Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №380/21870/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/21870/24 пров. № А/857/19942/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року (суддя – Гулик А.Г., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №380/21870/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив: 1) визнати дії відповідача-2 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком протиправними та скасувати рішення № 133850017693 від 27.08.2024; 2) зобов`язати відповідача-1 зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи у ЗАТ «ХАРВЕР» з 21.11.2003 по 08.11.2007, з 14.11.2007 по 05.07.2010 робота у ТзОВ «ЛІОС», з 13.07.2011 по 07.03.2012 робота у ТзОВ «ЛЮС», з 20.04.2012 по 12.03.2013 робота у ТзОВ «ЛІОС», з 22.04.2013 по 26.02.2015 робота у ТзОВ «ЛЮС» на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 5 липня 1982 року; 3) зобов`язати відповідача-1 призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком з 17.09.2024.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку із безпідставністю та необгрунтованістю.

Також Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області "Про відмову у призначенні пенсії" 133850017693 від 27.08.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 07.05.1986 по 15.08.1986, з 01.09.1979 по 28.02.1983, з 21.11.2003 пo 08.11.2007, з 14.11.2007 пo 05.07.2010, з 13.07.2011 пo 07.03.2012, з 20.04.2012 пo 12.03.2013, з 22.04.2013 по 26.02.2015. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.08.2024 та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-2 та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що висновки суду є передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що дії відповідача-2 були правомірними, з врахуванням вимог частини 1 статті 26 Закону №1058, якою визначено, що право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Зазначає апелянт, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: - період роботи з 07.05.1986 по 15.08.1986, згідно з трудовою книжкою від 05.07.1982 НОМЕР_2 , оскільки відсутні записи щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві; - період навчання з 01.09.1979 по 28.02.1983 згідно з дипломом 01.03.1983 № НОМЕР_3 , оскільки по батькові “ ОСОБА_2 ” не відповідає паспортним даним “ ОСОБА_3 ”; - інші документи передбачені пунктами 3, 8, 26 Порядку № 637 відсутні. Також не зараховано періоди роботи з 21.11.2003 по 08.11.2007, з 14.11.2007 по 05.07.2010, з 13.07.2011 по 07.03.2012, з 20.04.2012 по 12.03.2013, з 22.04.2013 по 26.02.2015, згідно з трудовою книжкою від 05.07.1982 НОМЕР_2 , оскільки це робота на території російської федерації. Таким чином, страховий стаж позивача становить 20 років 03 місяці 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року в справі №380/21870/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

19.08.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та надав, для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення: трудову книжку серії НОМЕР_4 ; військовий квиток серії НОМЕР_5 ; довідки про заробітну плату та трудові договори (а.с.84, 85).

За принципом екстериторіальності вищезгадану заяву позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийняло рішення від 27.08.2024 № 133850017693 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком (а.с.9, 94).

Вищезгадане Рішення №133850017693 від 27.08.2024 обґрунтоване тим, що за результатами розгляду документів доданих до заяви: не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 05.07.1982 НОМЕР_4 : з 07.05.1986 по 15.08.1986, оскільки інформація про встановлений та відпрацьований мінімум в колгоспі відсутній; з 21.11.2003 пo 08.11.2007, з 14.11.2007 пo 05.07.2010, з 13.07.2011 пo 07.03.2012, з 20.04.2012 пo 12.03.2013, з 22.04.2013 по 26.02.2015, оскільки робота на території Росії. Не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 28.02.1983 згідно з дипломом 01.03.1983 № НОМЕР_3 , оскільки по-батькові позивача « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ». Інші документи, передбачені пунктом 3,8,26 Порядку № 637 та статтею 56 Закону №1788 відсутні. Враховуючи викладене позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач, не погодившись з вищенаведеним рішенням відповідача-2, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Судом вірно зазначено, що правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі за текстом - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі за текстом - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частина перша статті 10 Закону №1058-IV визначає, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, за інвалідністю, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частина перша статті 24 Закону №1058-IV визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частина друга статті 24 Закону №1058-IV визначає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог згаданого Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених згаданим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв (частина перша статті 56 Закону №1788-ХІІ).

Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 у справі №588/647/17.

Як зазначалося вище, відповідач-2 не зарахував до страхового стажу період роботи позивача з 07.05.1986 по 15.08.1986, оскільки інформація про встановлений та відпрацьований мінімум в колгоспі відсутня.

З цього приводу, судом першої інстанції враховано, що на час заповнення трудової книжки щодо вказаного періоду роботи діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.

Крім того, судом першої інстанції вірно враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а про те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З матеріалів справи видно, що позивач для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення надав до Пенсійного органу трудову книжку серії НОМЕР_4 , яка містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача апелянт (відповідач-2) не надав.

Також, суд вірно зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач-2 безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 07.05.1986 по 15.08.1986.

Щодо незарахування відповідачем-2 періоду навчання позивача з 01.09.1979 по 28.02.1983 згідно з дипломом від 01.03.1983 № НОМЕР_3 , оскільки по-батькові « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 », то колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до підпункту «з» пункту 109 розділу VIII Постанови Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.

Стаття 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР (далі Закон №103/98-ВР), визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійної (професійно-технічної) освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

Законодавство України в галузі професійної (професійно-технічної) освіти обов`язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти (частина друга статті Закону №103/98-ВР).

Відповідно до частини першої статті 38 Закону №103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Враховуючи вищенаведені правові норми, суд дійшов вірного висновку, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. При цьому період навчання може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільговій основі і прирівнюється до роботи, яка слідувала після навчання, за умови того, що після закінчення відповідного навчального закладу особа влаштовується на роботу саме за набутою професією.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.07.2019 справа №426/17400/16-а, від 04.03.2020 справа №367/945/17, від 05.11.2020 справа №681/1567/17, від 11.07.2022 справа №160/6695/21.

Так, записами диплому від 01.03.1983 № 929212 підтверджено навчання позивача в Дрогобицькому механічному технікумі Мінхіммашу СРСР, у період з 01.09.1979 по 28.02.1983 (а.с.80).

При цьому, по-батькові позивача у документах вказано російською мовою – «Феодосьевич», а під час видачі диплому від 01.03.1983 № 929212 здійснено помилку при транслітерації та зазначено по-батькові «Феодосієвич».

Тому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для неврахування періоду навчання з 01.09.1979 по 28.02.1983 до страхового стажу позивача.

Щодо періодів роботи позивача на території російської федерації з 21.11.2003 пo 08.11.2007, з 14.11.2007 пo 05.07.2010, з 13.07.2011 пo 07.03.2012, з 20.04.2012 пo 12.03.2013, з 22.04.2013 по 26.02.2015, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до записів у трудовій книжці від 05.07.1982 НОМЕР_4 позивач працював у ЗАТ «ХАРВЕР» з 21.11.2003 пo 08.11.2007, з 14.11.2007 пo 05.07.2010, з 13.07.2011 пo 07.03.2012, з 20.04.2012 пo 12.03.2013, з 22.04.2013 по 26.02.2015 у ТзОВ «ЛІОС», які знаходилися на території російської федерації.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.

Отже дія цієї угоди розповсюджується на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди. Отже, норми Закону №1058-ІV без обмежень розповсюджуються на громадян України, що набули трудовий стаж на території держав-учасниць вказаної Угоди.

Метою Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Щодо припинення дії зазначеного міжнародного договору для України з 19 червня 2023 року, у зв`язку з рішенням української сторони про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, слід звернути увагу на те, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних правовідносинах та на час звернення про перерахунок пенсії, вказана Угода була чинною для України, відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з частинами другої та третьої статті 6 згаданої Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж.

Тобто, згаданою Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбулася трудова діяльність.

Отже стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Суд вірно врахував, що трудова книжка позивача містить записи про роботу з 04.09.1995 по 01.04.1996 на посаді комерційного директора фірми «Галла», а з 06.05.1996 по 03.11.1997 менеджером виробничого відділу підприємства «Уралхімінвест», які завірені чітким відтиском печатки вказаних підприємств та не містять ні виправлень, ні інших помарок, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач-2 протиправно відмовив у зарахуванні позивачу періодів роботи на території російської федерації у ЗАТ «ХАРВЕР» з 21.11.2003 пo 08.11.2007, з 14.11.2007 пo 05.07.2010, з 13.07.2011 пo 07.03.2012, з 20.04.2012 пo 12.03.2013, з 22.04.2013 по 26.02.2015 у ТзОВ «ЛІОС».

Враховуючи те, що відповідач-2 розрахував страховий стаж позивача неповно, та не взяв до уваги усі складові страхового стажу позивача, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії № 133850017693 від 27.08.2024 та зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 19.08.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 07.05.1986 по 15.08.1986, з 01.09.1979 по 28.02.1983, з 21.11.2003 пo 08.11.2007, з 14.11.2007 пo 05.07.2010, з 13.07.2011 пo 07.03.2012, з 20.04.2012 пo 12.03.2013, з 22.04.2013 по 26.02.2015.

Доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують та зводяться до непогодження із ним, а тому апеляційним судом визнаються як необґрунтовані.

Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог - позивач не оскаржує.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року в адміністративній справі №380/21870/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська