Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №453/311/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 453/311/25 Головуючий у 1 інстанції: Курницька В.Я.

Провадження № 22-ц/811/3356/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року, -

ВСТАНОВИВ:

в лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 31 грудня 2023 року між сторонами укладено договір № 484972-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». 31 грудня 2023 року позивачем направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 484972-КС-001 про надання кредиту. 31 грудня 2023 року відповідач прийняв пропозицію щодо укладення договору № 484972-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою. ТзОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-2562, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), який ним було введено/відправлено. Цього дня між сторонами укладено договір про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядк. Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору, ТзОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав та надав відповідачу кошти в розмірі 10 000 грн. Відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у нього станом на 08 лютого 2025 року утворилась заборгованість за договором № 484972-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 43 436 грн. 38 коп., що складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 10 000 грн.; - суми прострочених платежів по процентах - 31 936 грн. 38 коп.; - суми прострочених платежів за комісією - 1 500 грн.

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за договором № 484972-КС-001 про надання кредиту від 31 грудня 2023 року, що становить 43 436, 38 гривень.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість у розмірі 28 300 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» 1 578, 26 гривень понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 15 136,38 грн. оскаржило ТзОВ «Бізнес позика», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір процентів за користування кредитними коштами які підлягають стягненню з відповідача на користь по позивача за кредитним договором. 31.12.2023 року між сторонами укладено Договір № 484972-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 2.7. Кредитного договору строк дії договору до 16.06.2024 року.

Згідно із п. 2.4. договору стандартна процентна ставка в день становить 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка в день становить 1,15288411, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. У кредитному договорі встановлені дві фіксовані процентні ставки (стандартна та знижена), які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за кредитним договором. денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою, визначеною у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Відсотки по кредитному договору № 484972-КС-001 нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам ЦК України, умовам Договору про надання кредиту та Правилам. Штрафні санкції не нараховувались та не включені до позовних вимог. Відповідачем встановлений графік погашення заборгованості не виконувався, за весь період дії кредитного договору не було сплачено жодного платежу, у наслідок чого починаючи з восьмого дня прострочення першого платежу почалось нарахування процентів за стандартною ставкою - 2,00000000%, а саме з 22.01.2024 року по 16.06.2024 року включно і після 06.09.2024 року не нараховувались. Зазначає, що проценти за користування кредитом у загальній сумі 31 936,38 грн. включають в себе: нараховані за зниженою (пільговою) процентною ставкою 1,15288411% в день - у сумі 2 536,38 грн. у період з 31.12.2023 по 21.01.2024 р. (включно) плюс нараховані за стандартною процентною ставкою 2,00000000% в день - у сумі 29 400 грн. у період з 22.01.2024 року по 16.06.2024 року (включно). Штрафні санкції за неналежне виконання умов договору не нараховувались та не входять складу позовних вимог, також не нараховувались проценти за користування кредитом після 16.06.2024 року. З 17.06.2024 року їх розмір залишився незмінним - 31 936,38 грн. Посилається на те, що розрахунок заборгованості наданий позивачем по кредитному договору №484972-КС-001 повністю відповідає умовам Договору, а розмір нарахованих процентів відповідає нормам статтей 1048, 1050 та 1056-1 ЦК України.

З наведених підстав просить рішення суду змінити в частині стягнення

заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» по

процентах за користування кредитом, а саме: змінити суму стягнення з 16 800

гривень на суму 31 936,38 гривень, в решті рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, а відтак, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 15 136,38 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у кредитному договорі № 484972-КС-001 від 31 грудня 2023 року денна процентна ставка установлена на рівні 2%, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1% на день, а тим паче процентну ставку вище 1% на день, яка, за своєю суттю, є складовою денної процентної ставки, суперечить вимогам чинного законодавства. Максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1% відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Зазначений Закон України прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір № 484972-КС-001 укладено 31 грудня 2023 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 грудня 2023 року між сторонами укладено договір № 484972-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

31 грудня 2023 року між сторонами у справі було укладено договір № 484972-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 10 00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів.

За змістом пункту 2.3 кредитного договору строк на який надається кредит: 24 тижні.

Пунктом 2.5 цього кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту в розмірі 1 500 гривень, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.

Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

Відповідно до пункту 5.1. Правил, які у відповідності до пункту 10 кредитного договору є його невід`ємною частиною, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов кредитного договору.

З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання кредиту № № 484972-КС-001 від 31 грудня 2023 року вбачається, що така станом на 08 лютого 2025 року становить 43 436,38 грн., що складається з: 1) суми прострочених платежів по тілу кредиту - 10 000 грн.; 2) суми прострочених платежів по процентах - 31 936,38 грн.; 3) суми прострочених платежів за комісією - 1 500 грн.

Позивач у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що розмір денної процентної ставки передбачений Договором № 484972-КС-001 про надання кредиту від 31.12.2023 року не перевищує 1%, виходячи з того, що обрахування базувалось на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі - як того вимагає норма ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 31 936,38 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що у кредитному договорі № 484972-КС-001 від 31 грудня 2023 року денна процентна ставка установлена на рівні 2%, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1% на день, а тим паче процентну ставку вище 1% на день, яка, за своєю суттю, є складовою денної процентної ставки, суперечить вимогам чинного законодавства.

Максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1% відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вказаний Закон прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір № 484972-КС-001 укладено 31 грудня 2023 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відсоткова ставка, встановлена цим договором, не відповідає умовам чинного законодавства.

Пункт 5.1. Правил, який є невід?ємною частиною кредитного договору прямо суперечать положенням пунктів 2.3, 2.7, 2.10, і 2.11 кредитного договору в частині визначеного за домовленістю сторін строку кредитування у 24 тижні, а суперечливі або двозначні умови договору про споживче кредитування, в Закону України «Про захист прав споживачів», тлумачаться на користь позивача, як споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, умови кредитного договору в частині, що суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «Бізнес позика» 28 300 грн. (10 000 гривень + 1 500 гривень + (10 000 гривень * 1% * строк дії договору - 168 днів)), що відповідає ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки відповідач належним чином свої зобов`язання по поверненню тіла кредиту, комісії та відсотків за користування кредитом у зазначеному розмірі не виконав.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»- залишити без задоволення.

Заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року - залишити без змін

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 28 січня 2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк