Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №213/4810/25 — Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/4810/25

Номер провадження 2/213/139/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Алексєєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Довгої А.В., Шульги В.С.

за участі представника відповідача – Ніколенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Представник позивача звернувся до суду в інтересах позивача із зазначеним позовом, посилаючись на те, що позивач з 11 лютого 1997 року по 11 жовтня 1999 року на посаді газівника газорятувальної служби "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", з 11 жовтня 1999 року по 06 квітня 2012 року на посаді слюсаря-ремонтника управління з ремонту механічного устаткування ВАТ "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", з 06 квітня 2012 року по 06 травня 2024 року на посаді слюсаря-ремонтника дільниці з ремонту металоконструкцій фабрик управління з ремонту технологічного устаткування АТ «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ». Таким чином, позивач протягом 27 років і 2 місяців здійснював трудову діяльність у шкідливих умовах, внаслідок чого отримав такі хронічні професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5-S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху). 19 серпня 2025 року у зв`язку із отриманням хронічних професійних захворювань позивач первинно пройшов огляд експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи. За результатами огляду йому встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 30% та ІІІ групу інвалідності. Крім того, у зв`язку з отриманням ушкодження здоров`я з вини відповідача позивачу постійно доводиться перебувати на стаціонарному лікуванні. Тривалий процес лікування позбавив позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічних професійних захворювань позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, не має можливості приділяти належну увагу своїй родині. Все це постійно і негативно позначилося та позначається на душевному та фізичному його станах. Крім того, він не здатен повноцінно матеріально забезпечувати себе та членів своєї сім`ї. Тому просить стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача подав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнає. Заперечення проти позову обґрунтовує тим, що з урахуванням приписів Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 квітня 2014 року № 248, законодавчо допускається робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів виробничого середовища (3 клас) за умови застосування засобів індивідуального та колективного захисту. У свою чергу, відповідно до пункту 10 Інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) № ПС/1/13961-24 від 05 серпня 2024 року, затвердженої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, про яку згадується у пункті 13 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06 червня 2025 року за формою П-4, з боку АТ «ПІВДГЗК» під час роботи позивача було забезпечено у повному обсязі спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального та колективного захисту відповідно до нормативів, визначених нормативно-правовими актами з охорони праці та промислової безпеки. Крім того, не погоджується із зазначеним у позові стажем роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів. Також посилається на відсутність вини відповідача у виникненні професійних захворювань у позивача, оскільки умови праці, в яких працював позивач, є наслідком недосконалості технологічного процесу та характеру виконуваних робіт, а не протиправних дій безпосереднього керівництва Управління з ремонту технологічного устаткування АТ «ПІВДГЗК». Жодних заяв про відмову від дорученої роботи у зв`язку з небезпекою для здоров`я або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про охорону праці від ОСОБА_1 не надходило. При цьому позивач не лише знав про наявність шкідливих факторів на робочому місці, але й свідомо продовжував працювати у таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги, компенсації та більшу оплату праці. Звільнився позивач за власним бажанням, а не внаслідок погіршення стану його здоров`я. Крім того, посилається на недоведеність наявності у позивача моральних страждань та не погоджується із заявленим позивачем розміром моральної шкоди. Вважає, що у разі задоволення судом позовних вимог у сумі, що перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, розмір моральної шкоди необхідно стягнути з урахуванням утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Просить відмовити у задоволенні позову.

Письмове опитування позивача як свідка.

На виконання ухвали суду позивач надав відповіді на поставлені представником відповідача запитання. Згідно з наданими відповідями позивач був обізнаний при працевлаштуванні у відповідача про наявність шкідливих факторів у тій мірі, у якій роботодавець вважав за необхідне його проінформувати. Вибір місця роботи обумовлювався низкою факторів, зокрема наявністю вакансій у регіоні, рівнем оплати праці, професійною кваліфікацією. Високу заробітну плату, компенсації, відпустки, пільги сприймав як законодавчо встановлені гарантії. Наявність компенсації не означає згоди на заподіяння шкоди здоров`ю. При працевлаштуванні розрахував, що роботодавець забезпечить всі передбачені законодавством заходи безпеки праці, не очікував, що виконання трудових обов`язків призведе саме до таких серйозних наслідків для здоров`я. Під час періодичних медичних оглядів у період роботи його не визнавали непридатним до виконання трудових обов`язків. Факт моральних страждань підтверджується медичною документацією про стан здоров`я, висновками комісії про втрату професійної працездатності, змінами у повсякденному житті, обмеженнями життєдіяльності. Зміни способу та якості життя підтверджується медичною документацією, необхідністю постійного лікування, неможливістю виконувати звичні дії, обмеженням у професійній діяльності та соціальній активності. Незвернення до лікарня-фахівця з приводу погіршення психологічного стану не свідчить про відсутність моральних страждань.

Процесуальні дії у справі.

12 вересня 2025 року позовна заява надійшла до суду.

15 вересня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13 жовтня 2025 року постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

01 грудня 2025 року задоволено клопотання представника відповідача про письмове опитування позивача як свідка та зобов`язано позивача надати відповіді на поставлені відповідачем запитання.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.

Заяви, клопотання.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Пояснення у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала з підстав, наведених у відзиві.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 з 11 лютого 1997 року по 11 жовтня 1999 року працював на підприємстві відповідача на посаді газівника газорятувальної служби, слюсаря-ремонтника управління з ремонту механічного устаткування, слюсаря-ремонтника дільниці з ремонту металоконструкцій фабрик управління з ремонту технологічного устаткування. 06 травня 2024 року звільнений за власним бажання в зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України.

Медичним висновком закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії, що має право встановлювати остаточний діагноз хронічних професійних захворювань, – відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» від 07 травня 2025 року, протокол №18/215 встановлена наявність у позивача хронічних професійних захворювань: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) – за класифікацією ОСОБА_3 і Н.І. Пономарьової.

Згідно з цим висновком стаж роботи в умовах впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на робочих місцях за професіями, які наведено в інформаційній довідці про умови праці ОСОБА_1 , підготовленій Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці від 05 серпня 2024 року, становить 25 років 4 місяці та включає періоди роботи у АТ «Південний ГЗК», а саме: газівником газорятувальної служби – 2 роки 8 місяців; слюсарем-ремонтником управління з ремонту механічного устаткування – 12 років 5 місяців; слюсарем-ремонтником дільниці з ремонту металоконструкцій фабрик управління з ремонту технологічного устаткування – 10 років 2 місяці.

Під час трудової діяльності підпадав під вплив:

1. рівнів шуму, 3 клас 1-2 ступеня, «шкідливі»;

2. важкості праці, 3 клас 1-2 ступеня, «шкідливі»: динамічне навантаження при загальному навантаженні (за участю м`язів рук, тулуба, ніг) (слюсар-ремонтник УРМУ – 4 роки 2 місяці); перевищення ГДР маси вантажу (слюсар-ремонтник УРМУ – 5 років); статичне навантаження при утриманні вантажу двома руками (слюсар-ремонтник УРТУ – 10 років 2 місяці); робоча поза незручна 30.0-58.1 % зміни (слюсар-ремонтник УРМУ – 12 років 5 місяців; слюсар-ремонтник УРТУ – 5 років 2 місяці); робоча поза вимушена 27.6-28.2% зміни (слюсар-ремонтник УРМУ – 3 роки 3 місяці; слюсар-ремонтник УРТУ – 10 років 2 місяці); перевищення ГДК нахилів (слюсар-ремонтник УРМУ – 8 років 3 місяці; слюсар-ремонтник УРТУ – 5 років 2 місяці); переміщення у просторі 15 км при нормі до 8 км (газівник – 2 роки 8 місяців).

Враховано, що з 01 липня 2022 року по 02 квітня 2023 року ОСОБА_1 перебував у простої за межами підприємства, з 03 квітня 2024 року по 06 травня 2024 року знаходився на лікарняних, у відпустках.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06 червня 2025 року проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 професійних захворювань.

Відповідно до п. 13 Акту за загальною оцінкою умови праці позивача у відповідача відносяться до 3 класу 2 ступеня (шкідливі).

Згідно з пунктом 17 Акту встановлено, що ОСОБА_1 , працюючи з 11 жовтня 1999 року по 06 травня 2024 року слюсарем-ремонтником в управлінні з ремонту технологічного устаткування, виконував ремонт, монтаж, демонтаж, налагодження складного устаткування, випробування, технічне обслуговування частин машин, вузлів і механізмів; виявлення та усунення дефектів під час експлуатації обладнання та при перевірці в процесі ремонту; перевірку на точність і випробовував під навантаженням відремонтоване обладнання.

Під час ведення цього процесу, через недосконалість робочого місця, виконував роботи, що характеризуються впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативне значення, та впливом шуму, рівень якого перевищував нормативне значення.

Працюючи з 11 лютого 1997 року по 11 жовтня 1999 року газівником газорятувальної служби, ОСОБА_1 також підпадав під вплив фізичного навантаження, яке перевищувало нормативне значення, та вплив шуму, рівень якого перевищував нормативне значення.

У п.18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено: важкість праці (статичне навантаження: величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками, кг/с 164820-238400 при нормі 70000; маса вантажу, що підіймається та переміщується вручну 30-36 кг при нормі до 30 кг; періодичне перебування у незручній робочій позі 30,0 - 58,1% зміни при допустимому до 25%; у вимушеній робочій позі 27,6 - 28,2% зміни при допустимому до 10%; нахили тулуба (вимушені, більше 30°), кількість за зміну 134-194 при нормі 51-100); шум (еквівалентний рівень шуму перевищував гранично допустимий на 7-16 дБА (87-96 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА) згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку»).

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 231/25/3047/Р від 19 серпня 2025 року (номер витягу – 231/25/3047/В) позивачу встановлено третю групу інвалідності з 15 липня 2025 року та 30% втрати працездатності з 15 липня 2025 року. Причиною інвалідності зазначено професійне захворювання. Датою повторного оцінювання визначено 15 липня 2026 року.

Відповідно до рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, (номер витягу – 231/25/3047/І) позивачу встановлено легкий ступінь обмеження здатності до самообслуговування і спілкування та помірний ступінь обмеження здатності до пересування та трудової діяльності. Він потребує реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров`я та санаторно-курортного лікування.

З 25 лютого 2025 року по 09 травня 2025 року знаходився у КДПВ з денним стаціонаром на амбулаторному обстеженні з приводу отриманого професійного захворювання.

Зміст спірних правовідносин.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155, ратифікованою Україною законом №3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч.2 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За своєю суттю зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання з компенсації моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Висновок суду.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом достовірно встановлено, що у зв`язку з отриманням професійного захворювання та встановленням втрати працездатності позивачу заподіяно моральну шкоду. Внаслідок отриманого професійного захворювання у позивача змінилися образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань. Ушкодження здоров`я, втрата 30% працездатності, лікування, перенесення фізичних страждань, спричиняє йому моральні страждання.

При цьому вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди.

Тобто закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Обов`язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану його працівнику при виконанні ним трудових обов`язків, витікає із вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України.

Стаття 173 КЗпП закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у нього стійкої втрати професійної працездатності, встановленої з 07 травня 2025 року – 30% та третьої групи інвалідності з повторним переоглядом 15 липня 2026 року.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач за власним бажанням тривалий час продовжував працювати в шкідливих умовах праці, що стало причиною виникнення у нього професійних захворювань, оскільки саме на роботодавця покладається обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Також суд не погоджується із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю їх вини, оскільки із пунктів 17, 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання видно, що професійне захворювання позивача виникло внаслідок того, що шкідливі фактори, під дію яких потрапляв позивач, перевищували нормативні значення.

Жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та його шкідливого впливу на його здоров`я відповідачем не надано.

Відсутність встановлених осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не свідчить про відсутність вини підприємства відповідача в отриманні позивачем професійних захворювань.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому суд враховує період роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача протягом 25 років 4 місяці, характер та тривалість отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, наявність третьої групи інвалідності, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації життя і свідчить про погіршення стану здоров`я, незворотність негативних наслідків профзахворювання і приходить до висновку, що все це у своїй сукупності вказує на заподіяння позивачу моральної шкоди.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо того, що позивач був обізнаний про можливість впливу шкідливих факторів, самостійно та за власним бажанням прийняв рішення про необхідність працювати саме на такому робочому місці, оскільки обов`язок створити безпечні умови праці законодавством покладено саме на роботодавця – відповідача у справі.

Суд враховує, що позивач працював у шкідливих умовах саме на підприємстві відповідача та підпадав під вплив шкідливих факторів під час цієї роботи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 150 000,00 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Щодо заперечень відповідача в частині стягнення моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Суд враховує, що у практиці Верховного Суду відсутня єдність щодо необхідності вказувати суду в резолютивній частині судового рішення про утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів, а також уніфікований підхід щодо функцій податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення сум на користь фізичних осіб.

Аналіз судової практики свідчить, що Верховний Суд у складі всіх колегій та палат і при вирішенні справ різних юрисдикцій викладають резолютивну частину судових рішень як із вказівкою про утримання (без утримання) податків й інших обов`язкових платежів, так і без такої вказівки, а також вказують на протиправність такої вказівки.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід – будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.

Тому суд відхиляє доводи представника відповідача і, частково задовольняючи вимоги про стягнення зазначених сум на користь позивача, визначає такі суми без утримання податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави у розмірі 1 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 19, 79-81, 89,141, 247 ч.2, 258, 263-265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в дохід держави судовий збір у сумі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: Яводчак Олександр Васильович, адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026.

Дата складення повного судового рішення – 30 січня 2026 року.

Суддя О.В. Алексєєв