Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №445/65/18 — Львівський апеляційний суд

Справа №445/65/18 Головуючий у 1 інстанції:Бакаїм М. В.

Провадження №22-ц/811/3021/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні представниці заінтересованої особи ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Золочівського районного суду Львівської області в складі судді Бакаїм М.В. від 07 серпня 2025 року у справі за заявою представника ОСОБА_4 - адвоката Качмара Івана Остаповича про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу Золочівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року у справі №445/65/18,-

в с т а н о в и л а :

ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_4 – адвоката Качмара Івана Остаповича про визнання судового наказу Золочівського районного суду Львівської області від 12.02.2018 у справі № 445/65/18 таким, що не підлягає виконанню – відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі просить ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2025 року – скасувати та визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Золочівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року у справі № 445/65/18.

Вважає ухвалу незаконною та необгрунтованою.

Зазначає, що як встановлено матеріалами справи, та не взято до уваги судом першої інстанції, дочка сторін на момент подання ОСОБА_1 заяви про видачу судового наказу та на час видачі судовою наказу фактично не проживала з останньою, а проживала у м.Львові разом з батьком. Утриманням та матеріальним забезпеченням ОСОБА_5 на час видачі судового наказу займався батько – ОСОБА_4 . Обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одною з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. Відтак, вказане виключає стягнення аліментів з батька дитини. Крім того, про утримання дитини саме батьком свідчить і те, що судовий наказ було пред`явлено до виконання лише в грудні 2024 року, аж через 6 років з моменту його видачі. Вказане свідчить про те, що саме ОСОБА_4 утримував дочку на час підготовки та подання заяви про видачу судового наказу та на час видачі судового наказу про стягнення аліментів. Сама ж ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів того, що дочка перебуває на її утриманні.

В судове засідання окрім представниці заінтересованої особи ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Клопотання ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні у Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області, колегія суддів вважала необґрунтованим та відхилила, зважаючи на те, що розгляд даної справи було призначено заздалегідь, відповідно представник міг погодити свою участь у інших судових засіданнях; також як заявник, так і його представник повідомлені про судове засідання заздалегідь у грудні 2025 року. Крім цього, якщо припустити, що дійсно представник бере участь в іншій справі то таким не вказано про пріоритетність розгляду іншої справи поряд з цією. Окрім цього, заявником не наведено будь-яких доказів неможливості особистої явки в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці заінтересованої особи ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів заяви, заперечення на заяву, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 160, 161, 168, 170, 423, 432, 599 ЦПК України, ст. 15 ЦК України, ст. 273 СК України та відмовляючи у задоволенні заяви, – виходив з того, що, як встановлено судом, згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьками вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Як на підставу для визнання таким, що не підлягає виконанню, судового наказу, виданого 12 лютого 2018 року Золочівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , у розмірі однієї четвертої заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на дитину, починаючи стягнення з 16 січня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, представник посилався на те, що ОСОБА_4 матеріальним забезпеченням ОСОБА_5 на час видачі судового наказу теж займався. ОСОБА_4 у заяві не навів обставин, які б вказували на припинення у нього обов`язку щодо сплати аліментів на утримання його доньки, що було визначено судовим наказом. Враховуючи викладене, суд вважав відсутність, передбачених ст. 432 ЦПК України, підстав для задоволення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов`язань ОСОБА_4 за судовим наказом від 12.02.2018 року, який набрав законної сили, а тому у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України та ст.18 ЦПК України є обов`язковим до виконання. Між тим з позовом ОСОБА_4 не звертався, а подав заяву про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що слід відмовити представнику у задоволенні заяви про визнання судового наказу Золочівського районного суду Львівської області від 12.02.2018 таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, – немає.

У травні 2025 року ОСОБА_4 звернувся в суд з заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу Золочівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року у справі № 445/65/18.

В обґрунтування заяви вказав, що 12 лютого 2018 року Золочівським районним судом Львівської області видано судовий наказ від 12 лютого 1018 року у справі №445/65/18 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Вказаним судовим наказом зобов`язано стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , у розмірі однієї четвертої заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на дитину, починаючи стягнення з 16 січня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Позивач вважає, що даний судовий наказ слід визнати таким, що не підлягає виконанню з огляду на наступні обставини: дочка. ОСОБА_5 , з ОСОБА_1 на момент подання нею заяви про видачу судового наказу та на час видачі судового наказу фактично не проживала, а проживала у м. Львові разом з батьком. Утриманням та матеріальним забезпеченням ОСОБА_5 на час видачі судового наказу теж займався батько – ОСОБА_7 . Посилаючись на статтю 432 ЦПК України, де визначені випадки виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, підкреслює, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, – підставою для визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу Золочівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини — ОСОБА_5 — у розмірі однієї четвертої частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 16 січня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, представник заявника зазначав те, що ОСОБА_4 на момент видачі судового наказу також здійснював матеріальне забезпечення ОСОБА_5 .

Згідно з приписами статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

За змістом пунктів 4, 5 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

У судовому наказі зазначаються, зокрема повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (пункт 7 частини 1 статті 168 ЦК України).

Відповідно до положень частин 1, 7 статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до нього документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відтак, ЦПК України не передбачає можливості скасування судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку на дитину, відповідно до п.4 ч.1 ст.161 цього Кодексу. У випадку ж незгоди, боржник вправі захистити своє право шляхом подання позову про зменшення розміру аліментів (припинення стягнення, тощо) (ч.7 ст.170 ЦПК України).

Тобто у випадку наявності спору стосовно питання утримання дітей такий розглядається у позовному провадженні, а не шляхом подання заяви про скасування судового наказу.

Окрім наведеного, згідно ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

Визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можливо, якщо виконавчий лист було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково (у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин).

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових відносяться: припинення зобов`язання внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язання переданням відступного, зарахуванням за домовленістю сторін, прощення боргу.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню), у випадку зміни чи скасування рішення у апеляційному чи касаційному порядку, або у зв`язку з нововиявленими обставинами; виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке не підлягає примусовому виконанню; помилкова видача виконавчого листа, якщо після видачі такого листа у справі рішення суду було скасоване; видача виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Як вбачається із матеріалів справи та після перевірки доводів заявника, судами обох інстанцій не встановлено жодної із матеріально-правових чи процесуально-правових підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, відповідно до положень статті 432 ЦПК України, доводи заявника не свідчать про наявність обставин, які можуть бути підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки за своїм змістом вони зводяться до заперечення правомірності видачі судового наказу про стягнення аліментів, а не до встановлення підстав, передбачених процесуальним законом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Законодавцем визначено підстави припинення обов`язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.

Також, відповідно до ч.1 статті 273 Сімейного кодексу України у разі зміни матеріального або сімейного стану особи, яка сплачує аліменти, або особи, яка їх отримує, суд за позовом будь-кого з них має право змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Враховуючи, що законодавством передбачено можливість судового захисту прав боржника у разі невизнання стягувачем відсутності обов`язку боржника, то районним судом правильно встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували припинення зобов`язань ОСОБА_4 за судовим наказом від 12 лютого 2018 року, що набрав законної сили, відтак зазначений судовий наказ підлягає обов`язковому виконанню.

У разі виникнення або зміни обставин, які мають істотне значення, платник аліментів має право в установленому законом порядку, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, порушити питання про звільнення від обов`язку зі сплати аліментів або зміну їх розміру.

Отже, саме зміна чи поява обставин, що мають істотне значення, може бути підставою для звернення до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або звільнення від їх сплати.

Водночас ОСОБА_4 з відповідним позовом до суду не звертався, натомість подав заяву про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що обставини, на які посилається апелянт не можуть бути підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню і відповідно судом першої інстанції підставно відхилено його заяву.

Тому, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з врахування обставин, що мають значення та відповідає вимогам закону, а тому доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими та у задоволенні такої слід відмовити, оскаржувану ж ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 07 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 30 січня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра