Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №953/2392/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2392/25

н/п 2/953/201/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Муратової С.О.,

за участю секретаря - Драгана О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , поданою його представником – адвокатом Стець Максимом Леонідовичем до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановив:

13.03.2025 до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних – 6250,00 дол США, що по офіційному курсу валют НБУ станом на 11.03.2025 становить 258374,05 грн.

На обґрунтування позовної заяви зазначає, зокрема, що 27.06.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено договір позики шляхом оформлення розписки про отримання грошових коштів у сумі, яка дорівнювала 84550 доларів США. Строк повернення позичених коштів був визначений сторонами 27.07.2020. ОСОБА_2 у визначений строк позичені кошти не повернула. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 по справі №638/7288/21 позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в сумі 84550,00 доларів США, 3% річних за період з 28.07.2020 по 21.04.2021 в сумі 1855,00 доларів США, а також судовий збір в сумі 11350,00 грн. Рішення 08.03.2023 набуло чинності. На виконання вказаного рішення приватним виконавцем Харківського виконавчого округу Хабловим В.М. було відкрито в т.ч. виконавче провадження №71562276. У ході примусового виконання з ОСОБА_2 було стягнуто: 21.04.2024 перераховано на користь ОСОБА_1 794170,75 грн (20052,94 дол США за офіційним курсом НБУ на вказану дату); 17.09.2024 перераховано на користь ОСОБА_1 26218,54 грн (633,92 дол США за офіційним курсом НБУ на вказану дату).Також, ОСОБА_1 було передано нереалізоване майно в порядку ст.61 Закону України «Про виконавче провадження». 30.08.2023 на суму 169120,00 грн (4624,73 дол США за офіційним курсом НБУ на вказану дату). 02.07.2024 на суму 377860,00 грн. (9297,44 дол США за офіційним курсом НБУ на вказану дату). Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 22.11.2021 по справі №638/7288/21 позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто із ОСОБА_2 на його користь 3% річних за період з 28.07.2020 по 21.04.2021 в сумі 1 855,00 доларів США, як санкцію за неповернення коштів в сумі 84 550,00 доларів США за договором позики. З урахуванням викладених фактичних обставин справи та наведених норм матеріального права позивач має право на отримання 3% річних за період з 22.04.2021 по 23.02.2022 як санкції за неповернення коштів в сумі 84 550,00 доларів США за договором позики. З набранням чинності Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 22.11.2021 по справі №638/7288/21 договірні зобов`язання трансформувалися в деліктні, а саме в обов?язок відповідача (боржника) виконати судове рішення на користь позивача (стягувача). Законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язання при виконанні судового рішення. Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню у спірних відносинах, що не було враховано судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення. З урахуванням викладених фактичних обставин справи та наведених норм матеріального права позивач має право на отримання 3% річних за період з 09.03.2023 по 11.03.2025 як санкції за неповернення коштів за судовим рішенням.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025, розгляд вказаної справи визначено судді Київського районного суду м. Харкова Муратовій С.О. (а.с. 15).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 17.03.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою; розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, із призначенням підготовчого судового засідання (а.с. 17).

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Стець М.Л. в судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, 21.10.2025 до канцелярії суду надійшла заява адвоката Стець М.Л., в якій він просить справу розглядати без участі сторони позивача на підставі наявних в справі матеріалів. Позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечує (а.с. 67).

17.09.2025 на електрону адресу суду в системі «Електронний суд» надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Будовської Н.В., в якій вона просила залучити її до справи в якості представника відповідача, надати доступ до електронної справи №953/2392/25 в підсистемі «Електронний суд» (а.с. 56).

Згідно довідки про доставку електронного документу, матеріали цивільної справи №953/2392/25 в електронному вигляді надіслані адвокату Будовській Н.В. в її нлектронний кабінет 19.09.2025 (а.с. 63).

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Будовська Н.В. в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час і місце судових засідань повідомлялися своєчасно та належним чином, відзиву на позовну заяву не подано, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3ст. 131 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 2ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.

Беручи до уваги ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідачі обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надали, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідачів.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об`єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоовлено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 84550 доларів США, 3% річних в сумі 1855 доларів США; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 11350 грн. (а.с. 10-12).

Згідно повідомлення приватного виконавця Хаблова В.М. від 27.02.2025 №6544, у нього на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №71562291, до складу якого входило 2 виконавчих провадження, з примусового виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Харкова №638/7288/21 від 11.04.2023 №638/7288/21. У ході примусового виконання з боржника було стягнуто 11350 грн. судового збору, та 1367369,29 грн., що відповідно до курсу валют Національного банку України становить 34609,03 доларів США, з яких: за виконавчим провадженням №71562253: 14.05.2023 - 7188,82 грн., - перераховано на користь стягувача 6069,84 грн.; 21.04.2024 - 5808,18 грн., перераховано на користь стягувача 5280,16 грн.; за виконавчим провадженням №71562276: 14.05.2023 - 2021 грн - перераховано на користь стягувача 1500 грн. (як повернення витрат на авансування оцінки); 21.04.2024 - 883087,82 грн - перераховано на користь стягувача 9500 грн (як повернення витрат на авансування оцінки), та 794170,75 грн - як погашення заборгованості за виконавчим провадженням; 17.09.2024 - 28840,39 грн - перераховано на користь стягувача 26218,54 грн. Додатково стягувачу було передано нереалізоване майно в порядку ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно: 30.08.2023 на суму 169120,00 грн.; 02.07.2024 на суму 377860,00 грн. Станім на 27.02.2025 залишок заборгованість за виконавчим провадженням, з урахуванням відповідного курсу валюти на день перерахування, становить: 51795,97 доларів США (а.с. 9).

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Цивільні обов`язки згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До того ж у силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Судувпостанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі Закон№ 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини»(далі Закон№ 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон№ 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення трьох процентів річних, нарахування починається з 02.04.2017 тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач обґрунтовано посилався на положення статті 625 ЦК України, а також те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених ЦК України.

Крім того, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, у постанові від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22 Верховний Суд виснував наступне:

тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Разом із цим, як уже було зазначено вище, спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судового рішення, а не стягнення заборгованості, а також 3 % річних за договорами позики. Ці питання уже вирішено судом, і саме невиконання відповідного судового рішення стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум, підтверджених судовим рішенням, тому до цих правовідносин застосовуються положення статті 625 ЦК України.

Вказана позиція узгоджується із висновками, зазначеними в постанові Верховного Суду від 05.11.2025 у справі № 754/9673/24.

Зі змісту рішення Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 вбачається, що сума заборгованості за договором позики визначена у розмірі 84550 доларів США.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив розрахунок 3% річних, виходячи із суми боргу в різні проміжки часу, з урахуванням часткового погашення заборгованості, саме: 22.04.2021 – 23.02.2022 сума боргу 84550,00 дол. США, 3% річних – 2133,00 грн.; 09.03.2023 – 30.08.2023 сума боргу 84550,00 дол. США, 3% річних – 1209,00 грн.; 31.08.2023 – 21.04.2024 сума боргу 79925,27 дол. США, 3% річних – 1537,00 грн.; 22.04.2024 – 02.07.2024 сума боргу 59872,33 дол. США, 3% річних – 349,00 грн.; 03.07.2024 – 17.09.2024 сума боргу 50574,89 дол. США, 3% річних – 316,00 грн.; 18.09.2024 – 11.03.2025 сума боргу 49940,97 дол. США, 3% річних – 714,00 грн. (а.с. 4).

Вказаний розрахунок відповідачем та його представником не спростовано, іншого розрахунку суду не надано.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, за період з 22.04.2021 по 11.03.2025 сума 3% річних становить 6258,00 дол. США., що по офіційному курсу валют НБУ станом на 11.03.2025 становить 258374,05 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, в межах позовних вимог, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 6258,00 дол. США., що по офіційному курсу валют НБУ станом на 11.03.2025 (1 дол. США 41,287 грн.) становить 258374,05 грн.

Враховуючи викладене, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2066,99 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 206, 258 - 259, 263 – 265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Стець Максимом Леонідовичем до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 3% річних у розмірі 6258,00 дол. США., що по офіційному курсу валют НБУ станом на 11.03.2025 (1 дол. США 41,287 грн.) становить 258374 (двісті п`ятдесят вісім тисяч триста сімдесят чотири) грн. 05 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2099 (дві тисячі шістдесят шіть) грн. 99 коп.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Представник позивача: адвокат Стець Максим Леонідович (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: м. Харків, вул. Яросалава Мудрого, 5, оф. 2).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Представник відповідача: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Суддя С.О. Муратова