Постанова від 29 січня 2026 р. у справі №442/6170/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/6170/24 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/811/1889/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Чижа Л.М.

за участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» -

Лазор У.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.09.2022 у справі № 442/4471/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат», АТ «Страхова компанія «Інго», у якому просили стягнути з відповідачів матеріальну та моральну шкоду, заподіяну смертю дитини внаслідок ДТП, що мала місце 18.06.2022 в с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області, винуватцем якої згідно вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.09.2022 визнано водія вантажного фургону марки «MERCEDES-BENZ 308D», власником якого є ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат», ОСОБА_1 . Постановою Вінницького апеляційного суду від 15.11.2023 у справі 127/22896/22 позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» задоволено частково та стягнуто з ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» на користь ОСОБА_4 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_5 – 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 600 000,00 грн в порядку регресу. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 у справі № 442/1473/24 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» майнову шкоду в розмірі 600 000,00 грн та судовий збір в розмірі 9 000,00 грн. Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист у справі № 442/1473/24 та приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М. відкрито виконавче провадження № 75361465 па підставі виконавчого листа № 442/1473/24, виданого 27.05.2024 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.

Після відкриття виконавчого провадження позивачу стало відомо, що 27.02.2024, тобто через 5 (п`ять) днів після звернення позивача до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 600 000,00 грн в порядку регресу, ОСОБА_1 відчужив належне йому майно, а саме частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:00:060:0062, площею 0,1 га та частку у праві спільної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 126,7 кв.м. своїй дочці ОСОБА_3 . Перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 оформлено договором дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Селедець В.В.

Вважає укладений договір дарування фраудаторним правочином, оскільки такий укладений на шкоду кредитору та з метою вивести нерухоме майно з-під загрози звернення стягнення на нього задля примусового виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 у справі № 442/1473/24, а тому наявні підставі для визнання його недійсним.

На підставі наведеного позивач просив задовольнити його позов.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.04.2025 позов ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» задоволено.

Визнано укладений договір дарування частки у праві власності на земельну ділянку та частки у праві спільної власності на житловий будинок, де дарувальником виступає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а обдарованою – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недійсним.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що здійснений відповідачами правочин, не містить ознак фіктивності, оскільки він спрямований на створення правових наслідків для обох сторін та відповідає правовій природі даного виду договору. Звертає увагу, що на момент укладення договору дарування не існувало судового рішення про стягнення з нього грошових коштів, не було відкритого виконавчого провадження та не було накладено арештів або інших заборон на майно, що свідчить про відсутність перешкод до реалізації права власності відповідно до статей 319, 321 ЦК України. Вказує, що передача майна дочці була обумовлена сімейними мотивами, зокрема: віком та станом здоров`я дарувальника, відсутністю заборон на відчуження майна, наміром передати майно дочці у зв`язку з тривалими домовленостями у родині, чого суд першої інстанції не врахував та, як наслідок, дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним як фраудаторного.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Від ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – Джох Р.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представник ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» - Лазор У.М. заперечила проти задоволення апеляційної скарги. ОСОБА_3 у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилась, подала клопотання про відкладення розгляду справи, однак, вказані у ньому причини неявки визнані колегією суддів безпідставними, тому розгляд справи проводиться за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.09.2022 справі № 442/4471/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15.11.2023 у справі № 127/22896/22 з ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат», як власника джерела підвищеної небезпеки і роботодавця ОСОБА_1 , стягнуто на користь ОСОБА_4 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, та 1943,98 грн витрат на правничу допомогу та на користь ОСОБА_5 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 991,20 грн витрат на правничу допомогу.

22.01.2024 ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» виконано вказану постанову Вінницького апеляційного суду від 15.11.2023.

22.02.2024 ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 у справі № 442/1473/24 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 600 000,00 грн в порядку регресу.

27.02.2024 ОСОБА_1 відчужив належне йому майно, а саме частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:00:060:0062, площею 0,1 га та частку у праві спільної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 126,7 кв.м., своїй дочці ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 у справі № 442/1473/24 позов ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» майнову шкоду в розмірі 600 000,00 грн та судовий збір в розмірі 9 000,00 грн.

Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М. відкрито виконавче провадження № 75361465 на підставі виконавчого листа № 442/1473/24, виданого 27.05.2024 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.

Судом першої інстанції також встановлено, що станом на час розгляду справи рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 у справі № 442/1473/24 ОСОБА_1 не виконано.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Частинами першою, другою статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» вказувало на те, що його інтереси порушені внаслідок недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_1 , який уклав оспорюваний договір дарування з метою приховування належного йому майна та недопущення звернення стягнення на нього в рамках здійснення виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 у справі № 442/1473/24 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» майнової шкоди в розмірі 600 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цій справі встановлено, що 22.02.2024 ПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 у справі № 442/1473/24 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 600 000,00 грн в порядку регресу.

27.02.2024 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Селедець В.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 265, ОСОБА_1 подарувала своїй дочці ОСОБА_3 належну йому частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:00:060:0062, площею 0,1 га та частку у праві спільної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 126,7 кв.м.

З огляду на викладене, установивши, що відповідач ОСОБА_1 через декілька днів після після пред`явлення до нього позову про відшкодування шкоди у справі № 442/1473/24, усвідомлюючи, що укладення оспорюваного договору дарування унеможливить стягнення з нього грошових коштів на виконання можливого судового рішення щодо відшкодування матеріальної шкоди на користь позивача, відчужив належні йому частку земельної ділянки та житлового будинку за безоплатним договором на користь близького родича – дочки ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання вказаного договору дарування недійсним, оскільки укладення такого правочину відбулося на шкоду правам та інтересам позивача та з метою уникнення звернення стягнення на майно відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що станом на момент вчинення оспорюваного правочину не існувало такого, що набрало законної сили судового рішення, яке б встановило обов`язок ОСОБА_1 відшкодувати шкодуПрАТ «Дрогобицький хлібокомбінат», колегія суддів відхиляє, оскільки підставою виникнення в особи, яка завдала шкоди, обов`язку її відшкодувати є факт заподіяння такої шкоди, а не факт набрання законної сили рішення суду про стягнення відшкодування. При цьому ОСОБА_1 було відомо про ухвалення судового рішення у справі № 127/22896/22.

Також в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачкою ОСОБА_3 витрат за лікування батька ОСОБА_1 , на які останній покликається в апеляційній скарзі.

Ураховуючи наведене, висновки суду суду першої інстанції про задоволення позову є правильними.

Разом з тим колегія суддів не може погодитись із рішенням суду в частині розподілу судових витрат огляду на таке.

У частині першій статті статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

В порушення наведеної норми процесуального права суд першої інстанції, стягнув з відповідачів на користь позивача судові витрати в солідарному порядку, тому рішення суду в цій частині слід змінити.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду слід змінити в частині розподілу судових витрат. В решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2025 року змінити в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» з кожного по 1514,00 грн судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 30.01.2026

Головуючий

Судді