Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №759/5005/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/5005/19 Головуючий у суді І інстанції Твердохліб Ю.О.

Провадження № 22-ц/824/2942/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко Анни Сергіївни, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Святошинський ВДВС у м. Києві) Пономаренко А.С.

В обґрунтування скарги зазначив, що постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 759/5005/19 скасовано постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві: виїзду за межі України, керування транспортними засобами, полювання, користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, скасовано довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 31 березня 2025 року та зобов`язано державного виконавця здійснити новий розрахунок заборгованості.

31 липня 2025 ним скеровано до Святошинського ВДВС у м. Києві зазначену постанову апеляційного суду, проте станом на час звернення зі скаргою постанова не виконана, його клопотання не розглянуто та не повідомлено його про результати їх розгляду.

З урахуванням наведеного заявник просив суд:

- визнати бездіяльність старшого державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. щодо невиконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 759/5005/19 протиправною та зобов`язати її подати у відповідності до статті 453 ЦПК України звіт (повідомлення) до апеляційного суду та ОСОБА_1 про виконання вказаної постанови;

- визнати бездіяльність старшого державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 від 31 липня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 протиправною та зобов`язати її розглянути зазначене клопотання, про що повідомити заявника;

- визнати бездіяльність начальника Святошинського ВДВС у м. Києві Василевського А.В. щодо відсутності організації контролю за діями старшого державного виконавця Пономаренко А.С. щодо виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 759/5005/19 протиправною;

- визнати бездіяльність начальника Святошинського ВДВС у м. Києві Василевського А.В. щодо відсутності організації контролю за діями старшого державного виконавця Пономаренко А.С. щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 31 липня 2025 року протиправною;

- за невиконання старшим державним виконавцем Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. вимог статті 453 ЦПК України вжити заходи процесуального примусу у формі накладення штрафу.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 11 серпня 2025 року старшим державним виконавцем Пономаренко А.С. за вих. № 108482 було надано відповідь заявнику на клопотання від 31 липня 2025 року та повідомлено про те, що на виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року винесені постанови про скасування відповідних постанов державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у певних правах, а також наданий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 станом на 01 серпня 2025 року. Щодо зазначених обставин заявник у судовому засіданні не заперечив, що у свою чергу свідчить про виконання державним виконавцем вимог клопотання та постанови апеляційного суду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити.

Вважає ухвалу суду неаргументованою і такою, що не містить відповідей щодо відсутності фактів, на які він посилався у скарзі, а саме про невиконання державним виконавцем вимог статті 453 ЦПК України в частині повідомлення суду про виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання. Усі висновки суду лише обґрунтовані результатами розгляду його клопотання, однак жодних мотивів, чому державний виконавець не виконала вимоги статті 453 ЦПК України оскаржувана ухвала не містить. Вказане також залишилось поза увагою керівника Святошинського ВДВС у м. Києві.

Державний виконавець та заінтересована особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягало проведенню на підставі відповідних ухвал суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак у день засідання сторони надіслали через підсистему «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи. Заявник як на поважну причину неможливості вийти на відеоконференцзв`язокза допомогою підсистеми «ВКЗ» послався на призначений судовий розгляд у місцевому суді іншої справи № 759/20865/25, а стягувач - на хворобу дитини.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та/або їх представників, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (див.зокрема, постанови Верховного Судувід 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 та від 22 листопада 2024 року у справі № 727/6078/22).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», сформував усталений підхід до визначення критеріїв розумності тривалості судового провадження, згідно з якими підлягають врахуванню такі обставини: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (наприклад, рішення у справах «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року, «Вергельський проти України» від 12 березня 2009 року).

ЄСПЛ висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів в межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки сторін у судове засідання, яке підлягало проведенню з останніми в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду,такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи, та з огляду на те, що вони були завчасно і належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції і не надали доказів на підтвердження наявності обставин, про які зазначили у своїх клопотаннях, а також не вказали на істотні для справи обставин, які вони мали намір особисто повідомити апеляційному суду, з урахуванням категорії даної справи, яка стосується оскарження бездіяльності державного виконавця, строків її розгляду та доводів апеляційної скарги, в межах яких підлягає перегляду ухвала суду першої інстанції, на підставі статей 369, 372, 450ЦПК України клопотання ОСОБА_2 та Лала В.В. про відкладення розгляду справизалишила без задоволення та ухвалила проводити розгляд справи за їх відсутності.

Старший державний виконавець Пономаренко А.С. в судове засідання також не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляла, тому колегія суддів дійшла висновку, що її неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 12 січня 2024 року на примусовому виконанні Святошинського ВДВС у м. Києві в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 перебуває судовий наказ, виданий 10 квітня 2019 року Святошинським районним судом міста Києва у справі № 759/5005/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 13 березня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 759/5005/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії, рішення, бездіяльність (повідомлення) державного виконавця задоволено частково.

Визнано неправомірним рішення та скасовано довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ВП № НОМЕР_1 від 31 березня 2025 року старшого державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. і зобов`язано її та/або іншу уповноважену особу Святошинського ВДВС у м. Києві, в провадженні якої перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 , виходячи з розміру аліментів, визначеного судовим наказом № 759/5005/19, а саме: у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) боржника щомісяця, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення заяви про видачу судового наказу, з 13 березня 2019 року до досягнення повноліття дитини, враховуючи довідки ОГП № 21-193зп від 19 березня 2025 року, № 21-194зп від 19 березня 2025 р, № 21-195-зп від 19 березня 2025 р, з надісланням боржнику ОСОБА_1 копію відповідної довідки-розрахунку.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. під час винесення постанов від 31 березня 2025 року про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та скасовано зазначені постанови.

У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

31 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до старшого державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. з клопотанням (в порядку частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження») про направлення для виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року та повідомлення заявника про результати її виконання у встановлений законом строк (а.с. 187-189, т. 5).

11 серпня 2025 року за вих. № 108482 старшим державним виконавцем Пономаренко А.С. надана відповідь ОСОБА_1 на клопотання від 31 липня 2025 року за вх. № 19514, у якій повідомлено про те, що на виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 759/5005/19 11 серпня 2025 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 були винесені постанови про скасування тимчасового обмеження боржника у праві: виїзду за межі України, керування транспортними засобами, полювання, користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, а також 11 серпня 2025 року складено новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням доходів боржника (а.с. 9, т. 11).

Вищевказані процесуальні документи виконавчого провадження були направлені на електронну адресу заявника, як він про це просив у поданому клопотанні.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями частини першої, п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до статті 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Встановивши, що у встановлений законом строк з дня одержання клопотання заявника від 31 липня 2025 року старший державний виконавець Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. належним чином повідомила ОСОБА_1 про виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 759/5005/19 шляхом винесення постанов про скасування відповідних постанов державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у певних правах,а також складання нового розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 11 серпня 2025 року, чого заявник під час розгляду справи не заперечував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посадові особи органу ДВС не допускали неправомірної бездіяльності та порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження», а також ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги заявника про те, що державний виконавець не виконала вимог статті 453 ЦПК України в частині повідомлення суду про виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року, колегія суддів не приймає до уваги як підставу для задоволення поданої скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (Розділ VII ЦПК України) з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 761/24136/15-ц сформульовано висновок про те, що заявник, звертаючись до суду із скаргою на підставі статті 447 ЦПК України, на власний розсуд визначає, рішення, дії чи бездіяльність якого саме виконавця він бажає оскаржити та з яких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 та від 30 травня 2024 року в справі № 365/74/16-ц зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

У постанові від 17 грудня 2024 року в справі № 761/24136/15-ц (за подібного предмета оскарження, а саме невиконання виконавцем положень статті 453 ЦПК України) Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), а якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено - суд відмовляє в задоволенні скарги. Водночас ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, судовий контроль за виконанням судових рішень, у разі встановлення обґрунтованості скарги, спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника. Якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права заявника (заявник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме заявника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.

Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.

Проте скарга ОСОБА_1 , як сторони виконавчого провадження (боржника), не містить обґрунтування, яке саме його право порушене і може бути захищене у спосіб повідомлення Київського апеляційного суду про виконання його постанови від 24 липня 2025 року у справі № 759/5005/19, постановленої за результатами розгляду іншої скарги боржника.

Крім того, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції в ухваленій постанові від 24 липня 2025 року не зобов`язував, а ОСОБА_1 у поданому клопотанні від 31 липня 2025 року не просив державного виконавця чи іншу посадову особу органу ДВС повідомити Київський апеляційний суд про виконання судового рішення, постановленого за результатами розгляду скарги боржника на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання старшого державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві Пономаренко А.С. подати у відповідності до статті 453 ЦПК України звіт (повідомлення) до суду апеляційної інстанції про виконання зазначеної вище постанови, постановленої за результатами розгляду його скарги на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця, є цілком законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та зазначеним вище правовим позиціям Верховного Суду.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи заявника є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавцяпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року у даній справі - без змін.

Оскільки судовий збір за подання апеляційної скарги не справлявся із заявника на підставі пункту 19 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 січня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній