Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №338/826/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/826/25

Провадження № 22-ц/4808/203/26

Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ЕЙС" на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Куценка О.О., у с. Богородчани, повне судове рішення складено 05 грудня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

25 червня 2025 року позивач ТОВ "Фінансова компанія "Ейс" звернувся до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача, в якому просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року у розмірі 40 073,62 грн, яка складається з: 13 660,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 26 413,62 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Також просив стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 03 грудня 2025 року в задоволені позову ТОВ "Фінансова Компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням, представник ТОВ "Фінансова Компанія "ЕЙС" звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, оскільки вважає його таким, що ухвалене без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також з висновками, що не відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим вказане рішення підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції визнав факт укладення сторонами кредитного договору та підтвердив наявність зобов`язань, що виникли на його підставі. Крім того, суд встановив факт укладення договорів факторингу разом із відповідними додатковими угодами.

Однак, відмовляючи в задоволенні позовної заяви, дійшов висновку про не доведення переходу права вимоги за договорами факторингу.

Щодо переходу прав вимоги за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року апелянт зазначає, що ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до п. 8.2. Договору строк його дії закінчується 28.11.2019. У подальшому первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору факторингу, зокрема: №19 від 28.11.2019, відповідно до якої строк дії Договору продовжено до 31.12.2020; №26 від 31.12.2020, якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2021; №27 від 31.12.2021, відповідно до умов якої строк дії Договору продовжено до 31.12.2022; №31 від 31.12.2022, якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2023; №32 від 31.12.2023, згідно з якою продовжено строк дії Договору до 31.12.2024. Таким чином, Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу, а саме з 28.11.2018 року по 31.12.2024 року.

31.08.2021 первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги № 149 до Договору факторингу, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 29 077,32 грн. Даний факт свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед первинним кредитором. У цьому контексті, важливим є те, що реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір №734132071 від 08.06.2021, укладений 31.08.2021, тобто через два місяці після укладення кредитного договору

Таким чином, перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги. Отже, факт підписання Реєстру прав вимог після укладення кредитного договору, виключає сумніви щодо наявності у первинного кредитора прав, які могли бути передані фактору та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання.

Крім того апелянт зазначає, що 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Надалі ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022, якими продовжено строк дії Договору до 30.12.2024 включно, при цьому всі інші умови Договору залишились без змін. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги №9 від 30.05.2023 до Договору факторингу, за яким відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

Також 29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та апелянтом укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач на виконання Договору факторингу підписали Реєстр боржників до Договору факторингу, за яким від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

Договір факторингу, як правочин на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, є змішаним договором, до відповідних частин якого підлягають застосуванню положення цивільного законодавства про кредит (позику) та купівлю-продаж (або заставу). В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Тобто, з огляду на необхідність застосування до договору факторингу в тому числі положень ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору факторингу можуть бути в тому числі права вимоги, які не існують на момент укладення самого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому.

Апелянт стверджує, що всі належно оформлені та підписані сторонами документи, а саме Витяги з Реєстру прав вимог, Додаткові угоди та Акт прийому-передачі Реєстру Боржників знаходяться у додатках №12-№14, №15-№17, №18-№21 наявні в матеріалах справи. Ці документи містять всі необхідні реквізити, підписи сторін та оформлені належним чином, відповідно до встановлених форм договорів факторингу. Таким чином, позивачем надано суду не просто бланки чи шаблони, а конкретні, індивідуалізовані документи, які підтверджують факт переходу прав вимоги та містять всю необхідну інформацію для ідентифікації Відповідача та визначення обсягу вимог.

Надані позивачем витяги з Реєстру прав вимоги до Договорів факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, № 05/0820-01 від 05.08.2020 та № 29/05/25-Е від 29.05.2025 підписані та мають печатки уповноважених осіб, а також зазначена вся важлива інформація: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін. Дані документи містять всі необхідні реквізити, підписи сторін та оформлені належним чином, відповідно до встановлених форм договорів факторингу. Позивач на підтвердження переходу прав вимоги надав витяги з реєстрів, що відповідають формам погодженим Договорами факторингу та відповідають законодавству України.

Отже, право вимоги за кредитним договором №734132071 від 08.06.2021 передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», потім ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та надалі скаржнику на підставі Реєстрів прав вимоги, який оформлений належним чином.

Просить рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ТОВ "ФК "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь ТОВ "ФК "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором № 734132071 від 08.06.2021 року у розмірі 40 073,62 грн та судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 13 056,00 грн, а саме судовий збір у розмірі 6 056,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла до такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд встановив, що 08 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №734132071, відповідно до п.1.1. якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 13 660 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Пунктом 1.7 договору визначено, що кредит надається строком на 30 днів.

Пунктом 1.14.1 договору визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 13 559,18 відсотків річних, що становить 149,80 відсотків від суми першого трашу.

Також, 08 червня 2021 р. ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, у якому міститься інформація про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному договорі №734132071 від 08 червня 2021 року.

З довідки ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» №734132071/23052025/ від 23.05.2025р. та Платіжного доручення від 08.06.2021р., встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача № 4441-11ХХ-ХХХХ-6756, грошові кошти в сумі 13660,00 грн.

Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується довідкою АТ Уніврсал Банк № БТ/Е8734 від 26.07.2025р., відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну карту № НОМЕР_1 та за період з 08.06.2021 до 13.06.2021р. на вищезазначену платіжну карту було зараховано кошти у сумі 13600 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що на підставі договорів факторингу до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року у розмірі 13660 грн.

Судом встановлено, що 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01.

Згідно з п. 2.1 укладеного договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Згідно з п.п. 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відтак, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року встановлено, що предметом відступлення за ним є, в тому числі, вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу.

Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року.

28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19 згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року.

31.12.2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, якою продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 року та № 28/1118-01.

31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

31.12.2022 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.

31.12.2023 року сторони уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги, зазначене у відповідних реєстрах прав вимоги.

У подальшому, 29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року у загальному розмірі 40073,62 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, що в матеріалах справи відсутні докази переходу права вимоги за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року до позивача, заборгованість за яким просить стягнути. Позивачем не надано доказів того, що вказаними договорами факторингу було відступлено право вимоги за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 ..

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Положення частини першої статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Суд першої інстанції на підставі поданих позивачем доказів встановив, що 08.06.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №734132071 шляхом використання позичальником електронного підпису, що визначено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» та відповідає приписам частини першої статті 205 ЦК України.

Представник ТОВ «ФК «Ейс» у апеляційній скарзі зазначив про правильність висновку суду першої інстанції у цій частині, отже, факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору №734132071 від 08.06.2021 року є доведеним.

На виконання умов вказаного кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача, вказаний у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 08.06.2021 року (а.с.36), грошові кошти в розмірі 13 660,00грн,що підтверджується платіжним дорученням № 7692448с-е77b-4d79-42d5-bf53-81ee20544764 від 08.06.2021 року (а.с.18) та довідкою, складеною директором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.177).

Зазначене свідчить про те, що первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №734132071 від 08.06.2021 року на підставі договорів факторингу, додаткових угод, якими продовжено строк дії договорів факторингу, а також на підставі реєстрів прав вимоги.

Однак суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком.

Звертаючись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «ЕЙС» указувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача на підставі договорів факторингу, які були укладені відповідно 28 листопада 2018 року, 05 серпня 2020 року та 29 травня 2025 року, а також на підставі додаткових угод, якими продовжувалися строки дії договорів факторингу і реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з частиною другою статті 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги. Згідно з п. 4.1. право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

Такі ж умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а також між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс».

Отже, умови зазначених договорів передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, були складені та підписані уже після укладення ОСОБА_1 кредитного договору.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції в обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» ту обставину, що форма реєстру прав вимог, форма повідомлення боржника за кредитним договором, форма акту повернення прав вимоги не підтверджують факт переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року, оскільки не містять будь яких даних щодо порядкового номеру, дати його складення, переліку кредитних договорів, за якими здійснено відступлення права вимоги, перелік боржників за такими кредитними договорами, даних щодо суму заборгованості по кредитним договорам. Так само не містять будь яких даних щодо порядкового номеру, дати його складення, переліку кредитних договорів за якими здійснено відступлення права вимоги, перелік боржників за такими кредитними договорами, сума заборгованості по кредитним договорам, додані до договорів факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року форма реєстру прав вимоги, форма акту повернення прав та додані до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 року форма реєстру боржників, форма акта прийому-передачі реєстру боржників, форма акта повернення права вимоги.

Як було зазначено вище, відповідно до п.4.1. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Отже, ключовим в спірному випадку є підписання сторонами реєстрів прав вимоги.

Аналогічні за змістом положення закріплено і в п. 4.1. договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс».

Крім того, схожі умови передбачено і в п. 1.2. договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», відповідно до якого перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників.

За таких обставин, враховуючи умови вищевказаних договорів факторингу, згідно з яких право вимоги виникає саме з моменту підписання сторонами реєстру права вимог, не заповнені форма реєстру прав вимог, форма повідомлення боржника за кредитним договором, форма акту повернення прав вимоги, а також навіть підтвердження факту оплати за договорами факторингу не має значення для спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів ураховує, що наявні у матеріалах справи витяги з Реєстрів прав вимоги містять підписи сторін та скріплені їх печатками, будь-які сумніви у їх достовірності судом не встановлено, а отже, вони є належними доказами у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що ТОВ «ФК «Ейс» у встановленому законом порядку набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Ейс» надало розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно з якою заборгованість ОСОБА_1 складає 40 073,52 грн, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту 13 660,00 грн, прострочена заборгованість за процентами 26 413,62 грн.

Пунктами 1.3, 1.7, 1.8 договору встановлено, що кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 13 660,00 грн одразу після укладення договору.

Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі «Дисконтний період»).

Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії, може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до п.1.9. умов договору за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.9.1. Виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 605,90 процентів річних, що становить 1,66 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;

1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 604,99 процентів річних, що становить 1,66 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

1.9.3. якщо Позичальник користуватиметься кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 ЦК України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору.

Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.

Пунктом 1.11 договору передбачено, що основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду, а у разі якщо Позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.12. Договору, основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п.1.12.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також Позичальник має право достроково повернути основну суму Кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

Згідно з пунктом 1.12. сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах:

1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;

1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним;

1.12.3. можливість отримання позичальником нових траншів блокується.

Пунктом 1.13 визначено, що проценти нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що невід`ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: "www.moneyveo.ua".

Пунктом 4.2. передбачено, що строк дії цього Договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п.1.7 Договору. Строк дії Договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання Кредиту передбачених п. 1.8. та п. 1.12.1 Договору. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору (після 90 днів від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.

Як вбачається з пункту 4.4 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Тобто, сторонами були погоджені всі істотні умови договору.

З довідки ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» №734132071/23052025/ від 23.05.2025р. та Платіжного доручення від 08.06.2021р., встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 13660,00 грн.

Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується довідкою АТ Уніврсал Банк № БТ/Е8734 від 26.07.2025р., відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну карту № НОМЕР_1 та за період з 08.06.2021 до 13.06.2021р. на вищезазначену платіжну карту було зараховано кошти у сумі 13 660,00 грн

З наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки у розмірі 26 413,62 грн. були розраховані за період з 08.06.2021 року по 05.10.2021 року (т.1 а.с.80-84), у межах строку дії договору (30 днів) та строку продовження дії договору не більше 90 днів.

При цьому з вказаного розрахунку вбачається, що відповідачем були здійснені оплати на погашення заборгованості, а саме 19.07. 2021 року у розмірі 15 грн, 28.07. 2021 року в розмірі 1 000,00 грн., 29.07. 2021 року в розмірі 7 500,00 грн.

Таким чином, відповідач продовжував користуватися кредитними коштами після закінчення Дисконтного періоду, що мало наслідком пролонгацію договору на підставі пункту 1.12. (тобто не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду).

Власного контррозрахунку сторона відповідача не надала.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем достатньо доведено суму заборгованості, заявлену у позовній заяві, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на наведене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскаржене рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Ейс» задовольниАти, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року в розмірі 40 073,62 грн.

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Встановлено, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, вказані витрати на загальну суму 6 056 грн необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Крім того, представник ТОВ «ФК «Ейс» у позовній заяві та апеляційній скарзі просив суд стягнути з відповідача на користь товариства витрати на правову допомогу.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження №14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження№ 12-171гс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На обґрунтування заявленого представником позивача розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції надано копію договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025 року, укладеного між АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс», із протоколом погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги, який є додатком до договору,копію додаткової угоди №25770505739 до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025 року, а також акт прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 року.

Актом прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 року, який є невід`ємною частиною до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025 року, АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс» засвідчили, що виконавець надав, а клієнт отримав такі послуги: складання позовної заяви 5000 грн (2 год), вивчення матеріалів справи 1000 грн (2 год), підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року 500 грн (1 год), підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року 500 грн (1 год). Всього надано послуг на загальну суму 7000 грн.

Оцінюючи подані представником позивача докази на підтвердження понесених товариством витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що такі послуги як підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, а також підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором охоплюються складанням самої позовної заяви та не можуть розцінюватися як окремі послуги, а тому у відшкодуванні таких витрат необхідно відмовити. Витрати, понесені позивачем за складання позовної заяви та вивчення матеріалів справи, на думку апеляційного суду, відповідають критерію необхідності таких, а їх розмір, 6000,00 грн, узгоджується із принципом співмірності та розумності судових витрат, а тому такі підлягають відшкодуванню з відповідача.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» адвоката Тараненка Артема Ігоровича задовольнити частково.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №734132071 від 08 червня 2021 року в розмірі 40 073,62 грн, 6056 грн сплаченого судового збору та 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30 січня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М.Луганська