Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №577/6912/25 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/6912/25

Провадження № 2/577/184/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі :

головуючого-судді Гетьмана В.В.,

при секретарі Лиховоз Л.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відділу

"Служба у справах дітей"

Конотопської міської ради

Сумської області Левченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Конотопа цивільну справу за позовною заявою представника ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа відділ "Служба у справах дітей" Конотопської міської ради Сумської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И В :

Представник ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду із даною позовною заявою та просить розірвати шлюб останнього з ОСОБА_3 , визначити місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, встановити факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_2 дитини, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки. Вимоги обгрунтовує тим, що 19.09.2008 р. ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з відповідачкою. Сімейні стосунки не склалися, погляди на життя та ведення спільного господарства виявилися різними. З грудня 2023 р. однією сім`єю не проживають, спільного господарства не ведуть. 03.04.24 р. відповідач виїхала до Німеччини та жодного разу не приїздила до України. Вважає, що родина розпалася і зберегти її неможливо. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ОСОБА_2 і знаходиться на його повному утриманні. Останній забезпечує дитину всім необхідним, опікується її потребами та інтересами, займається вихованням, навчанням харчуванням, слідкує за розвитком і здоров`ям дитини. ОСОБА_3 не бере участі у вихованні, утриманні, розвитку, оздоровленні та лікуванні дитини, не переймається її духовним та культурним розвитком. Відповідач є фізично здоровою і працездатною особою, взмозі надавати матеріальну допомогу на утримання доньки, що і змусило звернутись з позовом до суду.

ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що на даний час є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 ЗСУ.

Представник ОСОБА_1 також підтримує позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про місце, дату та час розгляду справи належним чином повідомлена.

Представник Служби у справах дітей Конотопської міської ради Сумської обл. Левченко І.В. не заперечує задоволенню позовних вимог.

Встановлено судом, що сторони зареєстрували шлюб 19.09.2008 р. (а.с. 8, 10-17), від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

У судовому засіданні встановлено, що сімейні відносини у сторін не склалися, між ними відсутнє взаємопорозуміння, тому на думку суду, збереження шлюбу суперечило б інтересам обох, а тому їх шлюб, на підставі ст. 112 СК України, потрібно розірвати.

Що стосується позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої доньки з позивачем, то суд приходить до наступного висновку.

З встановлених обставин вбачається, що правовідносини є сімейними, врегульовані ст.ст. 141, 160, 161 СК України та пов`язаними нормами, які наведені нижче.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України та ч. 2 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно з положеннями ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р., держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

П.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

Ч.4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

За положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Конотопської міськради вважають за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_2 (а.с.56-58).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.89 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів і жоден із них не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів неналежного виконання матір`ю своїх обов`язків з виховання дитини позивачем суду не надано і під час судового розгляду не встановлено, тому його доводи щодо недбалого ставлення до дитини, суд відхиляє як безпідставні.

Не бере суд до уваги і твердження позивача, заявлені на користь доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з ним, що ОСОБА_4 вже тривалий час перебуває на його утриманні. Доказів того, що проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на доньку, судом не встановлено. Більше того, з вищевказаного висновку вбачається, що малолітня проживає разом з хрещеним батьком ОСОБА_6 та його сім`єю, в той час як ОСОБА_2 перебуває в лавах ЗСУ.

Вимоги позивача про визначення місця проживання доньки з ним, суд розцінює як демонстрацію задоволення ним власного інтересу, що суперечить сімейним цінностям, є проявом неповаги до іншого учасника сімейних відносин і не сприяє захисту найкращих інтересів дітини, які переважають над інтересами батьків.

Суд вважає, що ОСОБА_2 діє в порушення інтересів доньки, незаконно обмежуючи матір у спілкуванні з ОСОБА_4 , що значною мірою шкодить встановленню тісного зв`язку між матір`ю і дитиною у її віці, позбавляє останню можливості повноцінно сприймати матір і може стати травмуючим фактором негативного впливу на її психоемоційний стан.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_2 свідомо вводить суд в оману, зазначаючи про знаходження відповідача за кордоном. В той же час вказане спростовується довідкою ДПС України (а.с. 53).

Виходячи з вищевикладеного, надавши оцінку встановленим обставинам і дослідженим доказам у їх сукупності, виходячи з рівності прав батьків, пріоритету інтересів дитини, її малолітнього віку, в якому вона потребує максимальної уваги та піклування з боку матері, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.

Що стосується позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання і утримання позивачем малолітньої доньки, то вони також не підлягають задоволенню

Відповідно до ч.ч.2, 8-9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Ч.1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122, 125 цього Кодексу.

Ст.141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст.150,151 СК України.

За приписами ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч.5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із ч.2 ст.15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч.4 ст.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.

Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч.5 цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч.1 ст.15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Ч.1 ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Позивач просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст.15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 р. по справі № 201/5972/22.

Матеріали справи свідчать, що дитина проживає разом з хрещеним батьком, в той час як біологічний перебуває в лавах ЗСУ, що сторонами не заперечується. Однак, вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини.

Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що ОСОБА_2 самостійно виховує дитину і не позбавляють матір батьківських прав та не залишають дитину без материнського виховання.

Також позивачем взагалі не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманню, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання ОСОБА_2 на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання і виховання ним доньки.

Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину, то відсутні підстави для встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання та перебування дитини на утриманні позивача.

Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Отже, суд приходить до висновку, що між сторонами відсутній спір про визначення місця проживання дитини, оскільки дитина проживає разом з хрещеним батьком ОСОБА_6 .

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка будь-яким чином оспорює право позивача або чинить будь-які перешкоди щодо проживання дитини разом з ним, а також не зверталась до суду з позовом про визначення місця проживання доньки разом з нею.

Таким чином, ОСОБА_2 не доведено, що на час звернення його до суду з позовними вимогами про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, яка фактично не проживає разом із ним, порушені його права.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання доньки, то такі також не підлягають задоволенню.

Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

З аналізу вказаної норми права, суд приходить до висновку, що у позивача немає встановлених законом підстав для звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, оскільки фактично дитина з ним не проживає. Приймаючи до уваги встановленні обставини, у задоволенні позову в цій частині також необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст.110-112, 114, 160, 161 СК України, ст. ст.ст. 1, 3, 5, 7, 9-13, 81, 89, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим АДРЕСА_1 , мешканцем АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований 19 вересня 2008 року у Жовтневій Другій сільській раді Вовчанського району Харківської області, актовий запис № 2.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 , мешканець АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача ОСОБА_1, юридична адреса АДРЕСА_3.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа відділ "Служба у справах дітей" Конотопської міської ради Сумської області, юридична адреса м.Конотоп Сумської області, пр.Миру, 8.

Представник третьої особи Левченко Ірина Володимирівна, юридична адреса м.Конотоп Сумської області, пр.Миру, 8.

Повний текст рішення суду виготовлено 30 січня 2026 року.

Суддя Гетьман В. В.