Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №638/11561/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року

м. Харків

справа № 638/11561/24

провадження № 22-ц/818/67/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі – Харківська міська рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року у складі судді Семіряд І.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради ( надалі ХМР) про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця. Просив стягнути з Харківської міської ради заборгованість спадкодавця за договором позики у розмірі 527 156, 50 грн та судовий збір у розмірі 4217, 25 грн.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 незадоволені вимоги кредитора спадкодавця у розмірі 527 156,50 грн, сплачену суму судового збору – 4217,25 грн, а всього 531 373,75 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2024 року у вищевказаній справі поновлено відповідачу Харківській міській раді пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та у задоволенні заяви Харківської міської ради про перегляд заочного рішення за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця - відмовлено.

20.12.2024 Харківської міська рада звернулась до суду з заявами про повернення виконавчого листа, зупинення виконання виконавчого листа, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та відкликання виконавчого листа.

Заява обґрунтована тим, що заочне рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, не набрало законної сили, у зв`язку з чим виконавчий лист не підлягає виконанню. До розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, його виконання має бути зупиненим. Оскільки його виконання може призвести до безпідставного списання коштів та порушить права, інтереси територіальної громади щодо розпорядження бюджетних коштів, особливо в умовах збройної агресії рф проти України. Заяву про відкликання виконавчого листа обґрунтована тим, що заочне рішення не набрало законної сили, тому до розгляду апеляційної скарги на зазначене рішення суду виконавчий лист повинен бути відкликаний з Державної казначейської служби.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала суду мотивовано тим, що обставини, з якими заявник пов`язує наявність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є підставою у розумінні ст.432 ЦПК України, для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Окрім того, матеріали справи не містять, а сторонами не надано, даних про добровільне та в повному обсязі виконання боржником чи іншою особою судового рішення, що могло бути окремою підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Не погодившись з ухвалою суду ХМР подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяви.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд розглянув справу з порушенням вимог процесуального закону та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.10.2024 у справі № 638/11561/24 з урахуванням приписів ст. 289 ЦПК України на час розгляду порушених ХМР питань не було таким, що не набрало законної сили, оскільки апеляційним судом було поновлено відповідачу - Харківській міській раді пропущений строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення і його відлік розпочався саме з 06.12.2024, що повністю узгоджується із п. 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року по справі № 214/5505/16, провадження № 14-74цс21. Тобто судом зроблений помилковий висновок про те, що заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.10.2024 у справі № 638/11561/24 станом на 24.12.2024 є таким, що набрало законної сили. Крім цього суддя, що розглядав справу підлягав відводу, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Про існування підстав відводу ХМР довідалась з постанови Полтавського апеляційного суду від 19.12.2024 від 19.12.2024 у справі № 638/8649/17.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є закінчення виконавчого провадження.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 08.10.2024 позов ОСОБА_1 до ХМР про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця – задоволено. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 незадоволені вимоги кредитора спадкодавця у розмірі 527 156,50 грн, сплачену суму судового збору – 4217,25 грн, а всього 531 373 грн.

17.10.2024 судом був виготовлений повний текст, який доставлено до електронного кабінету Харківської міської ради 17 жовтня 2024 року ( т.1 а.с. 39).

На виконання зазначеного судового рішення 19.11.2024 позивачу було видано виконавчий лист, який був пред`явлений ним до виконання до Управління Державної казначейської служби України в м. Харкові та Харківській області ( т. 1 а.с. 116 – 117)

28 листопада 2024 року представником відповідача було подано заяву про перегляд заочного рішення, яка розглянута судом 06.12.2024, повний текст ухвали складено 10.12.2024. У задоволені заяви про перегляд заочного рішення було відмовлено та роз`яснено відповідачу його право на оскарження рішення в загальному порядку ( т. 1 а.с. 43 – 49, 85 – 86).

Відповідно до вимог ст. 289 – 284 ЦПК України за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи ( ст. 289 ЦПК України).

Згідно матеріалів справи Харківська міська рада звернулась з заявою про перегляд заочного рішення, після спливу встановленого ст. 289 ЦПК України, тому заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08.10.2024 станом на вирішення судом питання про видачу виконавчого листа набрало законної сили.

З огляду на зазначене судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо помилкової видачі виконавчого листа та погоджується з висновком суду про відсутність підстав для визнання виконавчого листа від 19.11.2024 таким що не підлягає виконанню з підстав зазначених у заяві ХМР від 20.12.2024 та відкликання виконавчого листа.

Звернення ХМР з апеляційною скаргою від 31.12.2025 не є підставою для зупинення виконання рішення суду судом першої інстанції, визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню та його відкликання.

Звернення з апеляційною скаргою, відповідно до вимог ЦПК України є підставою для зупинення дії оскаржуваного рішення та відповідно до ч.4 ст.359 ЦПК України застосовується безпосередньо апеляційним судом у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження. А зупинення здійснення виконавчих дій здійснюється органом, що здійснює примусове виконання судових рішень, в межах наданих йому законом повноважень.

У суду першої інстанції відсутні повноваження зупиняти виконання судових рішень.

Наступне скасування заочного рішення Харківським апеляційним судом постановою від 09.10.2025, тобто набагато пізніше розгляду судом заяв ХМР від 20.12.2024 не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Встановивши, що заявником не надало належних та допустимих доказів на підтвердження наявності передбачених ст. 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України було його процесуальним обов`язком, з урахуванням наявності заочного рішення від 08.10.2024, яке набрало законної сили та підлягало примусовому виконанню, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяв.

Доводи апеляційної скарги про розгляді справи неповноважним судом, а саме вирішення питання суддею, що перебуває у родинних стосунках з працівником ХМР є необґрунтованими. Під час розгляду дійсної цивільної справи ХМР про відвід суду не заявляла. Той факт, що суддя підлягав відводу в кримінальній справі не свідчить про його упередженість в дійсній справі та не є обов`язковою підставою для його відводу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду – залишенню без змін.

Керуючись ст.367, ст.ст. 374,.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук