Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №335/2187/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.01.2026 Справа № 335/2187/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/2187/25 Головуючий у І інстанції: Рибалко Н. І.

Провадження № 22-ц/807/151/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Гончар М.С.,

Кухаря С.В.,

секретар: Камалова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Штабовенка Дениса Всеволодовича до ОСОБА_1 , третя особа – орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2025 року ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Штабовенка Д.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа – орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначено, що з 11.08.2012 ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , який розірвано рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.02.2024 у справі № 332/6697/23.

Від шлюбу подружжя має двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З моменту розірвання шлюбу колишнє подружжя проживає окремо.

Син ОСОБА_3 проживав та проживає з батьком, а донька ОСОБА_4 до 21 грудня 2024 проживала з матір`ю.

21.12.2024 ОСОБА_1 затримана правоохоронними органами у зв`язку з підозрою у вчиненні злочину. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024 їй обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням у Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор».

З моменту затримання ОСОБА_1 діти проживають з батьком у трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 83,72 кв.м., що належить позивачу на праві власності та знаходяться повністю на його утриманні.

На теперішній час позивач не працює, щомісячно отримує пенсію за інвалідністю в розмірі 23456,24 грн, виховує двох дітей, одна з яких, на час подання позову, не досягла трирічного віку.

Оскільки діти проживають разом з батьком, натомість ОСОБА_1 вже протягом 3 місяців перебуває у місці попереднього ув`язнення (СІЗО), позивач вважає, що наявні підстави як для стягнення аліментів на його користь, так і визначення місця проживання дітей разом з ним.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Штабовенка Д.В. просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 :

- аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з для звернення до суду з позовом;

- аліменти на його утримання в розмірі 1/6 з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 трирічного віку з для звернення до суду із позовом;

- визначити місце проживання дітей разом з батьком.

Судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 рокупозов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову до суду - 07.03.2025, і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на його утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 07.03.2025 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку.

Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 3633,60 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дерев`янко І.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 рокута ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач за об`єктивних обставин тимчасово не має можливості належним чином доглядати за дітьми, у зв`язку з перебуванням в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор». На теперішній час відносно ОСОБА_1 здійснюється досудове розслідування кримінальних правопорушень. Вирок суду не постановлений, тож об`єктивні підстави посилатися на доведеність її вини у кримінальному правопорушенні відсутні. Позивач виконує свої батьківські обов`язки відносно спільних дітей сторін, однак вважати, що відповідач уникає їх виконання за власною ініціативою не можна.

На думку ОСОБА_1 , розгляд цієї позовної заяви є передчасним, оскільки рішення у кримінальному провадженні не ухвалене, що є підставою для зупинення провадження. Однак, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявленого ОСОБА_1 клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення кримінального провадження за її обвинуваченням.

Крім того, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дерев`янко І.О. вважає, що заявлений позивачем розмір аліментів є очевидно неспівмірним з її можливостями, оскільки відповідач перебуває у СІЗО.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Штабовенка Д.В. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Зокрема, зазначає, що у цій справі відсутні об`єктивні підстави для зупинення провадження, оскільки відповідач не довела, яким саме чином з`ясування обставин у кримінальному провадженні унеможливлює розгляд позовних вимог, заявлених ним у цій справі. А перебування матері в СІЗО та вимушене проживання разом з батьком не спростовує існування юридичного спору між батьками про визначення місця проживання дітей. Так, визначення місця проживання дітей разом з ним, надає позивачу можливість для отримання певних пільг та припинення стягнення аліментів, стягнутих на користь ОСОБА_1

24 листопада 2025 року до апеляційного суду надійшло клопотання органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про розгляд справи за відсутності представника органу опіки, рішення просить ухвалити з урахуванням прав та інтересів дітей.

19 січня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Дерев`янко І.О. про розгляд апеляційної скарги за відсутності сторони відповідача.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 – адвокат Штабовенко Д.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимог оскаржуване рішення не відповідає повою мірою.

Повністю задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що самі діти в силу віку не можуть бути заслухані судом, а відповідач не надала доказів на підтвердження того, що проживання дітей разом з батьком не буде відповідати найкращим інтересам дітей. Навпаки, з матеріалів справи слідує, що, проживаючи разом з батьком, малолітні діти сторін забезпечені з боку позивача всім необхідним для нормального розвитку, і перешкод для визначення місця їх проживання разом з батьком у подальшому суд не знайшов, тому дійшов висновку про визначення проживання дітей разом з батьком.Оскільки між сторонами відсутня домовленість щодо утримання малолітніх дітей, зокрема, стосовно першочергових витрат на них, відповідач є працездатною особою, перебування відповідача в місцях попереднього ув`язнення не звільняє її від обов`язку утримувати дітей, тому суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, а з огляду на те, що позивач утримує малолітню доньку, якій на час подання позову не виповнилось трьох років, при цьому відповідач не довела належними доказами, що вона не спроможна надавати матеріальну допомогу в розмірі 1/6 частини зі всіх видів заробітку (доходу), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно до досягнення дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновками суду про визначення проживання дітей разом з батьком та стягнення аліментів на їх утримання, однак не погоджується з висновком про наявність підстав для стягнення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання до досягнення меншою дитиною трирічного віку з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжі від 05 лютого 2024 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим (повторно) Заводським відділом державної РАЦС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 23 лютого 2024 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим (повторно) Заводським відділом державної РАЦС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 08 січня 2025 року.

ОСОБА_2 є інвалідом першої (Б) групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК № 833518 від 27 листопада 2024 року).

Згідно з довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1718029-2024 від 03 грудня 2024 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена 3-кімнатна квартира, загальною площею 83,72 кв.м., на праві власності належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2015 року, реєстраційний номер 401.

Відповідно до довідки про доходи пенсіонера від 27.02.2025 № 177/02.31-10, виданої ГУПФУ в Запорізькій області, ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області і отримує пенсію у зв`язку з інвалідністю, сума якої за період з 01 березня 2024 року до 28 лютого 2025 року в загальному розмірі склала 287862,38 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2024 року до підозрюваної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор».

Також, позивач на підтвердження зазначених обставин долучив до матеріалів цивільної справи: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, повідомлення про початок досудового розслідування від 26 грудня 2024 року, копію постанови слідчого від 21 грудня 2024 року про залучення ОСОБА_2 в якості потерпілого до кримінального провадження.

Згідно з актом обстеження умов проживання, складеного 27 грудня 2024 року відділом у справах дітей, за адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 . Умови проживання в квартирі визнані задовільними, для виховання дітей створені належні умови.

Відповідно до висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 12 травня 2025 року № 01-13/1216, як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітніх дітей, районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району, як орган опіки та піклування, вважає за можливе визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» заява № 2091/13 Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року заява № 31111/04 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22.

У постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

З огляду на встановлені в цій справі обставини, враховуючи вік дітей, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком.

Апеляційна скарга не містить конкретних аргументів щодо визначення місця проживання дітей з батьком, її доводи зводяться до незгоди з висновками суду, при цьому ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дерев`янко І.О. не навела обставин, які б давали можливість ставити під сумнів висновок суду щодо визначення проживання дитини разом із батьком.

За змістом частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2ст.182СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки діти сторін проживають разом з батьком, між сторонами відсутня домовленість щодо утримання малолітніх дітей, зокрема, стосовно першочергових витрат на них, відповідач є працездатною особою, перебування ОСОБА_1 на час розгляду справи в місці попереднього ув`язнення не звільняє її від обов`язку утримувати дітей, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 березня 2025 року, і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Такий розмір є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.

Як відповідач, так і позивач зобов`язанні в однаковій мірі та відповідно до вимог чинного сімейного законодавства утримувати своїх дітей, відчувати відповідальність за них, забезпечувати їм гарні умови для проживання, виховання, навчання, у тому числі забезпечувати матеріально.

Стягнення аліментів має на меті найбільш повний захист інтересів дітей, забезпечення їм не тільки необхідних коштів для існування, але і, за можливості, збереження такого рівня життя, який діти мали би при сумісному проживанні з обома батьками.

Крім того, нормами сімейного законодавства передбачено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, зокрема, саме батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з чч 1, 3 ст. 86 СК України, чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має незалежно від того, чи він працює, та незалежно від його матеріального становища, за умови, що дружина може надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, право чоловіка на утримання виникає на підставі складу юридичних фактів: проживання з ним дитини, яка не досягла трьох років; здатність чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Для виникнення у чоловіка права на аліменти від його (колишньої) дружини потрібна сукупність вказаних вище фактів.

Однак, колегія суддів зауважує, що сторони не заперечували того факту, що станом на дату подання позову та на час ухвалення судового рішення, ОСОБА_1 перебуває під вартою у ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», що об`єктивно позбавляє її можливості працювати та отримувати дохід у цей час.

З огляду на вищевикладене, оскільки для стягнення аліментів на користь чоловіка вимогами статті 86 СК України передбачена умова можливості дружини надавати таку допомогу, враховуючи утримання ОСОБА_1 в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» як на час звернення до суду з позовом, так і на час ухвалення рішення, а матеріали справи не містять доказів можливості у відповідача надавати матеріальну допомогу батькові її дітей, колегія суддів вважає, що в частині позовних вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на його утримання слід відмовити.

Стягнувши аліменти з відповідача на утримання позивача, суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв`язку з чим, у цій частині рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_2 .

Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що апеляційна скарга не містить конкретних аргументів щодо визначення місця проживання дітей з батьком та стягнення аліментів, її доводи зводяться до незгоди з висновками суду, загального цитування норм матеріального та процесуального права щодо підстав для скасування судового рішення, основним доводом відповідача є передчасність розгляду позовних вимог та неправомірність відмови суду першої інстанції у зупиненні провадження у справі до розгляду іншої справи, що розглядається в порядку кримінального провадження.

Однак, клопотання ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дерев`янко І.О. про зупинення провадження від 22 серпня 2025 року не містить доказів неможливості розгляду цієї справи до вирішення вказаної кримінальної справи, та всупереч вимогам пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у вказаному кримінальному провадженні, так і стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому заперечення на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів визнає необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни – задовольнити частково.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на його утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 07.03.2025 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку – скасувати. Ухвалити в цій частині нову постанову, якою:

«У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на його утримання в розмірі 1/6 з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 трирічного віку з для звернення до суду із позовом – відмовити.»

В іншій частині рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 30 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: