Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №752/16449/23 — Київський апеляційний суд

справа № 752/16449/23 головуючий у суді І інстанції Плахотнюк К.Г.

провадження № 22-ц/824/2785/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Забродським В`ячеславом Вікторовичем на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_1 про стягнення пені, 3% річних, втрат від інфляції та шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_1 , у якому просила:

стягнути з ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» пеню в розмірі 288,60 грн, інфляційні втрати у розмірі 793,01 грн, 3% річних у розмірі 216,00 грн;

стягнути з ОСОБА_1 різницю між фактично завданою шкодою та належним розміром страхового відшкодування в розмірі 49 281,40 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Вирішити питання про розподіл судових витрат у розмірі 14 147,20 грн, з яких: 2 147,20 грн - сплачений судовий збір, 12 000,00 грн - витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що 01 жовтня 2022 року о 10 год. 50 хв. в Київській обл., м. Ірпінь, на перехресті вулиць Університетська та Матросова, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем HONDA ACCORD, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не надала перевагу у русі належному позивачці автомобілю HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , в результаті чого здійснила зіткнення. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 03 листопада 2022 року в справі №367/4457/22 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні цієї дорожньо-транспортної пригоди.

На момент її вчинення цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована у ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» згідно з полісом №210286832.

Позивач подала до ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» заяву про страхове відшкодування від 03 жовтня 2022 року за результатами розгляду якої 21 лютого 2023 року, тобто з порушенням встановлених п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» їй виплачене страхове відшкодування в розмірі 52 670,38 грн.

Отже, позивач вважає, що за період з 02 січня 2023 року по 21 лютого 2023 року має право на 3 607,56 грн пені, 216,00 грн 3% відсотків річних, і 793,01 грн інфляційних витрат, які підлягають стягненню з ПАТ «Українська транспортна страхова компанія».

Крім того, враховуючи, що відповідно до Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , становить 101 951,78 грн, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між фактичною завданою шкодою та виплаченим розміром страхового відшкодування в розмірі 49 281,40 грн.

Також неправомірними діями ОСОБА_1 , внаслідок яких пошкоджено транспортний засіб HYUNDAI ACCENT, державний номерний знак НОМЕР_2 , позивачу завдано моральної шкоди, яка за внутрішнім переконанням повинна бути відшкодована в розмірі 10 000,00 грн.

11 березня 2024 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому вона просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що підтвердження розміру понесених витрат на здійснення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, а також, що такі витрати перевищують розмір страхового відшкодування відсутні; відшкодування збитків на підставі Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу № 243_22UTC від 28 грудня 2022 року є безпідставним, оскільки вартість відновлювального ремонту здійснена станом на момент дослідження - 28 грудня 2022 року, а не на момент здійснення ДТП; позивачем не доведено завдання їй душевних страждань у зв`язку з пошкодженням майна та з метою мирного врегулювання спору ОСОБА_2 не зверталася; в момент вчинення ДТП за кермом належного позивачу транспортного засобу була ОСОБА_3 , яка також була присутня під час огляду автомобіля, тому саме вона використовує цей транспортний засіб як джерело пересування. Вважає заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди є непропорційним у співвідношенні із сумою завданих збитків.

03 грудня 2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що наданий позивачем акт виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року не підтверджує понесення витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу, оскільки докази оплати таких витрат не надано; страхове відшкодування виплачене позивачу, а не ТОВ «Автофест+», яким начебто виконано ремонтні роботи та не на підставі акта виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року, а згідно із Звітом про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року, та на момент оцінки автомобіль HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , був відремонтований; позивач не зверталася до ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» із заявою про доплату страхового відшкодування в розмірі суми податку на додану вартість; перелік виконаних робіт та замінених запасних частин і матеріалів зазначених в акті виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року не співпадає з переліком необхідних робіт, запасних частин і матеріалів, зазначених в Звіті про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року; акт виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року не містить підпису позивача та оригінал для огляду не надавався. Із Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року встановлено, що експерт не попереджений про кримінальну відповідальність, та огляд транспортного засобу позивача здійснено за відсутності винуватця дорожньо-транспортної пригоди; доплата визначеної актом виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року суми ПДВ в розмірі 15 314,67 грн здійснюється страховиком.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_1 про стягнення пені, 3% річних, втрат від інфляції та шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 1 022,16 грн за порушення строку виплати страхового відшкодування. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю між фактично завданою шкодою та належним розміром страхового відшкодування в розмірі 49 281,40 грн, компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 2 000,00 грн витрат на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги та по 979,23 грн судового збору з кожного.

Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Забродський В`ячеслав Вікторович 22 вересня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким у вказаній частині відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. У випадку, якщо апеляційний суд дійде до висновку про відсутність підстав для повної відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , змінити оскаржуване рішення зменшивши стягнену з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю між фактично завданою шкодою та належним розміром страхового відшкодування до суми 23 903,35 грн, та перерозподілити розподіл судових витрат пропорційно розміру зменшеної суми стягнення.

Апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги послався на правові висновки Верховного Суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №753/19288/14- від 02 червня 2022 року у справі №638/10072/17 про те, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі, розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому.

Таким чином, у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на його відновлення; у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для його відновлення у майбутньому.

Судом першої інстанції не враховано вищезазначених висновків Верховного Суду та незважаючи на наявні у матеріалах справи докази про проведений ремонт автомобіля позивача, судом помилково було визначено розмір шкоди на підставі оцінки, проведеної оцінювачем за результатами огляду пошкодженого транспортного засобу.

Відповідачка вважає Звіт про оцінку вартості відновлювального колісного транспортного засобу № 243_22 UTC від 28 грудня 2022 належним доказом витрат на здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу позивача, оскільки той не підтверджує понесених позивачем витрат, а є лише попереднім оціночним документом, з якого вбачаються лише можливі витрати, а не фактичні (реальні) витрати.

Стягнення збитків на підставі Звіту про оцінку вартості відновлювального колісного транспортного засобу №243_22 UTC від 28 грудня 2022 року є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, на думку апелянта, наданий позивачкою Акт виконаних робіт NAB-K-000000000000172 від 16 грудня 2022 року не підтверджує понесення витрат на відновлюваний ремонт відповідного транспортного засобу, оскільки докази оплати, тобто, власне, понесення витрат на відновлюваний ремонт транспортного засобу позивачем не надано.

Більше того, Акт виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року не є належним та допустимим доказом на підтвердження необхідності понесення Позивачем витрат на відновлюваний ремонт автомобіля Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_2 , оскільки: на момент проведення оцінки транспортного засобу (28 грудня 2022 року) його, начебто, вже було відремонтовано (16 грудня 2022 року), однак вказаний звіт таких даних не містить; сума страхового відшкодування була виплачена позивачу у лютому 2023 року на підставі звіту про оцінку вартості відновлювального колісного транспортного засобу №243_22 UTC від 28 грудня 2022 року, а не на підставі підтверджених Актом виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року понесених витрат на відновлюваний ремонт транспортного засобу; сума страхового відшкодування була виплачена безпосередньо позивачу, а не ТОВ «АВТОФЕСТ+», яким виконані роботи з відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_2 ; всупереч вимог, передбачених ч. 2, 4 ст. 83, п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, Акт виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року не було надано разом із позовною заявою та не зазначено, що такий доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, не зазначено причини, з яких доказ не міг бути поданий у зазначений строк; не надано доказів, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказу; позивач не зверталася до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» із заявою про доплату страхового відшкодування (регламентної виплати) в розмірі суми податку на додану вартість; перелік виконаних робіт та замінених запасних частин і матеріалів, зазначених в Акті виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року, не співпадає з переліком необхідних робіт, запасних частин і матеріалів, зазначених у звіті про оцінку вартості відновлювального колісного транспортного засобу №243_22 UTC від 28 грудня 2022 року.

Посилаючись на наведене та інші обставини, апелянт вважає Акт виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року неналежним, недопустимим та недостатнім доказом на підтвердження понесення Позивачем витрат на відновлюваний ремонт автомобіля Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_2 .

У свою чергу, такий акт свідчить про те, що транспортний засіб Позивача було відремонтовано, що у будь-якому випадку має наслідком те, що вартість завданої шкоди не може визначатись на підставі звіту про оцінку, наданого на підставі даних невідремонтованого автомобіля.

Звідси, суд першої інстанції мав або відмовити у позові в частині стягнення різниці між фактично завданою шкодою та розміром страхового відшкодування, або стягнути таку різницю з урахуванням Акта виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року, у якому загальна сума робіт з відновлювального ремонту, запасних частин і матеріалів транспортного засобу Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_2 , становить 91 888 грн, з яких ПДВ 15 314,67 грн.

Оскільки ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» було перераховано на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 52 669,98 грн (без ПДВ), різниця між фактично завданою шкодою та розміром страхового відшкодування становить 23 903,35 грн = 91 888,00 грн - 52 669,98 грн - 15 314,67 грн.

Також судом першої інстанції було частково задоволено позовну вимогу про стягнення 5 000,00 грн моральної шкоди з ОСОБА_1 , завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу.

Проте, апелянт вважає, що позивачем не доведено завдання їй душевних страждань у зв`язку із пошкодженням її майна. Позивач приховала той факт, що задовго до моменту звернення до суду з відповідним позовом її автомобіль було відремонтовано. Більше того, у момент ДТП за кермом автомобіля перебувала ОСОБА_5 , яка використовує спірний автомобіль як джерело пересування. Також непропорційним є заявлений розмір моральної шкоди (10 тис грн) у співвідношенні із розміром пошкоджень транспортного засобу (101 951,38 грн), що становить 9,8%.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Забродським В`ячеславом Вікторовичем на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_1 про стягнення пені, 3% річних, втрат від інфляції та шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. На час апеляційного перегляду справи дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 зупинено.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою була надіслана до електронного кабінету ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» та доставлена 13 листопада 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

01 жовтня 2022 року о 10 год. 50 хв. в Київській обл., м. Ірпінь, на перехресті вулиць Університетська та Матросова, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем HONDA ACCORD, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не надала перевагу у русі автомобілю HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, що призвело до зіткнення автомобілів, внаслідок чого транспорті засоби отримали механічні пошкодження, чим порушила вимоги п. 16.11 ПДР України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 03 листопада 2022 року в справі №367/4457/22 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.

Відповідальність водія автомобіля HONDA ACCORD, номерний знак НОМЕР_1 , на момент вчинення вказаної дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» згідно з полісом №210286832.

03 жовтня 2022 року позивачем повідомлено страховика ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» про настання події страхового випадку та подано заяву про отримання страхового відшкодування.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 01 жовтня 2022 року з вини відповідача ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем HONDA ACCORD, номерний знак НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність якої згідно з полісом №210286832 була застрахована в ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», позивачу ОСОБА_2 заподіяна майнова шкода, яка полягає у пошкодженні належного їй автомобіля HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , становить 101 951,78 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 52 670,38 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, страховиком ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» відшкодовано позивачу заподіяну шкоду майну в межах ліміту відповідальності страховика та відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, в сумі 52 670,38 грн, перерахувавши зазначену суму ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_6 про стягнення майнової шкоди суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з тим, що розмір страхового відшкодування виявився недостатнім для повного відшкодування позивачу матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, номерний знак НОМЕР_2 , на підставі ч. 1 ст. 1194 ЦК України у ОСОБА_6 як винної в ДТП особи виникло зобов`язання відшкодувати позивачу майнову шкоду в розмірі 49 281,40 грн як різницю між визначеною Звітом про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року вартістю відновлювального ремонту вказаного автомобіля (101 951,78 грн) і вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу та виплаченого ПАТ «УТСК» страхового відшкодування (52 670,38 грн).

Посилання ОСОБА_1 на те, що позивач не має права на відшкодування майнової шкоди, оскільки в момент дорожньо-транспортної пригоди за кермом перебувала інша особа суд відхилив, через те, що за загальним правилом шкода відшкодовується володільцю джерела підвищеної небезпеки під яким згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Що ж стосується наданого стороною позивача акта виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року, то суд вказав, що вимоги позивача заявлені саме на підставі Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року, який визнано належним доказом і, який не спростовано відповідачем, а підстави заявленого позову під час розгляду справи позивачем не змінювалися, в зв`язку із чим вказаний акт судом до уваги не взято та правова оцінка йому не надавалася.

Вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з пошкодженням майна позивача, протиправною поведінкою ОСОБА_1 та необхідністю вчиняти дії щодо відновлення порушеного права, ОСОБА_2 спричинена моральна шкода, розмір якої суд визначив у 5 000,00 грн, що відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції у оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП за участі транспортних засобів сторін, що мала місце 01 жовтня 2022 року о 10-50 год. у місті Києві, встановлена та в порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Пунктом першим частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відноси, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).

Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Тобто, вимога про стягнення усієї суми майнової шкоди, завданої ушкодженням транспортного засобу, не відповідає меті інституту страхування, про що зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17.

Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхове відшкодування не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Верховний Суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у постанові №686/17155/15-ц від 03 жовтня 2018 року підтримав правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15, де зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за вартість матеріального збитку пошкодженого транспортного засобу, а винна особа, дії якої спричинили дорожньо-транспортну подію - відповідає за різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля та вартістю матеріального збитку.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Виходячи з наведеного, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 ПК України).

Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2020 року у справі №565/1210/19, від 21 грудня 2020 року у справі №911/286/20 та від 12 липня 2023 року у справі №591/1861/22.

Під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені.

Звертаючись до суду з позовом у серпні 2023 року ОСОБА_2 посилалася на Звіт про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року, яким визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля у 101 951,78 грн (за даними звіту технічний огляд автомобіля проведено 06 жовтня 2022 року).

Однак, в ході розгляду справи ОСОБА_2 не заперечувала, що станом на 16 грудня 2022 року провела відновлювальний ремонт пошкодженого в ДТП належного їй на праві власності автомобіля, на підтвердження чого надала копію акту виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року. Отже, у позивачки виникло право на відшкодування реальних збитків, завданих в ДТП.

Таким чином, визначаючи розмір майнової шкоди, спричиненої позивачу внаслідок ДТП пошкодженням його автомобіля, суд першої інстанції помилково взяв до розрахунку вартість відновлювального ремонту на підставі Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року, оскільки у даному випадку розмір майнової шкоди повинен вираховувати із суми, що є вартістю матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого КТЗ, оскільки відшкодуванню у даному випадку підлягає саме різниця між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та реальними збитками/завданою матеріальною шкодою, яка визначена у акті виконаних робіт №АВ-К-000000000000172 від 16 грудня 2022 року, а не відновлювальним ремонтом.

Отже висновки суду першої інстанції щодо необхідності розрахунку вартості матеріального збитку на підставі Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року (оскільки саме з цих підстав було пред`явлено позов), за наявності у матеріалах справи доказів фактичного понесення ОСОБА_2 витрат на ремонт автомобіля (реальних збитків), у т.ч. витрат зі сплати ПДВ, не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на Законі.

Проте, оскільки ОСОБА_2 під час розгляду справи підстави позову не змінювала та не заявляла суду вимог про стягнення різниці між реальними збитками завданими ДТП та отриманим страховим відшкодуванням, не навела підстав з яких не повідомила страховика ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про проведений ремонт пошкодженого автомобіля на час підготовки Звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №243_22UTC від 28 грудня 2022 року, доказів на підтвердження того, що розмір завданої їй шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика не надала, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, відсутні підстави для відшкодування їй різниці між фактично завданою шкодою та розміром страхового відшкодування в розмірі 49 281,40 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За викладених позивачем обставин на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, яку перенесла позивачка, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що з урахуванням обставин справи, тривалості часу, протягом якого позивачка вживала заходи для відновлення своїх порушених прав, вимушеності змін звичного способу життя у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. є справедливим та співмірним. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 фактично не користується транспортним засобом на правильність висновків місцевого суду не впливають. Встановлення неправомірності діяння відповідачки є достатньою підставою для покладення на неї обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року слід скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різниці між фактично завданою шкодою та належним розміром страхового відшкодування в розмірі 49 281,40 грн, а в частині компенсації моральної шкоди - залишити без змін.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, слід зменшити розмір стягнутого з апелянтки на користь ОСОБА_2 судового збору за подання позовної заяви з 979,23 грн до 536,80 грн.

Крім того, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 357,88 грн (91,51% від задоволених вимог).

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Проте, згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Крім цього, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з позовної заяви та долучених письмових доказів, 01 березня 2023 року між ОСОБА_2 та адвокатом Конюшком Д.Б. укладено договір про надання правової допомоги №01/03/23-ЮП/IL.

З акта виконаних робіт відповідно до договору про надання правової допомоги №01/03/23-ЮП/IL від 21 квітня 2023 року встановлено, що ОСОБА_2 та адвокат Конюшко Д.Б. погодили обсяг наданих послуг в загальному розмірі 12 000,00 грн, з яких: юридична консультація 1 год - 1 000,00 грн, вивчення документів 2 год - 2 000,00 грн, збирання доказів 3 год - 3 000,00 грн та підготовка та подання позовної заяви 6 год - 6 000,00 грн.

Колегія суддів ураховує, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу може бути зменшений судом лише за наявності обґрунтованого клопотання та /або заперечень сторони позивача.

ОСОБА_1 зазначено про необґрунтованість витрат на правову допомогу, посилаючись на відсутність документального підтвердження пов`язаності з даною справою. Одночасно, представник відповідача просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу з огляду на ціну позову.

Врахувавши заперечення відповідача, категорію і складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг робіт, виконаних адвокатом, з огляду на те, що позивач поніс судові витрати на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, що підтверджено належними доказами, суд першої інстанції вважав, що розумним та справедливим у даному випадку буде покладення на відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, які відповідають фактичному обсягу послуг, наданих відповідачу, їх дійсності, необхідності, складності справи, а також є співмірними з часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Ураховуючи наведене та критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов`язаних з розглядом справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині. Проте, оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог до цього відповідача (8,43%) належить зменшити суму стягнутих з апелянтки витрат на професійну правничу допомогу з 2 000,00 грн до 337,20 грн.

В частині позовних вимог до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Забродським В`ячеславом Вікторовичем - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різниці між фактично завданою шкодою та належним розміром страхового відшкодування в розмірі 49 281,40 грн - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди - залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом справи.

Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання позовної заяви з 979,23 грн до 536 (п`ятсот тридцять шість гривень) 80 коп.

Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу з 2 000,00 грн до 337 (триста тридцять сім) 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 357 (дві тисячі триста п`ятдесят сім гривень) 88 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова