Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №379/149/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 379/149/25 Головуючий у І інстанції Шабрицький Г.О.

Провадження № 33/824/1255/2026 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2026 року Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Таргоній Д.О., перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року про притягнення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 130 КУпАП, ч. 5 ст. 126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 130, ч.5 ст. 126 КУпАП та піддано його адміністративному стягненню:

- за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років без конфіскації транспортного засобу.

- за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 7 (сім) років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП шляхом поглинення менш суворого стягнення більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років без конфіскації транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, 19 січня 2026 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року скасувати та прийняти нову постанову про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вобґрунтування якого зазначає, що копію постанови суду останній не отримував, а про існування оскаржуваної постанови дізнався лише 07 січня 2026 року.

Вказує, що суд першої інстанції належним чином не повідомляв ОСОБА_1 про розгляд справи та оскаржувана постанова була винесена без участі останнього.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що пропуск строку на апеляційне оскарження відбувся з поважних причин, незалежних від його волі.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, якою вона подана, з таких підстав.

Право доступу до суду апеляційної інстанції для оскарження рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд з метою перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватись у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства»).

Згідно приписів ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Діючим Кодексом України про адміністративні правопорушення чітко встановлено процедуру та строки оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Правом на апеляційне оскарження постанови судді по справі про адміністративне правопорушення, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, розпоряджається на власний розсуд в межах процесуального закону.

Строк на апеляційне оскарження може і повинен бути поновлений тільки у випадку, якщо він пропущений з поважних причин. Поважність причин його пропуску має довести апелянт, який заявив таке клопотання.

Апеляційний суд виходить з того, що про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, носили несподіваний характер і не могли бути контрольовані апелянтом.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку з урахуванням того, які саме дані наведені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження та чи підтверджуються вони відповідними доказами.

Судом встановлено, що протоколи про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 220461 та серії ЕПР1 № 220466 складено працівниками поліції 14 січня 2025 року, оскаржувана постанова судді була винесена 11 лютого 2025 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав лише 19 січня 2026, тобто пропустив встановлений законом 10-денний строк на апеляційне оскарження більш ніж на 5 місяці.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 написав заяву про отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення та вказав мобільні номери телефону для зв`язку з останнім.

Про день, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 повідомлявся неодноразово шляхом направлення судових повідомлень у додаток Viber, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, на зазначену в протоколах адресу місця проживання ОСОБА_1 , яку останній сам вказав при складанні протоколів, направлялись судові повістки про виклик в судове засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Також, в матеріалах справи наявна постанова від 14 квітня 2025 року про закінчення ВП НОМЕР_1, з якої вбачається, що на примусовому виконанні у ДВ Таращанського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) перебувало ВП на підставі постанови №379/149/25 виданої 11.02.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 605,60 грн, що підтверджує обізнаність останнього стосовно наявності оскаржуваної постанови.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що оскаржувану постанову надіслано судом до ЄДР судових рішень - 12 лютого 2025 року, зареєстровано - 13 лютого 2025 року, забезпечено надання загального доступу - 14 лютого 2025 року.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 , знаючи про судовий розгляд стосовно нього та винесення оскаржуваної постанови, не виявив зацікавленості щодо подання апеляційної скарги у визначений законом десятиденний строк на апеляційне оскарження.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини зазначається, що у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).

Разом з тим, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України").

Отже, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , достовірно знаючи про те, що відносно нього було складено два протоколи про адміністративне правопорушення та знаючи, що розгляд справи за даними протоколами проводився в суді першої інстанції, за наслідком розгляду справи була винесена постанова, знехтував своїми процесуальними обов`язками та не виявив зацікавленості щодо вчасної подачі апеляційної скарги на постанову Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постанова Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року була оприлюднена в ЄДР судових рішень для загального доступу 14 лютого 2025 року.

Крім того, доказів звернення до суду першої інстанції з відповідними заявами про отримання копії оскаржуваної постанови матеріали справи не містять.

Оскільки, ОСОБА_1 не наводить конкретних обставин, які унеможливили подання апеляційної скарги на постанову судді у передбачений законом десятиденний строк, починаючи з моменту винесення постанови, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він є військовослужбовцем та про існування оскаржуваної постанови дізнався лише 07 січня 2026 року, не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, оскільки останній, знаючи що стосовно нього були складені два протоколи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 130 КУпАП, ч. 5 ст. 126 КУпАП, не цікавився станом їх розгляду протягом 11 місяців.

Будь-яких інших посилань на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження клопотання не містить, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП у разі відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови суду, апеляційна скарга повертається особі, яка її подала.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду апеляційним судом і підлягає поверненню у зв`язку із відмовою в поновленні строку на апеляційне оскарження.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Таращанського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року повернути особі, яка її подала, як таку що подана після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду Д.О.Таргоній