Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №362/7047/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 362/7047/25 Головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л.

Провадження № 22-ц/824/2934/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у загальному розмірі 559 393,76 грн.

Одночасно сторона позивачки подала заяву про забезпечення позовушляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачу, а саме:

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3221482002:04:001:0046 та 1/2 частину житлового будинку загальною площею 105,4 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- автомобіль «Jeep Compass»державний номер НОМЕР_1 .

В обґрунтування заяви зазначила, що діями ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом «Jeep Compass»державний номер НОМЕР_1 , було завдано майнову шкоду потерпілій ОСОБА_2 у вигляді пошкодження належного їй на праві власності транспортного засобу «Audi Q5» державний номер НОМЕР_2 , внаслідок порушення правил дорожнього руху.

Проте змоменту ДТП винуватець не вжив жодних заходів для компенсації завданої шкоди, уникає будь-якого контакту з потерпілою, не виходить на зв`язок і фактично самоусунувся від вирішення питання щодо відповідної компенсації. Подібна позиція є недобросовісною та вказує на ризик ухилення від виконання покладених на нього обов`язків у майбутньому.

Враховуючи значну суму шкоди, яка заявлена до стягнення, відсутність у позивачки достовірної інформації про наявність у ОСОБА_1 достатніх грошових коштів для добровільного відшкодування та відсутність гарантій належного виконання майбутнього рішення суду, існують об`єктивні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим реальний захист порушених прав ОСОБА_2 .

Таким чином, забезпечення позову є єдиним дієвим засобом запобігти відчуженню майна відповідачем та гарантувати ефективне виконання майбутнього судового рішення. Такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на майно відповідача, є співмірним відносно заявлених позовних вимог, оскільки між сторонами наявний спір майнового характеру, та забезпечить поновлення порушених прав і інтересів позивачки.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 рокузаяву задоволено частково.

Накладено арешт на належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Jeep» модель «Compass» номерний знак НОМЕР_1 .

В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з урахуванням змісту і суті позовних вимог, а також ціни позову, накладення арешту на належний відповідачу автомобіль буде достатнім для забезпечення позову та цілком співмірним із заявленими позивачкою вимогами. Враховуючи застосований судом спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачу рухоме майно, ним буде цілком і в повній мірі досягнуто мети такого забезпечення.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Яценка Є.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й порушення норм процесуального права, та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, вказує, що при розгляді питання про забезпечення позову суд першої інстанції повинен був брати до уваги як права позивачки, на захист яких, ймовірно, вживаються відповідні заходи, так і права відповідача, які обмежено постановленою ухвалою про забезпечення позову.

Однак в оскаржуваній ухвалі взагалі не вказано, якими аргументами керувався суд при задоволенні заяви про забезпечення позову та відсутнє жодне обґрунтування бодай якоїсь наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також відсутні співвідношення вартості арештованого майна відповідача з ціною позову та обраним позивачкою способом захисту.

Сама по собі наявність права суду на забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача не свідчить про те, що обов`язково в будь-якому випадку при пред`явленні позову таке забезпечення має бути застосовано.

Суд першої інстанції не врахував, що докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, не досліджуються під час вирішення питання щодо забезпечення позову, коли аналізується виключно ризик можливості невиконання рішення суду про можливе стягнення грошей із відповідача.

Відповідач звертає увагу, що якщо б суд дослідив докази, подані позивачкою у справі № 362/7047/25, то при вирішенні спору з предметом позову про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, умовою стягнення шкоди з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 мала би бути встановлена вина відповідача в діях, що потягнули завдання збитків. Однак, ОСОБА_1 не був і не є винним у будь-яких діях (бездіяльності), що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із завданням ОСОБА_2 збитків.

Сторона позивачки правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Яценко Є.О. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивачки - адвокат Капля А.С. у судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Водночас заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції встановив, що спір між сторонами виник щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у загальному розмірі 559 393,76 грн. Предмет спору пов`язаний зі способом забезпечення позову, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивачки, за захистом якого вона звернулася до суду.

До матеріалів заяви про забезпечення позову були додані докази, зокрема на підтвердження того, що транспортний засіб «Jeep Compass»2020 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій якого був учасником ДТП, при якій зазнав механічних пошкоджень автомобіль позивачки - «Audi Q5» державний номер НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 116).

Правозастосовна практика стосовно вирішення питання про забезпечення позову є остаточно сформованою, усталеною. Суд касаційної інстанції неодноразово роз`яснював у своїх постановах, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Врахувавши, що між сторонами дійсно виник спір щодо відшкодування шкоди на суму 559 393,76 грн, а виконання в майбутньому рішення суду в цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості та/або майна, за рахунок можливо задовольнити вимоги стягувача, з огляду на встановлені обставини спірних правовідносин, суд першої інстанції, вірно застосувавши норми процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову та накладення арешту на належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Jeep» модель «Compass» державний номерний знак НОМЕР_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд достатньо не аргументував свої висновки при задоволенні заяви про забезпечення позову, не врахував відсутність жодного обґрунтування з боку заявниці наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не заслуговують на увагу.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Колегія суддів також враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

З огляду на наведене, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що накладення арешту на автомобіль відповідача є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення спору про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, у заявленому позивачкою розмірі не виключається можливість відчуження відповідачем, як учасником цієї ДТП, належного йому транспортного засобу, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду.

Суду першої інстанції було надано достатньо доказів і наведено значимі факти того, що захист прав та інтересів ОСОБА_2 , за захистом яких вона звернулася до суду,може бути неефективним без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належний ОСОБА_1 автомобіль, тому посилання апеляційної скарги в цій частині є голослівними.

Щодо доводів апеляційної скарги про не встановлення місцевим судом співвідношення вартості арештованого майна відповідача з ціною пред`явленого позову та обраним позивачкою способом захисту, слід зазначити таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

У справі, яка переглядається, з метою повного та своєчасного виконання ймовірного судового рішення про відшкодування шкоди накладення арешту на транспортний засіб «Jeep Compass»2020 року випуску, який приймав учать у ДТП, є співмірним із позовними вимогами, які позивачка пред`явила в суді до відповідача. ОСОБА_1 не надав апеляційному доказів, що вартість цього автомобіля, в тому числі у пошкодженому стані, не відповідає ціні пред`явленого позову.

Натомість суд першої інстанції врахував, що застосований спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту рухоме майно відповідача є цілком достатнім і ним в повній мірі буде досягнуто мети такого забезпечення, у зв`язку з чим відмовив в накладенні арешту на 1/2 частину земельної ділянки і житлового будинку, як про це просила позивачка

Отже, застосовуючи такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на належний відповідачу автомобіль, суд першої інстанції правильно встановив наявність спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачки, який може бути істотно ускладнений чи унеможливлений невиконанням рішення суду у цій справі, співмірність обраного ОСОБА_2 виду забезпечення позову з її вимогами в межах заявленої ціни позову.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повній мірі.

Вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно відповідача не порушує принципу диспозитивності, а сприяє дотриманню принципів співмірності та адекватності вжитого заходу забезпечення позову. Такий захід не позбавляє відповідача права володіння транспортним засобом, на який накладений арешт, оскільки обмеження розповсюджується лише на право розпоряджання ним на період вирішення між сторонами спору в судовому порядку.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією для позивачки того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та остання отримає задоволення своїх вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Таким чином, вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 рокупро забезпечення позову залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 січня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній