обмежень швидкості.

Таким чином, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача, що винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є позивач.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Вирішуючи питання розміру майнової шкоди, який завдано позивачу відповідачем, суд першої інстанції правильно врахував висновки звіту №1095 від 03 жовтня 2024 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, та звіту №1301 від 19 грудня 2024 року про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу в пошкодженому стані, оскільки ці звіти об`єктивно вказують на розмір завданих ОСОБА_1 прямих збитків.

Звіт про оцінку є належним доказом, навіть якщо оцінювач не був попереджений про кримінальну відповідальність, оскільки відсутність такого попередження не робить висновок недопустимим доказом. Однак, суд оцінюватиме цей доказ разом з іншими обставинами справи, і відсутність попередження може бути врахована при оцінці його достовірності.

Відповідач у силу положень норм ЦПК України не спростував правильність указаних звітів, клопотання про призначення у справі судової експертизи не заявляв.

У зв`язку з викладеним не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був присутній при проведенні огляду пошкодженого транспортного засобу позивача, що у нього виникає сумнів проведення такого огляду взагалі, а не зі світлин, та сумніви відповідача в достовірності зафіксованих пошкоджень.

Особа, яка здійснювала оцінку розміру збитків та вартості транспортного засобу є суб`єктом оціночної діяльності, має кваліфікацію аварійного комісара та кваліфікацію оцінювача, діяв на підставі договору про надання експертних послуг, а тому відсутні підстави ставити під сумнів проведені ним оцінювання та вважати складені ним звіти неналежними та недопустимими доказами, як про це вказує відповідач.

Суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача також витрати в розмірі 8000 грн на оплату двох звітів суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 , оскільки ці витрати пов`язані з розглядом даної справи і на їх підставі судом визначено розмір заподіяної шкоди.

Ураховуючи наведене в сукупності, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та, надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують, а тому її належить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 30 січня 2026 року.

Головуючий: Судді: