Постанова від 22 січня 2026 р. у справі №450/4681/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/4681/25 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 33/811/9/26 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В, за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – адвоката Гриневича Михайла Миколайовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2025 року, щодо ОСОБА_1 ,

встановив:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 КУпАП, і накладено на нього стягнення, у виді позбавлення права керування транспортним засобом на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 02 жовтня 2025 року о 15 год. 17 хв. у м. Пустомити, вул. Грушевського, 11Б, керуючи автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого, здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Audi Q7» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок чого, транспортні засоби отримали механічні пошкодження чим завдано матеріальної шкоди, травмованих немає. Такими своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.10.9 ПДР України.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 124 КУпАП.

Окрім того, ОСОБА_1 , 02 жовтня 2025 року о 15 год. 17 хв. у м. Пустомити, вул. Грушевського, 11Б, керуючи автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , скоїв ДТП, а саме наїзд на припаркований автомобіль «Audi Q7» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 ,після чого місце пригоди залишив. Такими своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.10 А ПДР.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 122-4 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову змінити, застосувати до нього стягнення у виді штрафу. Окрім того, просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2025 року, оскільки про дану постанову він дізнався 8 грудня 2025 року з ЄДРСР.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає зміні в частині накладеного адміністративного стягнення.

Наголошує, що його не було повідомлено про час та місце розгляду справи, окрім того він вину у вчиненні адміністративних правопорушень визнає, а постанова в цій частині є обґрунтованою належним чином.

Повідомляє, що водія ОСОБА_3 на місці ДТП не було, після зіткнення він оглянув автомобіль та не виявив на ньому пошкоджень, окрім того наголошує, що потерпілий до нього не має претензій, оскільки ним вжито всіх заходів для відшкодування завданої шкоди у досудовому порядку.

Наголошує, що застосоване до нього стягнення є занадто суворим, оскільки він визнав вину, щиро розкаявся у вчиненому адміністративному правопорушенні, є інвалідом 1 групи, проходить постійне лікування, порозумівся з потерпілим, щодо відшкодування завданої шкоди.

В судовому засіданні апеляційного суду адвокат Гриневич М.М. подав заяву від потерпілого ОСОБА_2 , в які він зазначає, що не має претензій до ОСОБА_1 , просить застосувати до нього стягнення в виді штрафу, розгляд справи проводити в його відсутності.

ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду призначене на 23 січня 2025 року не прибули, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, адвокат Гриневич М.М. просив проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та потерпілого.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з права людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.

Частиною 4 ст. 294 КУпАП передбачено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання та думки адвоката, який не заперечували проти розгляду справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та потерпілого апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стосовно строку на апеляційне оскарження, то з урахуванням того, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про результат розгляду справи дізнався 8 грудня 2025 року, з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження постанови місцевого суду.

Заслухавши виступ захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на підтримку доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи із наступного.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтею 122-4 КпАП України передбачено відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Відповідно до ст. 124 КУпАП України, передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, та тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП підтверджена дослідженими судом першої інстанції доказами, та у апеляційній скарзі не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Приймаючи рішення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчиненні адміністративні правопорушення суд першої інстанції, враховуючи конкретні обставини справи, прийшов до висновку про накладення на ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ст. 122-4 КУпАП, а саме в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Аргументи сторони захисту, що місцевим судом підчас розгляду справи не було дотримано вимог ст. 33 КУпАП, та обрано адміністративне стягнення, яке за своїм видом є несправедливим та занадто суворим, не заслуговують на увагу апеляційного суду.

Відповідно до вимог ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, при обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом на 1 рік, судом було враховано дані, на які, у тому числі, посилається і захисник, а саме дані про особу водія ОСОБА_1 та обставини справи.

Санкція статті 122-4 КУпАП є альтернативною та надає суду можливість накласти одне з видів стягнень, а саме штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від 1 до 2 років, або адміністративний арешт на строк від десяти до п`ятнадцяти діб.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

У рішенні по справі "О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Так, при призначенні адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом на 1 рік, місцевим судом враховано характер вчиненого адміністративного правопорушення (в результаті якого було завдано матеріальні збитки), яке на думку апеляційного суду є доволі небезпечним; данні про особу правопорушника, який є інвалідом першої групи, визнав свою вину, з потерпілим примирився

Відтак, з метою попередження з боку ОСОБА_1 аналогічних правопорушень ПДР України, вважаю, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доцільність застосування до нього адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, передбаченого ст. 122-4 КУпАП. Зазначений вид стягнення відповідає характеру вчиненого правопорушення, ступеню його суспільної небезпечності, а також наслідкам, що настали у вигляді пошкодження транспортного засобу, без заподіяння шкоди життю чи здоров`ю осіб.

Окрім того, обрання саме позбавлення права керування транспортним засобом як заходу адміністративного впливу узгоджується з принципами індивідуалізації покарання та справедливості, оскільки дозволяє досягти мети адміністративної відповідальності — виховного впливу на правопорушника та запобігання вчиненню нових правопорушень. Застосування більш суворого стягнення за відсутності обтяжуючих обставин було б непропорційним, тоді як позбавлення права керування транспортним засобом на 1 рік є достатнім і необхідним заходом для формування у ОСОБА_1 належної правосвідомості та поваги до вимог ПДР України.

Доводи апе6лянта про необґрунтованість оскаржуваної постанови є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Сам по собі незначний розмір матеріальної шкоди та факт примирення з потерпілим або відсутність істотних пошкоджень транспортного засобу не виключає складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП, оскільки обов`язковою ознакою такого правопорушення є факт порушення вимог ПДР України, що призвів до пошкодження майна, незалежно від ступеня цього пошкодження.

Твердження апелянта, що його не було повідомлено про час та місце розгляду справи, апеляційний суд розцінює критично, оскільки йому було скеровано судові повістки 10 жовтня 2025 року та 29 жовтня 2025 року (а.с. 29-30), окрім того особа, яка притягується до адміністративної відповідальності зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, судового збору, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.

Згідно з статтею 40-1 КпАП України судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на які накладено таке стягнення. Розмір і порядок оплати судового збору встановлюється законом.

При цьому, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як вбачається з витягу з рішення експертної команди з оцінки повсякденного функціонування особи №184/25/12241/Р від 26 листопада 2025 року ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності (підгрупа Б), а тому з огляду на зазначену обставину слід звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Пунктом 4 ч. 8 ст. 294 КУпАП, передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити постанову.

За таких обставин, постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 липня 2025 року стосовно ОСОБА_1 підлягає зміні в частині стягнення судового збору, а тому апеляційну скаргу слід задоволити частково.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2025 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 доадміністративної відповідальності за ст. 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення змінити.

На підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнити ОСОБА_1 , як інваліда I групи, від сплати судового збору.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.