Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №678/930/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 678/930/25

Провадження № 22-ц/820/304/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

П`єнти І.В., Ярмолюка О.І.,

секретар: Плінська І.П.,

за участю представника апелянта адвоката Маріїної А.В., представника позивача адвоката Бригиди В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 07 листопада 2025 року (суддя Лазаренко А.В.) за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп», третя особа: Летичівська селищна рада Хмельницького району Хмельницької області про стягнення заборгованості щодо сплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, вихідної допомоги при звільненні і моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» (далі ДП «Летичівський спецлісгосп»), третя особа: Летичівська селищна рада Хмельницького району Хмельницької області про стягнення заборгованості щодо сплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, вихідної допомоги при звільненні і моральної шкоди.

Позовну заяву мотивував тим, що з 04 травня 2001 року він перебував у трудових відносинах з комунальним підприємством «Летичівський спецлісгосп». Розпорядженням Летичівського селищного голови від 02 березня 2021 року № 69 на нього було покладено тимчасове виконання обов`язків директора з 03 березня 2021 року.

Згідно наказу № 14-К від 11 березня 2025 року його звільнено з роботи. Заробітна плата до виплати склала: за жовтень 2024 р. - 37285,95 грн., листопад 2024 р. - 37285,95 грн., грудень 2024 р. - 17872,05 грн., січень 2025 р. - 35585,55 грн., лютий 2025 р. - 35585,55 грн., березень 2025 р. (в тому числі компенсація за невикористану відпустку) - 82927,46 грн.

При звільнені з роботи заборгованість по заробітній платі йому не виплачена. Наразі борг по заробітній платі склав 238829,83 грн. Оскільки має місце затримка розрахунку при звільненні, то ДП «Летичівський спецлісгосп», повинно виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 287994,36 грн., вихідну допомогу при звільненні на підставі статті 44 КЗпП України в розмірі 107584, 10 грн. Крім того, затримка виплати заробітної плати призвела до моральних страждань позивача, який вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Розмір завданої йому моральної шкоди склав 20 000 грн.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «Летичівський спецлісгосп», на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 238829,83 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку 287994,36 грн., вихідну допомогу при припинені трудового договору в розмірі 107584,10 грн. та моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 07 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь ОСОБА_1 115 859 грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (сума визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів); 107 584 грн. 10 коп. вихідної допомоги при звільненні (сума визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Стягнуто з комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь ОСОБА_1 10 000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 783,50 грн. пропорційно до задоволених вимог.

Стягнуто з комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь держави судовий збір у сумі 2 910,99 грн.

Задовольняючи позов частково суд виходив з того, що відповідач як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, а тому дійшов висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку. Суд не погодився з наданим позивачем розрахунком середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільнені. Зазначив, що розрахунок слід проводити з наступного після звільнення по день фактичного розрахунку та вказаний строк не може перевищувати шість місяців. Враховуючи, що 17 червня 2025 року відповідач виплатив відповідачу заборгованість по заробітній плату, то розрахунок слід проводити з 12 березня 2025 року (наступного після звільнення дня) по 17 червня 2025 року. Отже, за період затримки розрахунку при звільненні, який складає 70 робочих днів, середній заробіток складає 115 859 грн. 80 коп. (70 днів х 1655,14 грн).

Щодо вихідної допомоги при звільнення суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь позивача вихідної допомоги в розмірі 107584,10 грн. (тримісячного середнього заробітку), виходячи з того що відповідач здійснив порушення законодавства про працю, що полягає у невиплаті заробітної плати, не проведено своєчасно розрахунок в день звільнення.

Порушення трудових прав ОСОБА_1 призвело до його моральних страждань, однак розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити з урахуванням характеру правопорушення, вимог розумності та справедливості в сумі 10 000 грн.

В апеляційній скарзі комунальне підприємство «Летичівський спецлісгосп» посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми КЗпП України, зокрема статтю 117, без урахування принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд безпідставно стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку у значному розмірі, не врахувавши наявність спору щодо розміру виплат, дії відповідача, спрямовані на погашення заборгованості, а також правові позиції Верховного Суду щодо можливості зменшення такого відшкодування.

Вимога про стягнення вихідної допомоги не відповідає підставам звільнення та умовам колективного договору, а тому не підлягає задоволенню. Позивачем не доведено спричинення йому діями відповідача моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Зазначає, що суд першої інстанції, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення із комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи та вихідної допомоги при звільненні, оскільки заборгованість з нарахованої заробітної плати була повність погашена тільки в ході судового розгляду справи. Мало місце порушення комунальним підприємством «Летичівський спецлісгосп» прав позивача на працю та отримання заробітної плати., тому цим спричинено моральну шкоду, яка полягає у наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності вжиття додаткових зусиль для організації життя.

В судовому засіданні представник апелянта адвокат Маріїна А.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник позивача адвокат Бригида В.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги просив її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по заробітній платі на час звільнення в розмірі 238829,83 грн., оскільки ДП «Летичівський спецлісгосп» згідно платіжної інструкції від 17 червня 2025 року №1380 виплатило ОСОБА_1 вказану заборгованість, сторонами не оскаржується, тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Судом встановлено, що з 04 травня 2001 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з комунальним підприємством «Летичівський спецлісгосп» на різних посадах, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 11-12 т. 1).

Розпорядженням Летичівського селищного голови від 02 березня 2021 року № 69 на нього було покладено тимчасове виконання обов`язків директора з 03 березня 2021 року(а.с.13 т.1).

Розпорядженням Летичівського селищного голови від 11 березня 2025 року № 29 призначено ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов`язки директора комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» з 12 березня 2025 року. Розпорядження Летичівського селищного голови від 02 березня 2021 року № 69 втратило чинність (а.с. 14 т.1).

Згідно наказу № 14-К від 11 березня 2025 року КП «Летичівський спецлісгосп» ОСОБА_1 як т.в,о. директора звільнено. ( а.с.187 т1)

Відповідно до довідки комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп», дохід ОСОБА_1 за період з січня 2024 року по грудень 2024 року склав 497 683 грн. 03 коп., з них утримано податку - 97 860 грн. 58 коп.

Згідно довідки комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп», дохід ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 11 березня 2025 року склав 200 128 грн., з них утримано податку - 46 029 грн. 44 коп.

З матеріалів справи, зокрема, довідки № 108 від 09 травня 2025 року, вбачається, що борг підприємства перед ОСОБА_1 , становить 238 829,83 грн. з них: компенсація відпустки 61 календарний день – 92 293 грн., заробітна плата за 7 робочих днів березня 2025 року - 15 405 грн., всього нараховано 107 698 грн., з них утримано – ПДФО – 19 385,64 грн. та військовий збір 5 384,90 грн. заборгованість підприємства по зарплаті з жовтня 2024 року по лютий 2025 року – 155 902,37 грн.

Згідно платіжної інструкції № 1380 від 17 червня 2025 року, КП «Летичівський спецлісгосп» перерахувало ОСОБА_1 238 829 грн. 83 коп. нарахованої заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного громадянина на своєчасне отримання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується на передодні.

На підставі частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічне положення закріплено у частині 1 статті 83 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

При невиконанні вказаного обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові суму в строки,визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

В ході розгляду справи було беззаперечно встановлено факт, не проведення зі звільненим працівником ОСОБА_3 остаточного розрахунку, тобто виплати всіх належних сум в розмірі 238829,83 грн в день звільнення 11 березня 2025 року, вказана заборгованість була виплачена позивачу підприємством тільки 17 червня 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією №1380 від 17 червня 2025 року.

Таким чином, мала місце затримка розрахунку при звільненні позивача, у зв`язку з чим існують підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, суд першої інстанції правильно встановив, що середньоденний заробіток складає 1655,14 грн., що підтверджується довідкою ДП «Летичівський спецлісгосп», і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12 березня 2025 року по 17 червня 2025 року (70 робочих днів) складає 115859,80 грн.

Однак при цьому, визначивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, не повній мірі врахував всі обставин даної справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови в справі № 761/9584/15-ц зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

- ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

У справі що переглядається, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач сам був т.в.о директора підприємства, тобто особою, яка здійснювала організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції керівника підприємства, більша частина заборгованості по заробітній платі утворилася саме, за період перебування його на зазначеній посаді, період затримки розрахунку при звільнені склав лише три місяці при тому що позивач в зазначений період крім заробітної плати, отримував ще пенсію за другою групою інвалідності, йому було достеменно відомо що він має право на отримання компенсації за невикористану відпустку, до свого звільнення не вжив жодних заходів на отримання даної компенсації, хоча в силу свого службового становища міг це передбачити і зробити.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 25000 грн.

Також згідно зіст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. ч. 3, 4ст. 23 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що невиплатою грошової компенсації за невикористану відпустку у строки, передбачені законом, позивачу спричинено моральну шкоду, що виразилася у переживаннях, викликаних порушенням права на оплату праці, необхідністю додавання зусиль для організації свого життя в забезпеченні себе та членів своєї сім`ї, однак в даному випадку суд першої інстанції в повній мірі не врахував при визначенні моральної, наявність у позивача доходу у вигляді пенсії, а також обставини, які апеляційний суд врахував при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином з врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Щодо стягнення вихідної допомоги при звільнені, то відповідно до стаття 44 КЗпП України вихідна допомога виплачується при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з не залежних від працівника обставин. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Матеріали справи не містять доказів щодо припинення трудового договору з ОСОБА_1 з підстав передбачених статтею 44 КЗпП України, виплата такої допомоги не передбачена також умовами колективного договору, тому підстави для стягнення вихідної допомоги з відповідача відсутні.

Зважаючи на вищезазначене, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права у зв`язку з чим підлягає скасуванню в цій частині. З комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 25000 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн. В задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги при звільненні необхідно відмовити.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За частинами 12 статті 141 ЦПКУкраїни судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші витрати пов`язані з розглядом справи покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За матеріалами справи позивач є особою з другою групою інвалідності, у зв`язку з чим звільнений від сплати судового збору. В суді першої інстанції позивачем подавалася заява про стягнення витрат на правову допомогу, яка надавалася йому адвокатом Бригидою В.В., в розмірі 5000 грн.

З огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено на 4,5%, витрати на правову допомогу понесені ним в суді першої інстанції з ДП «Летичівський спецлісгосп» підлягають відшкодуванню в розмірі 250 грн.

Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подання апеляційної скарги ДП «Летичівський спецлісгосп» сплатило судовий збір в розмірі 3572,07 грн., оскільки апеляційна скарга відповідача задоволена на 87,15 %, судовий збір в розмірі 3375,60 слід компенсувати відповідачу за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

В суді апеляційної інстанції відповідачем також подано клопотання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

До заявленого клопотання відповідачем додано ордер адвоката Маріїної А.В. від 17.12.2025 року, договір №328 про надання правничої допомоги від 17.12.2025 року, додаток до договору, гонорар відповідно до п.32 договору про надання правової допомоги у межах представництва інтересів ДП «Летичівський спецлісгосп» в суді апеляційної інстанції по справі №678/930/25 в розмірі 20000 грн., акт приймання-передачі наданих послуг від 15 січня 2026 року на вартість виконаних робіт 20000 грн., платіжна інструкції №253 про сплату відповідачем правових послуг в межах судової справи №678/930/25 в суді апеляційної інстанції 20000 грн.

В судовому засіданні представником позивача адвокатом Бригидою В.В. заявлялось клопотання щодо зменшення витрат на правову допомогу з огляду на їх неспірмірність.

Проаналізувавши долучені до заяви докази на підтвердження факту понесення ДП «Летичівський спецлісгосп» витрат на правничу допомогу документи, із врахуванням перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом та часткового задоволення апеляційної скарги на 87,15% враховуючи заяву щодо зменшення витрат на правову допомогу, співмірність складності справи з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 8715 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» задовольнити частково.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 07 листопада 2025 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, вихідної допомоги при звільненні і моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення. Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 25000 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги при звільненні відмовити.

Стягнути з комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 250 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 8715 грн.

Компенсувати комунальному підприємству «Летичівський спецлісгосп» за рахунок держави судовий збір в розмірі 3375,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 січня 2026 року.

Судді: Т.О. Янчук

І.В. П`єнта

О.І. Ярмолюк