Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №442/1320/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/1320/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С.

Провадження № 22-ц/811/1167/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області – Поліщук Р.І. на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2025 року КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 21402,29 грн. заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог покликалось на те, що КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (далі КП «Дрогобичводоканал») надає відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення постійно і безперебійно. За вказаною адресою нарахування проводиться на 1 особу, у помешканні відсутні засіб обліку води, тому обсяг наданих послуг нараховується згідно з нормою та становить 6,38 куб.м. води на місяць. Однак, споживач не здійснив жодної оплати за отримані послуги, в результаті чого станом на 01.02.2025 за ним обліковується заборгованість в сумі 21402,29 грн. Відповідно до внесених змін до постанови Кабінету Міністрів України №690 від 05.07.2019 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» КП «Дрогобичводоканал» 01.03.2022 розмістив на офіційному веб-сайті підприємстві повідомлення про публічну пропозицію (оферту) щодо укладення Публічного індивідуального договору приєднання про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення. ОСОБА_1 до 01.04.2022 не вчинив жодних дій щодо відключення від комунальної послуги, а отже – прийняв умов публічного договору приєднання. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав ОСОБА_1 з 06.11.2013 є власником будинку АДРЕСА_2 . Станом на 01.02.2025 будь-яких заяв про те, що за вказаною адресою ніхто не проживає чи про відсутність води у вказаному будинку від відповідача на адресу підприємства не надходило, а також позивачу невідомо про жодні дії вчинені відповідачем щодо відключення (відмови) від комунальної послуги, а також із заявою щодо опломбування вхідної запірної арматури відповідач не звертався, отже вважає, що ОСОБА_1 фактично користувався продовжує користуватися послугами КП «Дрогобичводоканал». Позивач, виконуючи свої обов`язки, понадавав і надає послуги з централізованого водопостачання та ц2ентралізованого водовідведення. Оскільки боржник неналежно виконує свої обов`язки відповідно до закону, не сплачує нараховані суми за отримані ним послуги, свідчить про його безвідповідальність чим порушує право позивача на одержання плати за надання послуги у встановлений законом строк. Водночас, зазначає, що за заявою КП «Дрогобичводоканал» 01.10.2024 видавався судовий наказ про стягнення з відповідача наявної заборгованості, однак 21.10.2024 ухвалою суду судовий наказ був скасований.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Комунального підприємства «Дрогобиводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області 10154,58 заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та 1149,43 (одну тисячу сто сорок дев`ять гривень 43 коп), а всього: 11304,01 (одинадцять тисяч триста чотири гривні 01 коп.)

В решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області – Поліщук Р.І., подавши апеляційну скаргу.

Не погоджується з прийнятим рішенням в частині розміру суми заборгованості, яку необхідно стягнути з ОСОБА_1 .

Вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не застосував норми матеріального права в повному обсязі, які мали юридичне значення для об`єктивного та всебічного вирішення цієї справи чим порушив права позивача.

Суд не врахував той факт, що відповідно до п. 11 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Це є обов`язок споживача повідомити виконавця послуг про зміну власника житла, який ОСОБА_1 не виконав, чим ввів в оману водоканал користувався послугами під іменем старого власника ОСОБА_2 та перестав оплачувати їх.

Вказує, що позивач як виконавець послуг з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення робив все від нього залежне для того, щоб стягнути заборгованість, яка утворилася за адресою: АДРЕСА_2 , однак ці спроби були безуспішні до квітня 2024 року, оскільки позивач не знав про зміну власника.

Суд також вибірково застосував положення Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не врахувавши, що «02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (КОВІД-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (КОВІД-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.» (

Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в силу приписів пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину, а в подальшому на строк дії воєнного стану.

Просить задоволити апеляційну скаргу внісши зміни в рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 442/1320/25, стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області 20 059 грн 67 коп. заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та витрат зі сплати судового збору в розмірі 2277.

28 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить змінити рішення суду та відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційно інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати строк позовної давності та вважав, що з відповідача слід стягнути заборгованість за період з лютого 2022 року, що передує 3 роки з моменту звернення до суду з даним позовом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 , з є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . Підстава набуття: Договір дарування від 06.11.2013.

Як вбачається з Договору про надання послуг з постачання холодної води і водопостачання №1 від 04.07.2021 позивач надавав послуги з постачання холодної води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 . Споживачем послуг зазначено ОСОБА_2 (абонент №31020).

У п.14 зазначеного договору встановлено, що споживач зобов`язаний: оплачувати послуги в установлені договором строки, подавати покази засобів обліку з 20 по 28 число місяця, що настає за розрахунковим, повідомляти виконавця про кількість осіб, строк тимчасового проживання у будинку садибного типу перевищив місяць, а також про зміни у стані підсобного господарства і санітарно-технічного та інженерного обладнання протягом місяця (за умови проведення розрахунків за надані послуги згідно з нормативами (нормами) споживання), від точки розподілу утримувати в справному стані водопровідні вводи жилих будинків, а також прилади і пристрої на них, у тому числі колодязі, запірну арматуру, водолічильники, стабілізатори тиску й обмежувачі витрат, які йому належать та ним експлуатуються; забезпечувати захист приміщень водомірних вузлів від ґрунтових, талих і дощових вод та інших шкідливих впливів, утримувати приміщення в чистоті і не допускати зберігання в них будь-яких предметів та матеріальних цінностей; стежити за станом водопровідної мережі, арматури, яка є його власністю і ним експлуатується, не допускати витоку води, а в разі його виникнення або виявлення ліквідувати його негайно; стежити за станом водорозборів, цілісністю їх частин, дотримуватися санітарних вимог та ін..

Як вбачається з Акту обстеження водопровідної та каналізаційної мережі №31020 від 04.07.2012, за результатами проведеної перевірки стану водопровідної і каналізаційної мережі, водомірних вузлів за адресою: АДРЕСА_3 , абонент ОСОБА_2 , встановлено такі точки водозбору: 2х функційний котел, ванна, стоки, проживає 1 особа.

Позивачем представлено суду Інформаційну картку по споживачу 31020 вул.В.Гора 164-1, з якої вбачається, що лічильника немає. Представлена інформація датується з 2003 року. Починаючи з 2007 по липень 2012 нарахування були 0. За період з липня 2012 по листопад 2013 року (час набуття права власності ОСОБА_3 ) здійснювались нарахування та часткова оплата. Станом на листопад 2013 року заборгованість становила 337,44 грн. З листопада 2013 року по лютий 2025 проводились нарахування та здійснювалась часткова оплата, востаннє оплату здійснено в грудні 2015 на суму 111,48 грн, заборгованість на цей час складала 55,74 грн. Станом на лютий 2025 року заборгованість становить 22040,37 грн.

Законом «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з частиною 1, 2 статті 12 закону «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Пунктом першим частини 1 статті 7 закону «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до статтей 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

У частині першій статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений у пункті 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.322 ЦК України).

Згідно з Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690, послуги надаються споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.

З огляду на те, що цей Договір є договором приєднання, його умови не підлягають узгодженню зі стороною, що приєднується (споживачем).

Отже, за відсутності будь-яких дій відповідача щодо відключення від комунальної послуги, слід вважати прийнятими останнім умови публічного договору приєднання про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Згідно ч.1 ст.27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. Частинами 3, 4 вказаної статті визначено, що порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач змушений був вносити оплату за надані йому послуги з водопостачання.

Проте суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати строк позовної давності та дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути заборгованість за період з лютого 2022 року, що передує 3 роки з моменту звернення до суду з даним позовом, та складає (276,64+276,64+264,50+276,64+276,64+255,82+276,64+276,64+265,80+276,64+276,64+276,64+276,64+276,64+264,93+276,64+264,93+276,64+276,64+264,50+276,64+276,64+276,64+276,64+276,64+276,64+276,64+274,90+276,64+276,64+276,64) 10154,58 грн.

На спростування вказаного висновку, апелянт вказує, що строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в силу приписів пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину, а в подальшому на строк дії воєнного стану.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Постановою ВС/КЦС від 18.01.2022 року у справі № 370/522/16-ц, визначено, що суд може поновити процесуальний строк як до запровадження, так і після закінчення карантину, якщо визнає причини такого пропуску поважними і такими, що зумовлені запровадженими обмеженнями. Тобто сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.

· Сам по собі факт введення в Україні воєнного стану не є підставою для поновлення пропущеного строку, встановленого законом для вчинення процесуальної дії ( Ухвала КЦС/ВС від 21.07.2022 року у справі №127/2897/13-ц;)

Питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. (Ухвала КЦС/ВС від 21.07.2022 року у справі №127/2897/13-ц.)

Верховний Суд в постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 зауважив що, суди не припиняли своєї роботи у зв`язку з пандемією, спричиненою коронавірусною хворобою (COVID-19), й продовжували безперервно приймати всі без виключення процесуальні документи (позовні заяви, скарги тощо), а також суворо дотримувався рекомендацій щодо безпечної роботи судів усіх інстанцій та юрисдикцій і доступу до правосуддя в умовах карантину, зокрема створюючи належні та безпечні умови перебування і відвідування у приміщенні суду.

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану неодноразово продовжено.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області – Поліщук Р.І. – залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 30 січня 2026 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.