Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №504/788/25 — Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

28.01.2026

Справа № 504/788/25

Провадження № 2/494/194/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2026 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання – Антонишиної І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №504/788/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2025 року до Березівського районного суду Одеської області з Комінтернівського районного суду Одеської області надійшла цивільна справа №504/788/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025 року справа передана для розгляду судді Рябчун А.В.

Відповідно до розпорядження №121 від 06.11.2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ вбачається, що вказана справа підлягає повторному розподілу між суддями у зв`язку з тривалим відрядженням судді Рябчун А.В.

На підставі викладеного, 06.11.2025 року канцелярією суду проведено повторний автоматизований розподіл даної судової справи та визначено суддю Березівського районного суду Одеської області Римар І.А.

Ухвалою суду від 12.11.2025 року справу прийнято до свого провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22.12.2025 року.

У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що 06.11.2024 року о 21:50 год. на автодорозі Одеса-Южний 25 км-55 м. у смт Чорноморське Одеського району Одеської області, водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем “Ford Fiesta” номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням внаслідок чого допустив зіткнення з т.з. HONDA н/з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. 02.01.2025 року Комінтернівським районним судом Одеської області винесено постанову, згідно якої відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. 06.12.2024 року позивач звернулась до АТ «СТ «ТАС» з заявою щодо обчислення шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. 12.12.2024 року ОСОБА_1 надано копію звіту про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу HONDA н/з НОМЕР_2 , що становить 484630.08 грн. 23.01.2025 року позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 156800.00 грн. Позивачу не було виплачено повну вартість пошкоджень, визначену у звіті, тому змушена звернутись до суду про стягнення різниці розміром збитків, завданих пошкодженням автомобілю та розміром фактично виплаченого страхового відшкодування, що становить 327830.08 грн. Позивач також вказала, що в результаті ДТП їй завдано моральної шкоди, так внаслідок пошкодження автомобіля, спосіб життя ОСОБА_1 суттєво змінився та значно погіршився, їй заподіяно душевні страждання, які полягали у переживаннях, психологічних та нервових стресах, відбулося порушення нормальних життєвих зв`язків, порушення робочих планів та завдань, змінився усталений спосіб життя, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5000.00 грн. Також ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20000.00 грн. та судовий збір.

Ухвалою суду від 22.12.2025 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду на 28.01.2026 року.

У судове засідання 28.01.2026 року представник позивача не з`явилась, однак 13.01.2026 надіслала на адресу суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, вказала, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с.104-105).

Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав та в судові засідання 22.12.2025 року та 28.01.2026 року не з`явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу ( АДРЕСА_1 ) ухвали про відкриття провадження по справі та судової повістки про виклик до суду, однак конверти повернулись з відповідною відміткою (а.с.97,102), а тому на підставі ст.128-130 Цивільно-процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Суд вважає зазначити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Як відзначив суд у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов`язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».

За таких обставин, у зв`язку з воєнним станом на території України, з урахуванням заяви представника позивача про розгляд справи за її відсутності та ігнорування виклику до суду відповідачем, суд дійшов висновку про розгляд справи за їх відсутності, за наявними в матеріалах справи доказами.

В порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Врахувавши думку представника позивача, викладену в заяві від 13.01.2026 року, відсутність відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, зазначений уст. 16 ЦК України, зокрема відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Судом встановлено, що 21.01.2025 року постановою Комінтернівського районного суду Одеської області прийнято рішення про визнання ОСОБА_2 , винним у вчинені адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення (а.с.8).

03.01.2025 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «СГ «ТАС» з заявою про страхове відшкодування (а.с.10).

Відповідно до висновку про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 13.12.2024 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику КТ3 - автомобіля т.з. HONDA н/з НОМЕР_2 , заподіяного власнику після аварійного пошкодження, станом на 06.11.2024 року дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження становить 484630.08 грн. (а.с.12-34).

ОСОБА_1 23.01.2025 року виплачено страхове відшкодування у розмірі 156800.000 грн.(а.с.11)

Відповідно до ч. 1, 2 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно з ч. 1, 2 статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з абзацом 2 частини першої статті 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України, реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Позивачем надано належні докази на підтвердження завданих їй збитків у розмірі 484630.08 грн.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Так, до сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності стаття 3 Закону визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розглядами судами цивільних справ про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1997 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страховою відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача відшкодування матеріальної шкоди у сумі (484630,08-156800) 327830грн 08 коп. у повному обсязі, оскільки як встановлено вище, частину відшкодування у сумі 156800 грн сплачено страховою компанією.

Стосовно позовних вимог про стягнення коштів моральної шкоди з відповідача слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода, та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Перелік не має вичерпного характеру.

Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

З встановлених по справі обставин, суд доходить до висновку, що діями відповідача, які виразилися у пошкодженні автомобілю ОСОБА_1 , останній була завдана моральна шкода, що виразилась у втратах немайнового характеру, а саме змінився та значно погіршився усталений спосіб її життя.

Таким чином, виходячи із принципу розумності та справедливості, суд вважає за можливе частково стягнути з відповідача на користь позивача кошти на відшкодування моральної шкоди, а саме у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн. 00 коп., суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст.137ЦПК, України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня2014 року).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 20000.00 грн. не є співмірним, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на виконання відповідних робіт, а тому суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. 00 коп.

Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України, також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3528 грн. 30 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 22, 1166, 1188, 1191 ЦК України, керуючись ст.ст.4,12,81,263-268 ЦПК України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) відшкодування матеріальної шкоди у сумі 327830 (триста двадцять сім тисяч вісімсот тридцять) грн. 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) відшкодування моральної шкоди у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3528 (три тисячі п`ятсот двадцять вісім) грн. 30 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30.01.2026 року.

Суддя І.А. Римар