Вирок від 29 січня 2026 р. у справі №627/25/26 — Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/25/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2026с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі

головуючої ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області обвинувальний акт та додані до нього документи по кримінальному провадженню за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Курячівка Марківського району Луганської області , українця, громадянина України, маючого повну загальну середню освіту, одруженого, непрацюючого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовозобов`язаного , маючого на утриманні двох малолітніх дітей , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,

у с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

17.12.2025, приблизно о 15:00, ОСОБА_5 , знаходячись за місцем свого проживання , у кімнаті житлового будинку АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в ході сварки, що сталася на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з ОСОБА_4 , яка є його дружиною та на яку, відповідно до ст.3 Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», поширюється сфера дії законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, маючи протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, умисно, знаходячись навпроти ОСОБА_4 , яка сиділа на дивані , штовхнув останню лівою рукою у праве плече, внаслідок чого ОСОБА_4 впала лівою частиною тіла на диван, після чого ОСОБА_5 продовжуючи свої дії направлені на спричинення тілесних ушкоджень, стоячи над ОСОБА_4 , яка лежала на лівому боці на дивані, наніс два удари кулаком правої руки в область скроні ОСОБА_4 .

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_5 , потерпілій ОСОБА_4 , відповідно до висновку судової медичної експертизи № 12-14/94-КК/25 від 18.12.2025, спричинені тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі, синця на голові, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження відповідно (П.2.3.5. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6).

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальний проступок, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 , які виразилися в умисному легкому тілесному ушкодженні, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 125 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факти і обставини його вчинення, так як це зазначено вище.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують її особу. Вина обвинуваченого у вчиненні зазначеного кримінального проступку доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Повно, всесторонньо, об`єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого щодо обвинуваченого ОСОБА_6 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення під час судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального проступку, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вище зазначеного відсутні, жодних клопотань з цього приводу не заявлялося.

Отже, вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року (кримінальне провадження № 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Матеріали кримінального провадження містять відомості на підтвердження того, що обвинувачений визнав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку та всі обставини, які ставляться йому в провину, щирий жаль з приводу цього, осуд своєї поведінки та бажання виправити ситуацію, яка склалася, і нести кримінальну відповідальність за вчинене.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України щире каяття обвинуваченого ОСОБА_5 визнається судом обставиною, яка пом`якшує його покарання.

Обставинами, яка відповідно п. 6-1 ,13 ч. 1 до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_5 , суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя , з якою винний перебуває у сімейних відносинах та вчинення кримінального правопорушення особою , що перебуває у стані алкогольного сп`яніння .

Мотиви призначення покарання.

Вивченням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно , має на утриманні двох малолітніх дітей, не має судимості.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені уст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, відомості про особу обвинуваченого, ставлення винного до скоєного, обставини, які пом`якшують покарання, відсутність претензій потерпілої, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 125 КК України . Також , суд вважає за необхідне, на підставі п.5 ч.1 ст.91-1 КК України , застосувати до ОСОБА_5 обмежувальні заходи у виді направлення обвинуваченого для проходження програми для кривдників .

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

З урахуванням вимог статей 176, 177, 377 КПК України у суду відсутні підстави для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Речові докази та інші процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов по справі не заявлений . Арешт на майно не накладався.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд

у х в а л и в :

Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначити йому покарання за цим законом у виді штрафу на користь держави у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 ( вісімсот п`ятдесят ) грн 00 коп.

На підставі п.5 ч.1 ст.91-1 КК України , застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_5 обмежувальні заходи у виді направлення обвинуваченого для проходження програми для кривдників .

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілій та прокурору.

Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Краснокутський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1