Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №152/1650/25 — Шаргородський районний суд Вінницької області

Справа № 152/1650/25

2/152/32/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 січня 2026 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді – Войнаровського І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,

у с т а н о в и в:

09 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 25 травня 2008 року по 22 березня 2012 року позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 березня 2012 року у справі № 2-656/12 розірвано шлюб. За час проживання в шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач тривалий час належним чином не піклувався про утримання та виховання дитини, що змусило позивачку звернутись до суду з вимогами про стягнення аліментів на утримання сина. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2011 року у справі № 2-652/11 з ОСОБА_2 стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 400 грн щомісячно. Зазначене не змінило ставлення відповідача до сім`ї та дитини. Спільне життя з відповідачем не склалось і рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 березня 2012 року у справі № 2-656/12 шлюб між нами розірвано.

Певний час відповідач періодично сплачував частину аліментів, а з травня 2022 року, взагалі, припинив платити. Заборгованість на дану дату становила 55142,41 грн, що було у двічі більше ніж відповідачем сплачено аліментів (25459,59 грн.) з 2011 по 30 грудня 2022 року. Постановою державного виконавця ще від 01 березня 2023 року по ВП 30092606 накладено арешт на кошти боржника/відповідача.

Окрім того, відповідач тривалий час (понад десять років) не проявляв жодної належної заінтересованості в подальшій долі своєї дитини, не цікавився успіхами сина, станом його здоров`я, не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, навчанням сина, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечував необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, її оздоровленням, що негативно впливало на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкувався з дитиною в будь-якому обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення. Намагання схилити відповідача до належного виконання обов`язків батька - результатів не дали. Він жодним чином не цікавився життям своєї дитини, його вихованням та утриманням. Зазначене «виховання» дитини відповідачем створило умови, які шкодили інтересам сина.

Тож, свідоме продовження відповідача ухилятись від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання своєї дитини відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дало підстави позбавити його батьківських прав. Заочним рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року у справі № 137/383/23 позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, позбавлення батьківських прав не позбавляє відповідача продовжувати сплачувати аліменти.

На теперішній час сума аліментів, яку позивачка отримує на дитину є недостатньою для організації її розвитку, повноцінного харчування та забезпечення повсякденними потребами. Іншим є постійні зміни співвідношення розміру аліментів у твердому розмірі з прожитковим мінімумом, інфляціями грошових коштів, проблеми, що виникають із необхідністю застосування щомісячної індексації цього розміру (частина 2 статті 184 Сімейного кодексу України), а також характер відносин, що на даний час склались свідчать про те, що визначені у твердій грошовій сумі аліменти не забезпечують належного/мінімального захисту інтересів дитини і потребують їх визначення у частці від заробітку (доходу) батька дитини (тобто відповідача) і це буде сприяти, щонайменше, мінімальному захисту інтересів дитини. Зазначене відповідає вимогам статей 181- 184, 192 СК України.

Наскільки позивачці відомо, відповідач працездатний та отримує значні кошти/доходи, що свідчить про безумовну його можливість сплачувати аліменти у відсотках (частці). За вказаних підстав та відповідно до вимог ст.ст. 181 - 183 СК України, вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на одну дитину в частці - в розмірі однієї чверті (1/4 частини) заробітку (доходу) але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно. Зазначене гарантуватиме постійну сплату аліментів, щонайменше, в мінімальному гарантованому розмірі, визначеному на даний час законодавством і при підвищенні прожиткового мінімуму буде підвищуватиметься «автоматично», а не через звернення до суду, що призводить до значних витрат часу, коштів і тому інше, в тому числі з відповідача

З огляду на викладене, позивачка просить: змінити спосіб стягнення аліментів, які присуджені згідно із рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2011 року у справі № 2-652/11 з твердої грошової суми 400 (чотириста) гривень та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь позивачки аліменти на утримання сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення за заміненим способом з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; відкликати з примусового виконання виконавчий лист, виданий на виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2011 року у справі № 2-652/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.30).

Сторони повідомленні належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Поштова кореспонденція, яка надсилалась судом за зареєстрованим місце проживання відповідача, повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с.52). Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення поштової кореспонденції у зв`язку з тим, що «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання поштової кореспонденції.

Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Зазначене узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23).

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивачки, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 25 травня 2008 року зареєстрували шлюб у виконкомі Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, актовий запис №06. Після реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » (а.с.7).

Згідно з копією свідоцтва про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Малинівка Літинського району Вінницької області. Батьком вказаний ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_1 (а.с.8).

Відповідно до копії довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №370 від 02 грудня 2025 року, ОСОБА_1 зареєстрована разом з неповнолітнім сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 (а.с.10).

Згідно з копією виконавчого листа, виданого 04 листопада 2011 року Шаргородським районним судом Вінницької області, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жителя АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 400 (чотириста) гривень щомісячно, починаючи з 06.10.2011 року і до його повноліття, з наступною індексацією зазначеного розміру відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення” від 3.07.1991 року в редакції Закону від 6.02.2003 року (а.с.11).

Відповідно до копії заочного рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 березня 2012 року у справі №2-656/11, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований виконкомом Деребчинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області 25.05.2008 року, актовий запис за №06 (а.с.12).

Згідно з копією розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №30092606, станом на 30 грудня 2022 року заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів становить 55142,41 грн (а.с.14).

Відповідно до копії постанови Літинського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року у справі №137/460/18, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді 120 годин суспільно корисних робіт (а.с.14).

Згідно з копією постанови старшого державного виконавця Літинського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02 березня 2023 року у виконавчому провадженні №30092606, накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, за виконавчим листом №2-652, виданого 04 листопада 2011 року Шаргородським районним судом Вінницької області (а.с.15).

Відповідно до копії заочного рішення від 12 жовтня 2023 року Літинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року у справі №137/383/23, позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16-19).

Згідно із ст.51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття… Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того,чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч. 1 ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч.2 ст. 179 СК України).

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч.1 ст.181 СК України).

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (абз.1 ч.3 ст.181 СК України).

Таким чином, за рішенням суду аліменти на утримання дітей присуджуються двома способами у частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі, за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, що передбачено в абзаці 1 частини 3 ст.181 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абз.2 ч.3 ст.181 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (абз.2 ч.2 ст.182 СК України).

Відповідно до положень ст.183 СК України, стягнення аліментів здійснюється у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, яка визначається судом.

При цьому підстави стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) визначається з урахуванням як положень ст.182 СК України, так і положень ст.183 СК України.

У постанові від 03 лютого 2021 року у справі №520/21069/18 Верховний Суд зазначив, що за своєю суттю аліменти це кошти, покликані забезпечити дитину всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

При обґрунтуванні позовних вимог позивачка покликається на вимоги ст. 192 СК України, яка не підлягає застосуванні у вказаних правовідносинах, оскільки регулює порядок зміни розміру аліментів, тоді як позивачка звернулася до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, що регулюється вимогами абзацу 2 ч. 3 ст.181 СК України.

У пункті 54 рішення ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Ослон проти Швеції" №2 від 27.11.1992) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відтак, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання, що позов ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини підлягає задоволенню.

При цьому суд виходить також із захисту інтересів дитини, забезпечення одержання ним коштів, необхідних для його життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 150, 179, 180, 181, 182, 183 СК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів – задовольнити повністю.

Змінити спосіб стягнення аліментів, які присуджені згідно із рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2011 року у справі № 2-652/11 з твердої грошової суми 400 (чотириста) гривень та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , аліменти на утримання сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення за заміненим способом з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відкликати з примусового виконання виконавчий лист, виданий на виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2011 року у справі №2-652/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.В. Войнаровський