Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №490/8196/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/856/2026 Справа № 490/8196/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі між власниками,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поділ житлового будинку в натурі між власниками та припиненян права спільної часткової власнсоті на 76/100 часток допомолодіння АДРЕСА_1 . Зазначає, що ще в 2001 році домовилися зі співвласником про порядок користування домоволодінням, проте наразі відповідач своїм майном не користується, що унеможливлює вирішення спору в добровільному порядку.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 06.10.2025 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання .

26.11. 2025 року на адресу суду надійшов висновок експерта №125-0059 судової будівельно-технічної експертизи по матеріалам цивільної справи №490/8196/25 .

Ухвалою суду від 19.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті .

Позивач в судове засідання не з`явився, повідомлявся судом належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутність, підтримує позовні вимоги, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся судом належним чином.

Відповідач, будучи належним чином, у відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України та згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, повідомленим про дату, час і місце судового засідання, будь-яких заяв чи клопотань не подавав, правом надання відзиву не скористався.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У відповідності з вимогами ст.ст. 223, 280 ЦПК України, на підставі ухвали суду, справу розглянуто в порядку заочного розгляду, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, у відповідності до ст. 128 ЦПК України, за місцем реєстрації місця проживання, та позивач проти такого вирішення справи заперечень не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом досліджено договір купівлі продажу частки домоволодіння № 2276 від 07 травня 2001 року, з якого вбачається , що ОСОБА_1 придбав 76/100 частки домоволодіння з відповідною часткою прилеглих до нього господарських та побутових споруд, що знаходяться в АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1 Договору , домоволодіння в цілому складається , з : житлового будинку (саман) , житлового площею 17,5 кв.м., зазначеного на плані літ. "А"- рік побудови до 1917 року, житлового будинку кам`яного, житловою площею 41,7 кв.м. зазначеного на плані літ. "Б" - рік побудови до 1917 року, господарських та побутових споруд.

Право власності позивача зареєстровано в КП ММБТІ 18.05.2001 року в устанволеному на той час законодавством порядку.

Як вбачається з Технічного паспорту на вказане домоволодіння , житловий будинок літер Б-2 з прибудовами ліетер "б, б' ", а також сарай літер М - узаконено розпорядженням адміністрації Центрального району виконкому ММР від 28.03.2010 року № 207 " Про готовність до експлуатації житлового будинку по АДРЕСА_3 - громадянину ОСОБА_1 "

25.02.2013 року відповідні зміни щодо складових частин об`єкту нерухомого майна ( 76/100 часток у справі спільної часткової власності на вказане домолодіння у ОСОБА_1 ), житловий будинок Б-2, загальною площею 128,6 кв.м., житловою площею 60,9 кв.м., та сарай літер М, площею забудлви 20,3 кв.м. - внесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно .

Судом досліджено Висновок №125-0059 від 25.11.2025 року судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи по письмовому запиту ОСОБА_1 , де ззапропоновано один варіант поділу домоволодіння за фактичним порядком користування та побажанням співвласників , які обидва були присутні при проведенні експертизи.

Експертом запропоновано варіант поділу в натурі житлового будинку з надвірними та господарськими будівлями та спорудами з визначенням реальних часток, який є технічно можливим.

Еспертом зазначено, що смуа грошщової компенсації за розбіжності у більший бік у співвласника ОСОБА_1 не розхраховується, оскільки таке збільшення ідеальної частки відбулося в зв`язку з тим, що житловий будинок літер Б-2, сарай літер М на даний час не є самовільно побудованим згідно розпорядження адміністрації Центрального району № 207 від 26.03.2010 року. Перерахунок ідеальної частки після оформлення самовільно побудованих будівель та споруд не виконувався.

В зв`язку з тим, що кожному співвласнику в користування виділяються окремі житлові будинки з окремими входами, виконання будь-яких ремонтно-будівельних робіт по переобладнанню не потрібно.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаних статей випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних / неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 364ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Порядок поділу спільного майна встановлено у статтях 367 та 372 ЦК України.

Так, статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у Постанові № 357/3145/20 від 23.04.2025 року, у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

Із цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Натомість за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому, за бажанням, можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку.

Винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.

Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

При цьому, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток.

Крім того, слід пам`ятати, що згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників. Отже, добудови, прибудови або будь-які поліпшення житлового будинку, які зробив один із його співвласників без згоди іншого (інших) не можуть впливати на розмір часток співвласників при поділі цього будинку, а відтак і їх вартість, проте, якщо це технічно можливо, залишаються у володінні того, хто їх збудував.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним із співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Насамперед це означає, що частка яка виділяється повинна бути реально окремим об`єктом нерухомого майна. При цьому частка, яка залишається в іншого власника (власників) має також бути окремим об`єктом нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Якщо таку вимогу висунуть усі співвласники або якщо учасників спільної часткової власності тільки двоє, настає поділ майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Поділ спільного майна можливий за спільною згодою між усіма співвласниками, а у випадку недосягнення спільної згоди між співвласниками про поділ спільного майна, поділ цього майна відбувається за рішенням суду. При неможливості виділу частини майна в натурі, суд вправі при пред`явленні про це позову встановити порядок користування таким майном.

Так як користування майном є однією із закріплених у статті 317 ЦК України складових права власності, то забезпечення вільної реалізації цього права є переважним для суду.

Дослідивши матеріали справи та висновок експерта, суд приходить до висновку про е задоволення позовних вимог , оскільки матеріалами справи підтверджується технічна можливість поділу домоволодіння в натурі, при цьому у власність кожному зі співласників виділяється частка домоволодіння і, яка є окремим об`єктом нерухомості.

При цьому суд також враховує, що добудови, прибудови або будь-які поліпшення житлового будинку, які зробив позивач , не можуть впливати на розмір часток співвласників при поділі цього будинку, а відтак і їх вартість, і залишаються у володінні того, хто їх збудував.

Такий варіант виділу є технічно можливий , не потребує будь-яких ремонтно-будівельних робіт по переобладнання, оскільки кожному співвласнику в користування виділяється окремий житловий будинок.

Також в зв`язку з виділом ОСОБА_1 у натурі частки із спільного майна , його право спільної часткової власності на це майно припиняється. це є підставою для набуття права власності на виділене майно, і таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом частини третьої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу з нього частки формується нова реєстраційна справа з відкриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачено при подачі позову.

При цьому суд зазначає, що оскільки позивачем не подавалися докази на підтвердження витрат на проведення судових експертизи, суд позбавлений можливості розподілити ці судові витрати.

Керуючись ст. ст.4,12-13, 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі між власниками - задовольнити .

Провести поділ в натурі житлового будинку з відповідними надвірними господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_3 згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №125-0059 від 25.11.2025 року , визначений графічно в Додатку № 1 .

Виділити у приватну власність ОСОБА_1 в натурі 76/100 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 , що складається з : літ. Б-2" - одноповерховий житловий будинок з прибудовами літер " б, б' " з мансардою, у складі узаконених приміщень: 3-1 - коридор, площею 4,8 кв.м.; 3-2- вбиральня, площею 2,5 кв.м.; 3-3- кухня, площею 10,00 кв.м.; 3-4 - гостьова, площею 20,8 кв.м.; 3-5 кладова, площею 3,6 кв.м.; 3-6 - гараж, площею 25,1 кв.м.; мансарда - 3-7 - коридор, площею 14,4 кв.м.; 3-8 - кабінет, площею 6,9 кв.м.; 3-9 - житлова площею 8,3 кв.м.; 3-10 - житлова площею 16,3 кв.м.; 3-11 - житлова, площею 8,6 кв.м.; 3-12 - вбиральня поєднана , площею 7,3 кв.м. - разом по житловому будинку літер "Б-2" 128,6 кв.м., а також у складі надвірнних господарських будов - літер "М" сарай, площею 20, 3 кв.м., № 1,4,6,7 - огорожа з воротами та хвірткою , № ІІ,ІІІ - замощення з відмосткою.

Припинити за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 76/100 часток житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Виділити ОСОБА_3 в натурі 24/100 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 , що складається з : літ. А-1" - одноповерховий житловий будинок з прибудовами літер "а, а' " у складі узаконених приміщень: 1-ІІ - коридор, площею 4,6 кв.м.; 1-2 - житлова площею 8,7 кв.м.; 1-4 - житлова, площею 8,8 кв.м.; 1-5 - кухня, площею 9,8 кв.м.; 1-6 - гостьова їдальня, площею 9,8 кв.м.; 1-7 - санвузол, площею 4,5 кв.м. - разом по житловому будинку літер "А-1" 46,2 кв.м., а також у складі надвірнних господарських будов - літер "Ж" сарай, площею 9,6 кв.м., літер "Р" навіс, площею 9,10 кв.м., літер "С" навіс, площею 5,0 кв.м., № 5,8,9 - огорожа з воротами та хвірткою , № І - замощення .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судвоого рішення складено 30.01.2026 року

Суддя О.А.Гуденко