Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №461/9052/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9052/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року м.Львів

Суддя Галицького районного суду м. Львова Мироненко.Л.Д., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій такими, що порушують право на недоторканність житла та приватного життя, зобов`язання утриматись від вчинення дій, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги.

ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова із вказаним позовом, у якому з урахуванням змінених позовних вимог просив суд:

- визнати дії відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що порушують право на недоторканність житла та приватного життя;

- зобов`язати відповідачів утриматися від будь-яких дій щодо проникнення, огляду або використання житлового приміщення без письмової згоди всіх співвласників або відповідного рішення суду;

-стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 30000 грн.;

-у разі встановлення судом факту перевищення повноважень приватним судовим експертом Грінько Ольгою Ігорівною, постановити окрему ухвалу відповідно до ст. 262 п.3 ЦПК України та повідомити про виявлені порушення Міністерство юстиції України для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що він є співвласником житлового приміщення у комунальній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

17.09.2025 року, він як керівник благодійної організації, перебував у службовому відрядженні.

За час його відсутності інший співвласник даного приміщення ОСОБА_2 , діючи спільно з ОСОБА_4 , надали доступ до житла сторонній особі – приватному судовому експерту Грінько Ользі Ігорівні без згоди позивача.

Позивач зазначає, що на момент проникнення до квартири, у ній перебувала його дружина з дітьми.

При цьому ОСОБА_3 не пред`явила жодного судового рішення або іншого законного документа, який би надавав право доступу до житла.

Під час перебування у приміщенні ОСОБА_3 здійснила дії, які назвала «оглядом» чи «експертним актом», чим перевищила свої повноваження та порушила конституційне право на недоторканність житла.

Зазначає, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 йому було заподіяно значну моральну шкоду, яка полягала у стресі, що призвів до проблем із здоров`ям, порушив сон і організацію побуту, в тому числі його дітей які також постраждали від таких дій.

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07.11.2025 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Повідомлення відповідачів здійснювалось шляхом надсилання копії позову та ухвали про відкриття провадження на адресу їх зареєстрованого місця проживання (встановленого судом згідно із відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру.

Позиція сторін по справі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Саламаха Н.В. подала до суду відзив на позовну заяву, у якій зазначила, що ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_2 загальною площею 80,3 кв.м. Зазначає, що згідно технічного паспорта на вказану квартиру (належну відповідачеві на праві власності) остання знаходиться на 4 поверсі 5-поверхового будинку, складається з 3 кімнат, а приміщення № 1, 7, 8, 9, 10, 13 перебувають у спільному користуванні з квартирою позивача. При цьому, впродовж тривалого часу позивач та відповідач. не можуть дійти згоди з приводу порядку користування приміщеннями, які перебувають згідно технічної документації в їхньому спільному користуванні, позивач постійно чинить перешкоди в доступі до цих приміщень. Зважаючи на те, що неодноразові спроби ОСОБА_2 вирішити питання розподілу спільного майна в добровільному порядку не призвели до позитивного результату, позивач відмовляється вирішити питання спільного користування, відповідачем замовлено проведення експертного дослідження для встановлення варіантів розподілу цих приміщень. Внаслідок цього, 22.08.2025 року між ОСОБА_2 та судовим експертом Грінько О.І. укладено договір на проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертиз, який міститься в матеріалах справи. Таким чином, судовим експертом Грінько О.І. у відповідності до умов договору № 0822/25 від 22.08.2025 року було здійснено огляд приміщень, які перебувають у власності ОСОБА_2 , в тому числі й тих, що перебувають у спільному користуванні з суміжною квартирою позивача. Будь-яких дітей при огляді приміщень ОСОБА_2 не було.

Додатково зазначила, що заявлена позовна вимога про визнання протиправними дій відповідачів не відповідає способам захисту, визначених законом.

Наголосила, що покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Натомість жодних неправомірних дій як відповідачем ОСОБА_2 , та і відповідачем ОСОБА_3 , стосовно ОСОБА_1 не здійснювалось.

Також у відзиві просила стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 понесені ним витрати на професійну правову допомогу в сумі 7000 грн.

Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив, у якому повідомила, 22.08.2025 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір на проведення судової оціночно-будівельно та будівельно-технічної експертиз.

Після здійснення ОСОБА_2 , оплати за проведення експертизи, вона скерувала останньому рекомендований лист з повідомленням, що огляд і дослідження квартири АДРЕСА_2 буде проводитись 17.09.2025 року з 11 год. 00 хв. Тому, 17.09.2025 року нею в присутності ОСОБА_2 , його дружини, а також жінки, яка представилась дружиною ОСОБА_1 було проведено огляд з замірами приміщень, а також були дослідженні приміщення загального користування. Оскільки на запит експерта про дослідження приміщень, які належать та перебувають у користуванні ОСОБА_1 дружина останнього категорично відмовилась, то огляд таких приміщень нею не здійснювався.

З урахуванням викладеного просила відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що спір щодо користування спільною приватною власністю виник виключно через дії відповідача ОСОБА_5 . Зазначив, що ним заявлено передбачений у ЦПК України спосіб захисту порушеного права – відшкодування моральної шкоди.

Крім того, до відповіді на відзив ОСОБА_1 долучив наступні докази: письмову заяву свідка ОСОБА_6 , диск із наявними на ньому відеозаписами.

11.01.2026 року позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання про зміну позовних вимог.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є співвласниками (спільна часткова власність) комунальної квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 12.02.1996 року, виданого ОСОБА_2 ,, договором дарування частки квартири від 21.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно технічного паспорта на вказану квартиру, виданого ОСОБА_2 остання знаходиться на 4 поверсі 5-поверхового будинку, складається з 3 кімнат (житловою площею 46,6 кв.м.) , а приміщення № 1, 7, 8, 9, 10, 13 перебувають у спільному користуванні з квартирою позивача.

Згідно технічного паспорта на вказану квартиру, наявного у ОСОБА_1 , квартира складається з 2 кімнат (житловою площею 43,2 кв.м.) , а приміщення (коридор, ванна, комірка, кухня) перебувають у спільному користуванні з квартирою позивача.

22.08.2025 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , (яка діє на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта №1543 від 28.11.2011 року, було укладено договір № 0822/25 на проведення експертизи.

Згідно з пунктом 1.1 договору замовник доручає, а експерт приймає на себе обов`язки з виконання судової експертизи з дослідження наступних питань:

1.Які можливі варіанти розподілу квартири АДРЕСА_2 з врахуванням наявного права власності на її приміщення співвласників квартири?

2.Які можливі інші варіанти розподілу квартири АДРЕСА_2 ?

3. Чи можливий варіант розподілу квартири АДРЕСА_2 при відмові ОСОБА_2 від права власності на приміщення літ. 5-12 квартири АДРЕСА_2 з врахуванням відповідної грошової компенсації?

4. Яка дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_2 на дату проведення експертизи.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 17.09.2025 року приватним судовим експертом Грінько О.І. в присутності співвласника квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (яка є дружиною співвласника квартири ОСОБА_1 ) на виконання вищевказаного договору було проведено огляд окремих приміщень зазначеної квартири та проведено відповідні заміри, що також підтверджується долученим до позову відеозаписом.

Крім того, позивачем до позову долучено:

- посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 є законним представником дитини з інвалідністю ОСОБА_8 ;

-посвідчення серії НОМЕР_3 відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей;

-свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , згідно з яким позивач перебуває у щлюбі з ОСОБА_6 ;

-талон-повідомлення Єдиного обліку № 6409 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, з якого вбачається що працівника поліції зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі заяву ОСОБА_1 з приводу проникнення невідомих осіб до належної йому квартири АДРЕСА_2 , в якій перебуває його дружина разом з дітьми.

Мотиви прийняття рішення судом

Суд, врахувавши процесуальну позицію сторін, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо неналежного способу захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, відповідно до якої правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Водночас особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 та від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18, заявлені позивачем позовні вимоги про встановлення порушення статті 13 Конвенції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про відшкодування моральної шкоди, що є предметом судового розгляду. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що обраний позивачем спосіб захисту свого права - визнання дії відповідачів – співвласника квартири ОСОБА_2 та приватного експерта Грінько Ольги Ігорівни такими, що порушують право на недоторканність житла та приватного життя, не передбачений ні статтею 16 ЦК України, ні іншим законом чи договором, а тому не призведе до захисту порушених прав, відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Щодо неприйняття судом доказів, долучених позивачем ОСОБА_1 до відповіді на відзив.

Відповідно до частин 1-2 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до пунктів 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частинами 1-3 ст.83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частиною 4 ст. 83 ЦПК України встановлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ч. 5 ст. 83 ЦПК України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Крім того, ч. 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає обґрунтувала неможливість їх неподання у вказаний строк, з причин, що не залежали від неї.

Суд враховує, що позивачем в порушення вимог ч.4 ст. 83 ЦПК України письмово не повідомлено суд (в тому числі в позовній заяві) про наявність доказів, які не можуть бути подано, причини, з яких такий доказ не може бути подано у строк визначений законом.

Крім того, позивачем не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.

За таких обставин, суд з урахуванням положень ч. 8 ст. 83 ЦПК України, позбавлений можливості прийняти до розгляду докази (письмову заяву свідка ОСОБА_6 , диск із наявними на ньому відеозаписами) долучені ОСОБА_1 до відповіді на відзив від 12.01.2026 року.

Щодо мотивів прийняття рішення в частині позовних вимог про зобов`язання відповідачів утриматися від будь-яких дій щодо проникнення, огляду або використання житлового приміщення без письмової згоди всіх співвласників або відповідного рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Згідно положень ч 2 ст. 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав, якими передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Відповідно до положень статей 77, 81 ЦПК України Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 317 ЦК України, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч.2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу», підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Суд враховує, що позивачем не надано належним та допустимих доказів того, що огляд та відповідні заміри приватним експертом проводились в приміщеннях, що перебувають виключно у його приватній власності (що категорично заперечується відповідачем – приватним експертом Грінько О.І.)

Крім того, судом не встановлено та сторонами не зазначалось про наявність між ними домовленості (яка передбачала б обов`язковість отримання дозволу всіх співвласників на проведення експертом оглядів, досліджень у квартирі) щодо користування квартирою, яка перебуває у їхній спільній частковій власності.

Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що вищезазначеними нормами Цивільного кодексу України, передбачено, що лише розпорядження (відчуження, продаж, обмін) майна здійснюється за згодою всіх співвласників. Вказівки щодо необхідності отримання згоди всіх співвласників для користування житлом (в тому числі проведення експертиз щодо оцінки вартості такого житла за участю експерта) чинне законодавство України не містить.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 , як співвласник приміщень у квартирі АДРЕСА_2 , має право користуватися ними згідно положень ЦК України, в тому числі замовляти проведення експертних досліджень щодо належного йому майна, а тому таке користування не може вважатися протиправним.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 вищеозначеної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Разом з цим, оскільки судом не встановлено протиправності в діяннях відповідачів, то підстав накладати на них тягар відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із пережитими позивачем душевними хвилюваннями немає.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Саламахою Н.В. було заявлено вимогу про стягнення з позивача понесених витрат на професійну правову допомогу у сумі 7000 грн.

Оскільки, вказаним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю, суд вважає задовольнити таку вимогу представника відповідача Саламахи Н.В. частково, з огляду на наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).

Судові витрати, відповідно до ст. 133 ЦПК України, складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, згідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2025 року між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Саламахою Н.В, було укладено договір про надання правової допомоги № 18/12/25-ФО. Предметом договору визначено представництво адвокатом інтересів ОСОБА_2 при розгляді цивільної справи № 461/9052/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій такими, що порушують право на недоторканність житла та приватного життя, зобов`язання утриматись від вчинення дій, стягнення моральної шкоди.

Відповідно до акту приймання-передачі послуг до договору про надання правової допомоги №24/228Ф, адвокат надав наступні послуги:

-здійснив ознайомлення, вивчення та аналіз цивільної справи № 461/9052/25, гонорар за що становить 1000 (одну тисячу) грн.;

-здійснив підготовку відзиву на позов у цивільній справі № 461/9052/25 гонорар за що становить 6000 (шість тисяч) грн.

Вартість наданих адвокатом послуг також підтверджується квитанцією № 01 на оплату послуг з надання професійної правової допомоги за договором № 18/12/25-ФО.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Тому суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи категорію справи, її незначну складність, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судове засідання, обсяги матеріалів справи, наявність сталої судової практики, предмет спору, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їхнього розміру, а також враховуючи, що позивач у відповіді на відзив заперечував проти компенсації витрат на правову допомогу, суд вважає, що повна компенсація заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу в сумі 7000 гривень за рахунок позивача не була б пропорційною, співмірною та логічною.

Суд переконаний, що стягнення з позивача компенсації за правничу допомогу в такому розмірі не відповідало б принципу справедливості, а тому суд вважає необхідним зменшити компенсацію до суми в розмірі 4000 гривень, що у більшій мірі відповідає обсягу наданої допомоги та її реальній складності.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 264, 265, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій такими, що порушують право на недоторканність житла та приватного життя, зобов`язання утриматись від вчинення дій, стягнення моральної шкоди,- відмовити повністю.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Відомості про учасників справи.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Головуючий суддя Л.Д. Мироненко